Зазначимо: усі звичаї та елементи гунського (скіфського) побуту, наведені Пріском, належать виключно українцям. Вони не мають нічого спільного зі степовими кочовими племенами татар. А професор А.М. Кіндратенко також дослідив гунські продукти харчування, торгівлю, князівські пири (бенкети), звичаї, транспорт та навіть поховання Гатила (Аттила) і скрізь засвідчив українське походження.
Автор не наводитиме все перелічене, щоби не втомлювати читача тим матеріалом. Хто бажає — може почитати праці згаданого науковця.
Наостанок поговоримо про мову гунів (скіфів).
Мова гунів. «Хоча в працях Амміана, Пріска та Йордана є величезна кількість фактів, що свідчать про давньоукраїнське походження гунів, все ж таки найважливішою етнічною ознакою є мова, якою вони говорили, та їхні імена. Несподівано виявилось, що за працею Пріска можна встановити мову, якою говорив Гатило («Аттила»)» [142, с. 42].
У своїх працях Пріск писав:
«Становлячи різноплемінну суміш, скіфи, окрім своєї власної варварської мови, легко вивчають також унську (туранські кочові причорноморські племена. — В.Б.) або готську (германські племена. — В.Б.), або авсонську (латинську) (яка походить з італійських мов. — В.Б.), якщо у кого-небудь з них є справи з римлянами, але мало хто з них говорить по-еллінському (грецькому)» [141, с. 106].
Маємо цілком очевидно свідчення, що скіфо-сарматські племена, або гуни, як їх іменували римляни, мали свою мову і вона відрізнялася від грецької, римської (латинської), тюркської та германської (готської). Отож, за свідченням Пріска, скіфи (гуни) та Аттила мали свою рідну мову, яка не належала до тюркських (кочових) мов у 448 році.
А далі послухаємо ще один витяг із праці Пріска. Йдеться про післябенкетну розважальну програму.
«З настанням вечора були запалені смолоскипи, і два варвари, ставши на середину навпроти Аттила, заспівали пісні, в яких вихваляли його перемоги та військову доблесть… Після співу виступив якийсь скіфський блазень (дослівно — пошкоджений розумом скіф) й почав верзти різноманітну нісенітницю, яка всіх насмішила…
Після цього увійшов маврусієць Зеркон. Едікон переконав його переїхати до Аттила, щоб за його посередництвом отримати назад свою дружину, котру він взяв у варварській землі, знаходячись у тісній дружбі з Вледом. Він залишив її в Скіфії, коли Аттила послав його до Аеція… Але він обманувся у цих сподіваннях, бо Аттила розсердився на нього за те, що він повернувся в його землю. На цей раз він прийшов під час пиру і своїм виглядом, одягом, голосом і дивною сумішшю проголошуваних ним слів (він змішував з авсонською унську та готську мови) всіх розважив і у всіх збудив невгасимий сміх, окрім Аттила…» [141, с. 112–113].
З цього наш висновок: Зеркон, виступаючи перед Аттилом, не міг насміхатися над його мовою, щоб не викликати гнів володаря землі. Тому не вжив жодного скіфського (гунського) слова. Що зайвий раз засвідчує мову Аттила — скіфську.
Професор А.М. Кіндратенко значно раніше теж дійшов подібного висновку:
«Зверніть увагу, змішувались латинська, унська та готська мови, але не скіфська! (мова місцевого населення)…
Принизити мову — це принизити плем’я, серед якого ви знаходитесь, а зумисне спотворювати її — це виявляти неповагу не лише до неї, але й до народу та правителя, які нею говорять… Через те, що скіфська мова ні з якою не змішувалась й не була об’єктом сміху — це й була рідна мова Гатила та його племені. Адже для оточуючих він був як Бог, на якого навіть дивитися було небезпечно, отже й мова його була божественною… а хіба над чимось божественним можна глумитися?..
Таким чином, Гатило та його оточення говорили мовою «скіфською», не унською (татарською), не готською (германською. — В.Б.) і не авсонською (латинською). Це була та сама мова, в якій звучали слова кам (пиво), мед, страва та вар, це була мова наших пращурів. В середині V ст. ніяких скіфів давно вже не було, скіфами ромеї називали ті народи, які знаходились на теренах Скіфії — так тоді називали нашу землю Русь-Україну» [142, с. 43–44].
А ще ромеї величали нас — гунами, варварами тощо.
Ми ж себе уже в ті роки починали називати русичами. Це забуті аксіоми.
Отож, дослідимо, коли і як вживалися давні «гунські» — українські слова (страва, вар, мед і кам) у тексті Пріска та Йордана.