Що ж відбулося на теренах Скіфії та її ближніх сусідів після Геродота?
«В середині I ст. до Р.X. фракійські племена були розгромлені гето-дакійськими племенами Трансільванії під проводом царя Буребісти. За свідченням Страбона, гето-дакам підкорилася більша частина їх сусідів, а римський історик Діон Кассій пише, що Буребіста встановив… (своє. — В.Б.) панування на всьому Північному Надчорномор’ї аж до гирла Дніпра. На декілька десятиліть даки стали провідною силою в ареалі Трансільванії, проникли у Верхнє Потисся, де створили на комунікаційних шляхах ряд городищ…» [147, с. 22–23].
Звернімо увагу: даки вперше створили свою державу за допомогою гетів (скоріше — західних племен). Ми пам’ятаємо: за оповіддю Геродота, цар Дарій жорстоко повівся з задунайськими гетами. Тому немає нічого дивного, що переважна більшість тих гетів відійшла до трансильванських даків, а пізніше гети привезли даків на Придунайські та Причорноморські землі. Тобто, таке могло відбутися тільки після походу Дарія на Скіфію (512 рік старої ери).
Історичні події завжди пов’язані. Тому й не дивно, що Дакія почала протидіяти Римській імперії.
«Протистояння Дакії та Риму досягло апогею в останній чверті І ст. після Р.Х., коли імператор Домініан у 89 р. змушений був укласти з даківським царем Децебалом мир з умовою сплати дакам щорічної данини. Таке становище дратувало римлян, і наступник Домініана Траян здійснив дві масштабні військові кампанії проти Дакії (101–102 та 105–107 рр.), відомі в історії як Траянові війни. Вони закінчилися поразкою даків, смертю Децебала і перетворенням Дакії на римську провінцію» [147, с. 24].
Зазначимо, що воюючи з Дакією, римський імператор Траян західного берега Дністра не чіпав. Тобто, він не чіпав корінних скіфських земель, зачепив тільки прикордоння. Заснований римлянами Кам’янець, у II столітті по Різдву Христовому був їхньою захисною фортецею і, щонайголовніше, — стояв виключно на західному березі Дністра.
Зверніть увагу: якщо раніше історики повсюдно і охоче вживали слово гети, то, починаючи з нової ери, вони геть забули про ці великі і потужні племена. Куди ж вони поділися? В історичній науці не зафіксовано, щоб їх винищили. Одночасно зазначимо: Йордан, котрий написав у VII столітті книгу «О происхождении и деяниях гетов» (доведено до 551 року), про готів нічого не писав. Він писав про гетів — східних і західних. Це вже німецькі та російські історики зробили з них «остготів та вестготів». Те слід добре пам’ятати. Бо відомий німецький історик К. Мілленгоф у праці «Дойче Алтертульскунде» ще 1892 року писав: «Погляди про походження гетів ми повинні перевірити… бо ніхто так, як Грімм не ототожнював гетів із готами. За допомогою всяких наукових штучок-підмін (міт аллен Констендер Гелегерза лисаіт цу ферфехтен гезухт) Грімма манила велика спокуса — пов’язати міцніше історію Германії з античним світом, але… це — обман» [55, с. 71–72].
І далі: «Саме Грімм переназвав «гетів на готів», чим зробив із них германців» [55, с. 71].
Зрозуміло, що саме гети залишили де-не-де свої сліди у Західній Україні, відступаючи з теренів сучасного Причорномор’я на початку нової ери. Тобто ніяких германських племен готів на теренах України бути не могло. Із цього сьогодні слід виходити.
Щодо гунів, то слід зауважити, що теорія про появу «(хунну) із південного Забайкалля на теренах Східної Європи в IV ст.» є цілковитою німецько-російською вигадкою. Послухаємо великого українського письменника Івана Білика, витяг із його історичного дослідження «Аксіоми недоведених традицій: «…Не зважаючи ні на які старання вчених, західніше Казахстану жодних слідів цього могутнього й великого народу (гунів. — В.Б.) не знайдено» [82, с. 334].
Що цікаво: не знайдено жодних слідів гунів ні на теренах сучасного міста Кам’янця-Подільського, ні на теренах сучасної Хмельницької області.
А от поняття «гунські криниці» (і самі криниці) на землі славного міста Кам’янця зберігаються уже більше тисячі років. Ней-мо-вір-но!