Звернімо увагу: на отримання звання Героя Радянського Союзу Іван Кожедуб чекав майже півроку. Отака була вдячність країни, якій пілот-ас завжди вірно служив. Така була шана українцям.
«Во время войны он сменил шесть «Лавочкиных», и ни один самолёт не подвёл его. И он не потерял ни одной машины, хотя случалось гореть, привозить на самолётах пробоины и садиться на усеянные воронками аэродромы…
В мае 1944 года командир эскадрильи капитан Иван Кожедуб, имевший уже 38 воздушных побед, получил новый Ла-5 — подарок колхозника В.В. Конева… Это был отличный истребитель облегчённого типа с номером «14»… На этой .машине Кожедуб в течении короткого времени сбил 8 самолётов противника (включая четыре FW-190), доведя счёт своих побед до 45. Сбил он и несколько известных асов…» [249, Інтернет, Вікіпедія].
Якби ще з тих пір Московія могла таке писати про аса-московита, вона про те «трубіла» б досі. Така була стратегічна лінія товариша Сталіна та його членів Політбюро. А українцеві Іванові Кожедубу, як і більшості інородців, довелося чекати другої «Золотої Зірки» Героя Радянського Союзу знову аж півроку. Але тепер товариш Сталін та все його оточення вже особисто знали українського аса Івана Кожедуба.
«У Ивана Кожедуба в бою был свой, присущий только ему одному, почерк в небе. В нём гармонично сочетались мужество, отвага и исключительное хладнокровие. Он умел точно и быстро взвесить обстановку, мгновенно найти в сложившейся ситуации единственно верный ход. Он виртуозно владел машиной, все его полёты представляли собой каскад всевозможных маневров — разворотов и змеек, горок и пикирований…
Кожедуб всегда стремился отыскать противника первым. Но при этом и «не подставляться» самому. В 120 воздушных схватках он ни разу не был сбит. Кожедуб редко возвращался из боевого вылета без победы. В то время он неизменно проявлял скромность. Он, например, никогда не записывал на свой счёт сбитый самолёт противника, если сам не видел, как тот упал на землю, и об этом даже не докладывал… Кожедуб никогда не заносил на свой счёт самолёты, уничтоженные им совместно с новичками… Таким образом, реальное число уничтоженных им самолётов противника значительно больше, нежели официально значится на его личном счету» [249, Інтернет, Вікіпедія].
Оскільки більше ста пілотів Люфтваффе мали на рахунку понад сотню збитих літаків (наприклад, Гартманн — 352, Ланг — 180 і т.д.), то зрозуміло, що вище німецьке командування збирало їх разом і скеровувало на домінування у певному районі, дозволяючи «вільне полювання» на радянських пілотів. Така німецька група асів з’явилася у другій половині 1944 року у небі Прибалтики. Командувач Військових Повітряних Сил СРСР маршал О.О. Новиков, звичайно, за наказом товариша Сталіна, створив свою групу пілотів на чолі з Іваном Кожедубом і у вересні 1944 року кинув проти німецьких асів.
Іван Кожедуб літав у той час на літаку Ла-5 із номером «27», на якому збив 17 противників та який виставлений у монінському (Підмосков’я) Музеї радянської авіації.
«Так сошлись друг против друга советская и немецкая школы истребителей. В течение всего лишь нескольких дней боёв наши лётчики сбили 12 самолётов противника, потеряв лишь 2 своих. Три победы записал на свой счёт Кожедуб. Потерпев столь сокрушительное поражение, немецкие «охотники» были вынуждены прекратить активные полёты на этом участке фронта» [249, Інтернет, Вікіпедія].
Звичайно, після виконання такого важливого завдання ім’я Івана Кожедуба стало відоме радянській керівній верхівці. Однак тільки в лютому 1945 року, під великим тиском військових льотчиків, товариш Сталін, на мою думку, вимушений був погодитися, щоби нашого земляка вдруге нагородили «Золотою Зіркою» Героя Радянського Союзу. Така правда історії, хочемо ми чи ні.
Нагадаємо: «За складними (сучасними. — В.Б.) комп’ютерними підрахунками недавно вибудували рейтинги асів Другої світової. Визначили сімку найкращих. У ній Кожедуб має 1760 балів, а німець Гартманн — 1560. Хоча перший збив, офіційно, 62 літаки, а другий — 352. Одначе тут враховується не лише кількість, а й інші обставини.
Гартманн досяг свого результату у 825 боях, а Кожедуб — в 120. Крім того, він ні разу не був збитий, а Гартманн — кілька разів. Береться до уваги й попередній польотний стаж: німці мали 450 год(ин) льотної підготовки, наші — часто вдесятеро менше. Гартманн збив перший літак на 100-му вильоті. Кожедуб — на 40-му. Отже, в тій сімці Кожедуб — на першому місці, Микола Гуляєв — на другому, Гартманн — на третьому, американець Річард Бонг — на четвертому, німці Марсель і Бор […] — на п’ятому й шостому, Покришкін — на сьомому.