«Найвидатнішим фактом у сфері духовного життя Аскольдової Русі було створення першого вітчизняного історичного твору, який Б. Рибаков (російський академік. — В.Б.) назвав «Літописом Аскольда». Спроба реконструкції тієї хроніки дала цікаві результати. З’ясувалося, що перший руський (український. — В.Б.) літопис — поважний ідеологічний документ, головним змістом якого було визначення місця Київської держави в системі середньовічної ойкумени. Про високий рівень історичної думки тих часів свідчить те, що на Русі (Україні. — В.Б.) було запроваджене особливе літочислення — «Руську еру», яка підрахунок років починала від 860 р. — року першого хрещення Русі (України. — В.Б.).» [81, с. 225].
Переворот 882 року. Прихід норманської дружини на чолі з Олегом до Києва, вбивство ними правлячого в Києві князя Аскольда та захоплення київського престолу 882 року було звичайним державним переворотом. І тільки!
Ми вже бачили, що Київська держава існувала до приходу Рюриковичів щонайменше 250 років, і всі ті роки нею правили потомки князя Кия. Більше десяти поколінь, якщо не рахувати антський період! Рюриковичі до створення Київської держави не мали жодного стосунку. Вони просто вчинили в Києві 882 року державний переворот, убивши місцевого князя та захопивши владу. Іншу інтерпретацію подій та фальшування літописів зробили зацікавлені московські владоможці значно пізніше. Тому підігравання професора Михайла Брайчевського щодо слов’янської Славії на московській півночі є повністю хибним. Прошу читачів переконатись у тому зі слів самого професора:
«Славія мала своїми контрагентами переважно малорозвинені народи самодійського, фінського та летто-литовського походження, які в описуваний час переживали стадію родового суспільства чи, в кращому випадку, початковий етап розкладу первіснообщинного ладу. Ці племена були розкидані на величезних просторах лісової Півночі, їхній демографічний рівень небагато відставав від демографії східних слов’ян…» [81, с. 639].
Як би не бажав того професор Михайло Брайчевський, та арабські історики говорили цілком конкретно про тодішні слов’янські поселення (центри). Таким об’єднуючим центром радимичів, в’ятичів і частини сіверян могли бути давні Сівер, Смоленськ чи будь-яке інше на їх землях поселення. Не слід так плазувати перед московитами-фальсифікаторами! Тим більше, що навіть сам професор змушений був визнати: «Сама особа Рюрика теж є проблематичною. Не знаємо, звідки він з’явився і ким був раніше» [81, с. 708].
А Велика Радянська Енциклопедія цілком серйозно заявляє, що то вигадана, міфічна легенда. Послухаємо:
«Рюрик — Синеус — Трувор, по рус(ским) летописным преданиям, три брата-конунга, предводителя варяжских дружин, якобы призванных «из-за моря»… Согласно этой версии. Рюрик сел в Новгороде, Синеус — в Белоозере, Трувор — в Изборске. Быстрая смерть среднего и младшего братьев сделала Рюрика полновластным правителем Новгородской земли. Нек(ото)рые ученые отождествляют его с Рерихом Датским, совершавшим во главе варяжской дружины набеги на страны Зап(адной) Европы (до 860). Существует мнение, что Синеуса и Трувора не существовало, а известия о них — результат неправильно прочитанного рус(ским) летописцем иностр(анного) текста, к(ото)рый сообщает, что Рюрик пришел в землю славян со своим домом («сине хус») и верной дружиной («тру воринг»)…
Легенда о «призвании» варягов… была использована … для объяснения происхождения и прославления правящей рус(ской) княжеской династии, основателем к(ото)рой стали считать Рюрика» [25, т. 22, с. 459].
Хоча московита завжди старалися нав’язати усім думку, що таке трапилося в XII столітті при написанні літопису, та ми знаємо, коли, як та хто ті літописи «знаходив» і оприлюднював. Тож «вуха» Катерини II та Петра І (XVIII ст.) стирчать із тих «знахідок» цілком доказово. У XII столітті про московську царську династію ще ніхто не знав.
Олега, що вчинив переворот 882 року в Києві, могло взагалі не бути. Це слід вважати черговою московською вигадкою. Тим більше, що знаменитий Іларіон у своєму «Слові про закон і благодать», «згадуючи предків Володимира та Ярослава, називає лише Ігоря й Святослава, зовсім не згадуючи Рюрика». Отака дилема.