Поступово зосереджуючи всю концептуальну й стратегічну владу над Заходом, СЕНА стали головним штабом мондіалізму, представники якого утворили паралельну владі структуру з радниками, аналітиками, центрами стратегічних досліджень. У СІНА, крім інших, сформувалися три основні мондіалістські організації. Це — “Рада міжнародних відносин”, “Більдерберзький клуб” та “Тристороння комісія”; про існування деяких із них громадськість Заходу дізналася відносно недавно. На відміну від офіційних організацій, ці групи користувалися значно більшою свободою досліджень, оскільки вони були звільнені від формальних процедур, що регламентували діяльність комісій ООН.
З початку “перебудови” мондіалістські центри мали в Москві “своїх людей”. Серед них — директор Науково-дослідного інституту системних досліджень академік Д. Гвішіані, який з 1965 по 1985 рік був заступником голови Державного комітету Ради Міністрів СРСР з науки і техніки, а в 1985-1986 роки — заступником голови Держплану СРСР.
Ідеологічною основою перебудови, на яку посилалися М. Горбачов та його радники, була мондіалістська теорія конвергенції — зближення капіталістичної та соціалістичної систем. Показово, що керівники “Тристоронньої комісії” (Девід Рокфеллер, тодішній голова Європейського відділення, Жорж Бертуан і Генрі Кіссінджер) у січні 1989 року побували в Москві, де їх приймав президент СРСР М. Горбачов, а Жак Атталі, радник президента Франції Франсуа Міттерана, підтримував особисті контакти з російським президентом Борисом Єльциним.
За кілька років до початку радянської перебудови аналогічний проект почав реалізовуватися в Китаї, з яким представники “Тристоронньої комісії” встановили тісні зв’язки ще наприкінці 70-х. Але геополітичні долі китайської та радянської “перебудов” відрізнялися. Китай наполягав на “справедливому” визначенні позицій у майбутньому об’єднанні, на відповідних ідеологічних поступках Заходу в бік соціалізму.
СРСР сам пішов шляхом поступок, і то — значно далі. Дотримуючись логіки американських мондіалістів, Горбачов розпочав структурне перетворення радянського простору в бік “демократизації” та “лібералізації”. Насамперед воно зачепило країни Варшавського договору, а потім і республіки Радянського Союзу. Почалося скорочення стратегічних озброєнь та ідеологічне зближення із Заходом.
Варто звернути увагу на те, що роки правління Горбачова припадають на час президентства в США крайніх республіканців — Рейгана та Буша. Причому Рейган був єдиним за останні роки президентом, що послідовно відмовлявся брати участь у всіх мондіалістських організаціях. За переконаннями він був жорсткий, послідовний та безкомпромісний атлантист, ліберал-ринковик, не схильний до жодних компромісів з “лівими” ідеологіями навіть найпоміркованішого демократичного чи соціал-демократичного зразка. Отже, кроки Москви, спрямовані на конвергенцію й створення світового уряду, зі значним переваженням в ньому представників Східного блоку, на протилежному полюсі мали жорсткі ідеологічні перепони. Атлантисти Рейган та Буш просто використали мондіалістські реформи Горбачова із суто утилітарною метою. Добровільні поступки керівників СРСР не супроводжувалися відповідними поступками з боку США; Захід не пішов ні на геополітичні, ні на ідеологічні компроміси з Радянським Союзом, що самоліквідовувався, ні з Євразією. НАТО не розпустили, його сили не залишили ні Європу, ні Азію. Ліберально-демократична ідеологія ще більше зміцнила свої позиції.
Критика ідеї світового уряду та провал планів його створення примусив ідеологів Заходу шукати нові завуальовані форми досягнення світового панування. Ці пошуки й знайшли свій вияв у глобалізації — становленні єдиного взаємопов’язаного світу, в якому немає кордонів та протекціоністських бар’єрів, що захищають країни від стихійних зовнішніх впливів.
2.3. Асиметричність глобалізації
Проблеми становлення єдиного світу важливо розглядати у зв’язку з принципом асиметричності глобалізації. Адже до нової системи відкритого світу, який глобалізується, різні народи та держави підійшли по-різному підготовленими, значно відрізняючись своїм культурним, економічним, інформаційним та воєнно-стратегічним потенціалом.