Аси Люфтваффе, особливо в перший період війни, завдяки технічній перевазі збили багато радянських літаків. Понад 100 пілотів Люфтваффе мали на рахунку більше як сотню жертв. Скажімо, Курт Ланг збив 180 літаків. Наприкінці війни літав на реактивному Ме-262 (швидкість 875 км/год). Кожедуб на своєму Ла-7 (швидкість 680 км/год) зумів збити Ланга» [249, Інтернет, Вікіпедія].
У Вікіпедії, на мою думку, свідомо допущена груба помилка: замість прізвища Кожедуб подано — Покришкін. Так московити бажали черговий раз «подолати» українців. Хоча забувають, що Покришкін у війну літав на американській «Кобрі» і категорично відмовився пересісти на літак радянського виробництва.
Автор також звернув увагу, що людини під іменем і прізвищем Микола Гуляєв у третьому виданні Великої Радянської Енциклопедії немає. Це неймовірне явище, щоби людина такого високого рангу (росіянин, який у списку найкращих пілотів Другої світової війни посідав місце вище Покришкіна) був свідомо викинутий із Радянської Енциклопедії. Він мав вчинити проти влади щось серйозне.
І хоча товариш Сталін дуже не любив українців, та все ж таки через своїх холуїв-генералів наказав Іванові Кожедубу збивати американські літаки, тобто літаки союзників, ще під час Другої світової війни. Отакий союзник! Зрозуміло, що московському опису цих серйозних подій довіряти аж ніяк не можна. Робив подібні речі товариш Сталін саме руками українців свідомо. Бо американська преса все це доводила до відома своїх громадян, а такі повідомлення аж ніяк не викликали поваги до боротьби українського народу за незалежність. Тим більше, що радянське командування вчасно вибачилося за своїх «недолугих льотчиків» та обіцяло «розібратись і винних покарати».
Таким чином, Іван Кожедуб ще до Дня Перемоги збив мінімум 5 (п’ять) американських літаків: 2 винищувачі та 3 бомбовози «типа «Летающая крепость».
«Командир полка Павел Чупиков лишь пошутил…» [249, Інтернет, Вікіпедія].
Я переконаний, майор Іван Кожедуб, чи навіть його командир полку Павло Чупіков, ніколи б не посміли взяти на себе відповідальність і почати збивати літаки союзників-американців. Щось тут не те.
Забрехалися московити! Така ініціатива в Московії завжди вела до смерті. Треба, щоби була таємна вказівка «згори» — чи то від Жукова, чи то від Сталіна. І така вказівка була! Про те свідчить призначення Івана Кожедуба «командиром 326-й истребительной авиационной дивизии» та відправлення її «в марте 1951 года на войну в Северную Корею…»
«В 1949 году Иван Кожедуб окончил Военно-Воздушную академию и получил назначение на должность комдива под Баку, но Василий Сталин оставил его под Москвой, в Кубинке, заместителем, а затем и командиром 326-й истребительно-авиационной дивизии. В числе первых эта дивизия была вооружена реактивными самолётами МиГ-15 и в конце 1950 года направлена на Дальний Восток. Там Ивану Кожедубу довелось принять участие в ещё одной войне. С марта 1951 года по февраль 1952 года, отражая налёты на Северную Корею (і не тільки. — В.Б.), дивизия Кожедуба одержала 215 побед, сбила 12 «сверхкрепостей», потеряв 52 самолёта и 10 лётчиков. Это была одна из ярчайших страниц боевого применения реактивной авиации в истории советских ВПС. Строгий приказ командования запретил комдиву вступать в бой лично (Це звичайна московська брехня. Йому заборонили потрапляти в полон. — В.Б.), и никаких официальных побед он в этот период не одержал, потому все 264 уничтоженные самолёта врага следует отнести на счёт учеников Ивана Никитича. Хотя позже китайские лётчики (так звані добровольці. — В.Б.) рассказали, что Иван Кожедуб всё же поднимался в воздух. И однажды даже был сбит… Ему повезло — он приземлился в нейтральной полосе, и корейские солдаты не дали захватить советского лётчика в плен. Случись это, разразился бы настоящий международный конфликт, ведь Северная Корея была признана ООН агрессором, и другие страны не могли помогать ей (та Радянський Союз тоді, як Російська Федерація сьогодні, плювали на ті рішення і чинили, як хотіли. — В.Б.). Всего в боях в Корее Иван Кожедуб сбил 17 самолётов» [249, Інтернет].