Витоки цієї ідеї можна побачити в деяких утопічних та хіліастичних рухах, що беруть свій початок у Середньовіччі. В її основі лежить уявлення про те, що в певний кульмінаційний момент історії всі народи Землі об’єднаються в єдиному Царстві, де не буде суперечностей, трагедій, конфліктів і проблем, характерних для звичайної земної історії. Окрім суто містичної версії мондіалістської утопії, існували також її раціоналістичні версії, однією з яких можна вважати вчення про “Третю еру” позитивіста Огюста Конта (1798-1857) або гуманістичну есхатологію Готхольда Ефраїма Лессінга (1729-1781).
У 1852 році О. Конт стверджував: “...людство — це всесвітня вітчизна, покликана об’єднати, принаймні в майбутньому, всіх мешканців планети. Це спільнота здатних до асиміляції поколінь: як тих, що живуть нині, так і тих, що пішли зі сцени; й, нарешті, — поколінь прийдешніх; до нього, людства, не належать хіба що нерони, робесп’єри та бонапарти — одне слово, ті, хто порушує своїми діями людську гармонію; індивід сам по собі не існує, являючи тільки абстракцію... Людство є всесвітньою сім’єю; воно було б нею, якби люди були достатньою мірою братами, але насправді цього ще немає; ось чому вітчизна поки що нагадує собою величезну межу між індивідом і сім’єю”.
Ще раніше, в “Маніфесті комуністичної партії”, який з’явився на замовлення ордену Ілюмінатів, К. Маркс та Ф. Енгельс сформулювали подібні ідеї, явлені в таких гаслах, як, наприклад, “Пролетарі всіх країн, єднайтесь!”
Американці від давен плекають претензії на свою винятковість. Ще від перших поселенців-пуритан, які прибули на американський материк у XVII столітті й намагалися реалізувати біблійний заповіт “міста на пагорбі”, де всі поселенці рівні й вільні. Відтак експансія принципів свободи та демократії подається як вияв логіки божественного провидіння. Від цієї думки до ідеї призначення Америки реформувати увесь світ і вести його за собою — один крок. Уже в середині XIX століття деякі американські ідеологи стверджували, що невдовзі СІЛА стануть центром, навколо якого всі нації об’єднаються в єдиний народ, що СІЛА, подібно до сонця, зроблять “благотворний вплив на країни Європи, а далі й на азійські імперії”. Філософ Дж. Фіксе в 1895 р. стверджував, що незабаром усі країни світу стануть англійськими — мовою, релігією, своїми політичними звичаями й, значною мірою, за кров’ю народів, що їх населяють.
Отже, ідея провідної й керівної ролі СІЛА спочатку в Латинській Америці, а потім і в Західній Європі, сформульована в так званій доктрині Монро (1823 рік), до середини XX століття поширилась у світі.
Найчіткіше ці настанови проголошувалися в гаслі “американського століття”, який сформулював політолог Г. Льюїс у 1941 р.: “XX століття значною мірою має стати американським століттям”. Американські капіталісти, вчителі, лікарі, агрономи й інженери, підтримувані американською міццю, стверджував він, мають взяти на себе тягар білої людини, повсюди являючи “стабільність” і “прогрес” американського зразка.
Мондіалістські ідеї найчастіше сповідували помірні європейські, й особливо англійські, соціалісти (деякі з них були об’єднані в “Фабіанське товариство”). Про єдину світову державу говорили й комуністи.
3 іншого боку, починаючи з кінця XIX століття, аналогічні мондіалістські організації створювалися такими, наприклад, постатями у світовому бізнесі, як сер Сесіл Родс, що організував групу “Круглий стіл”, члени якої мали “сприяти утвердженню системи безперебійної торгівлі в усьому світі й створенню єдиного світового уряду”. Часто соціалістичні мотиви перепліталися з ліберал-капіталістичними, і комуністи в цих організаціях йшли пліч-о-пліч з представниками найбільшого фінансового капіталу. Усіх згуртовувала віра в утопічну ідею об’єднання планети.
Показово, що такі відомі організації, як Ліга націй, а пізніше Організація Об’єднаних Націй (ООН) і Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО) є продовженням саме мондіалістських організацій, які мали значний вплив на світову політику.
Протягом XX століття багато мондіалістських організацій, що уникли зайвої реклами й часто носили навіть таємний характер, змінили чимало своїх назв. Існував “Універсальний рух за світову конфедерацію” Гаррі Девіса, “Федеральний Союз” і навіть “Хрестовий похід за Світовий Уряд”, організований англійським парламентарієм Генрі Асборном у 1946 році. В майбутній Америці американські політики Д. Ейзенхауер, Г. Хемфрі, В. Рейган, Дж. Буш та Б. Клінтон бачили справжню столицю світу, базу керівництва ним. Ідея про призначення Америки керувати світом, врятувати “хворе людство” від небезпеки, що йому загрожувала, панувала в часи президента Рональда Рейгана та його адміністрації.