І далі автор продовжив висновок:
«Необхідно відзначити, що будівельники валів знайшли справді оптимальне розв’язання цієї складної проблеми (захисту землі. — В.Б.) настільки вдало, що й сучасні військові інженери в останній війні у багатьох випадках будували оборонні рубежі за схемою предків» [206, с. 30].
Аркадій Сильвестрович нагадував усім відомі бездоганні та незаперечні факти, використовуючи, скоріше несвідомо, так звану «священну радянську корову» часів Брежнєва — «останню війну». Тут радянська цензура була безсилою — причепитись неможливо.
Таким чином підкреслювалася теза про захист Київської землі, а отже, й Києва, в давні часи. А позаяк Змієві вали мали дерев’яні каркаси, а дерево та його обвуглені рештки дозволяли встановити вік зведення споруди, то науковці й пішли цим шляхом.
Московська брехня затріщала, мов «гнилий кожух» — повсюдно. Виявилося, що Змієві вали будувались: у 150 році до нової ери, у 20 році до н.е., а за нової ери — у 190, 280, 320, 350, 370, 390, 430, 450, 470, 530, 550, 620 роках тощо. А скільки тих валів було свідомо знищено, земля — розорана, один Бог знає.
Якщо звернемося до праці А.С. Бугая, то побачимо, що науковець, аби не злити партійних бонз, про вік Змієвих валів старався мовчати. Скоріше, працювати у цьому напрямку йому «не радили».
Маючи змогу працювати над дослідженням Змієвих валів за іншими напрямками, Аркадій Сильвестрович почав вивчати їх розташування та структуризацію. Між іншим, не забуваючи, вираховував і вік, немовби для довідок, не вдаючись до сенсацій та поголосу.
Ось як розташовувалися лінії валів навколо Києва згідно із дослідженнями А.С. Бугая:
«1. Вітянсько-Бобрицька. Ця найближча до Києва лінія валів, всього за 18–20 км,.. тягнеться із сходу на захід уздовж лівого берега річки Віти і її притоки Красної та струмка Ревина до його початку. Потім, пересікши межиріччя між початком Ревина і початком Боярського струмка, вал іде понад правим берегом останнього до річки Бобриці і далі правим берегом її повз село Забір’я аж до села Бобриці. Закінчується вал за 4 км від села Білгородка. Далі продовжувати вал було зайве, оскільки заплави річок Бобриці та Ірпеня в місці їх злиття були непрохідними.
Перша лінія оборони Києва складалася з кількох окремих ланок, збудованих, можливо, і неодночасно. Перша лінія (1-А) розташована в поймі Дніпра між колишнім селом Мриги та Конча-Заспою довжиною майже 4 км. Друга ланка (1-В) — це дугоподібний вал, який, оперезавши село Круглик, ішов по обидва боки річки Віти в напрямку Дніпра. Довжина кожної лінії цієї ланки валу становить близько 4 км. Третя ланка з першої лінії оборони — це вал (1-С), який починається недалеко від села Круглика біля річки Віти, але йде на північ, у бік села Хотова, завдовжки 3,5 км. Врешті найдовша ланка починається від села Круглика і берегами річок Віти, Красної, Ревин, Боярського струмка та Бобриці іде до річки Ірпеня. Довжина цієї ланки (1-Д) близько 22 км. Найгірша збереженість гілки 1-Д. Між селами Кругликом та Бояркою є лише окремі ділянки валу, до того ж зовсім незначні. На першій лінії оборони Києва було два укріплених городища — в селі Поштова Віта та в селі Боярка. Вали по лініях річок Віти та Бобриці разом із цими річками повністю ізолювали від степу територію навколо Києва, захищену зі сходу, півночі і заходу Дніпром та Ірпенем» [206, с. 30–31].
Нагадаємо: син Аркадія Сильвестровича — Олександр Бугай за допомогою великого українського патріота та подвижника професора Василя Васильовича Яременка 2011 року видав праці батька у книзі «Змієві вали», яка містить і ряд інших наукових та публіцистичних статей з цього питання. Ті матеріали друкувались переважно з 1969 по 1987 рік в українській і російській пресі.
Надзвичайно цікавий матеріал для аналізу та роздумів. Перегляньмо деякі сторінки книги разом. На 150 і 151-й передруковано статтю Л. Ямкового «За віки до Аскольда і Діра», з підзаголовком «Вік Змійових валів визначено». Матеріал раніше «опубліковано російською мовою у газеті «Правда Украины». — 1972. — 3 февр. (Переклад Олександра Бугая)».
Ось що повідомив Л. Ямковий ще 1972 року.
«В декількох інститутах Радянського Союзу зробили радіовуглецевий аналіз зразків деревного вугілля з валів. Перші декілька аналізів проводили на громадських засадах в Інституті геологічних наук АН СРСР і в одному з інститутів Вільнюса. Результати були сенсаційними (чого боялися в Києві та Москві. — В.Б.) — III–IV ст. н.е. Київське відділення Товариства охорони пам’яток історії і культури Української РСР у зв’язку з цим виділило кошти для подальших лабораторних аналізів, було одержано ще 32 аналізи зразків обпаленого дерева, узятого з 15 різних валів. Аналізи проводили в Інституті геохімії і фізики мінералів АН УРСР.