Це слід завжди й усім пам’ятати. Але й козацька провладна шляхта пішла в «услужіння» до Московії, до її фіно-татарського царя. Продовж ХVІІ–ХVІІІ століть вона майже повністю зросійщилася. То була друга зрада провладною шляхтою українського народу. А невдала спроба у 1708 році гетьмана Мазепи та частини козаччини вийти з тієї кризи, призвела до повної зневіри людей у свою шляхту.
Геніальний Шевченко влучно написав про ту українську провладну верхівку:
З тих пір українська шляхта передовсім вирішувала свої особисті майнові питання. Думка про Батьківщину була для неї вторинною.
Т.Г. Шевченко своїм прикладом та своїми закликами —
— таки розбудив український народ, який взявся за сокиру.
Ми не дуже задумуємося — чому українці прислухалися-таки до свого генія та взялися за зброю (1900–1920 рр.), хоча Тарас Григорович в кінці свого життя теж належав до провладної шляхти (академік державної академії).
Справа в тому, що Шевченко у всі часи належав не до провладної верхівки, а до народу — розмовляв рідною, зрозумілою людям, мовою та жив їхнім життям — не мав хоромів, не мав прислуги, залишався доступним та простим.
Якщо Козаччина породила провладну шляхту із дрібної, то революція і війна 1905–1920 років привели до влади звичайне бидло, яке, оговтавшись, стало хапати собі, все, що попадало під руки, хоча проповідувало рівність усіх людей. Мені довелося бачити ту «рівність» довгі роки у Караганді.
І ця «комуністична шляхта» теж зрадила український народ, прилаштувавшись біля московського «провладного корита».
Вона й стала панівною в українській незалежній державі. Хоча, звичайно, є, як у всі часи, винятки. Одиничні.
Саме представники цієї так званої сучасної української шляхти ганьблять українців, що ті не вдаються до надзусиль та не підтримують її заклики до боротьби з сучасною, поки що неукраїнською, владою.
Прості люди, українці, не вірять своїй сучасній шляхті, яка заради особистого благополуччя уже не раз зраджувала свій народ. Не вірять і не повірять люди московитам, які, прикидаючись братами, винищували українців та влаштовували їм голодомори, аби відібрати у них землю та загнати до московського рабства.
Сучасну українську державу, разом із людьми, будуватиме і очолюватиме нова українська шляхта, яку саме для цього породить наш народ, і то дуже скоро, бо то надзвичайно розумний народ, який вижив, подолавши страхіття. Обов’язково спрацює генетична національна пам’ять!
Вибачайте, шановні читачі, за цей історичний екскурс.
Повернімося до розпочатої теми: перемоги наших далеких предків над персами.
«Для боротьби із персами скити (скіфи. — В.Б.) утворили три армії. Першу армію, що складалася із сарматів під керівництвом Скопа, було спрямовано зустріти армію Дарія. Скопові дали наказ — спрямувати перську армію в приготовленому для неї напрямку; у велику битву з персами не вступати, нападати на них з тилу, щоб вони гнались назад, затримуючи свій рух вперед.
Скіфи на українських землях
Скоп поспішив зі своєю армією назустріч Дарієві.
Друга армія скитів (скіфів — В.Б.), менша за Скопову (армія геленів і будинів. — В.Б.), під керівництвом Таксака, мала подібне завдання, а ще — заманити персів на терен тих племен, що відмовились виступити проти персів і тим втягти їх в боротьбу.
Третя і найбільша армія була під керівництвом самого царя Ідантирса. Вона мала схоже завдання, що й перші дві — тримати армію Дарія в постійному напруженні, нищити її при сприятливих обставинах і затримувати її рух, позбавивши води, харчів і достатньої паші. Всю худобу і коней перегнати в ліси на півночі Скитії (Скіфії. — В.Б.), як і все населення теж вислали туди на возах із будами» [55, с. 55].