Зустріч їх у єдиному, відкритому світовому просторі “другого” й “третього” західного світу може викликати потрясіння й колізії.
Не випадково найпослідовнішими адептами глобального світу, що пропагують ідеї відкритого суспільства, є економічно розвинені держави, які вбачають у глобалізації нові можливості для своєї економічної, політичної та соціокультурної експансії. “.. .Ці ж держави, — зазначає О. Панарін, — тягнуться до соціал-дарвіністської інтерпретації глобального світу як простору нового природного відбору, покликаного розширити кордони проживання і можливості більш пристосованих за рахунок менш пристосованих, які мають потіснитися”.
Асиметричність стосунків різних країн в єдиному відкритому просторі глобального світу виявляється в дії різних трансферів — можливостей управління на відстані, минаючи державні кордони. Багато аналітиків відзначають появу в сучасному світі нових інформаційних, фінансово-економічних, політичних і військових технологій, які можуть підірвати національний суверенітет, життєві основи та безпеку держав.
Асиметричність глобалізму виявилася насамперед в інформаційному “імперіалізмові”, пов’язаному з нееквівалентним обміном інформацією між розвиненими державами й тими, що розвиваються. Щодо інформаційного простору України застосовується комплексна технологія інформаційного “імперіалізму”: заохочення публікацій, які пропагують гедонізм (задоволення), гроші як універсальний еквівалент цінності, фальсифікований західний спосіб життя, створення та фінансування різного роду “демократичних” інститутів і видань західних філософів та політиків, що підносять цінності західного світу; концентрація мас-медіа в руках олігархів, пов’язаних з парамасонськими ложами; використання податкових, митних та інших засобів тиску, спрямованих на знищення системи книговидання та книгорозповсюдження.
Людей обдурюють, підміняють “речизмом” загальнолюдські цінності й усталені моральні принципи.
Один із найбільших експериментів в історії людства пов’язаний з комунізмом, який хотів поєднати свободу й рівність. Цей експеримент, здійснюваний в СРСР, зазнав невдачі. Бо від самого початку передбачав викорінення буржуазної моралі (так її називали марксисти), і навіть історичні й етичні передумови цієї моралі. Мовляв, звільнившись від кайданів старої моралі, наче Фенікс із попелу, відродиться нова людина без споконвічного антагонізму між індивідуальними та суспільними інтересами. Для розуміння глибинних причин провалу цього експерименту треба згадати слова Г орбачова, який бачив істинну причину розвалу соціалістичної системи в кризі моралі. Тим самим підривається й основа економічного прогресу, оскільки ніхто не хотів приймати рішення й відповідати за них. Горбачов вважав, що з кризи моралі починається масовий алкоголізм і зростає злочинність.
Тому, перш ніж розглядати питання матеріального, технічного й організаційного характеру, нам варто було б подумати про духовні передумови ліберальної політики.
Принципом демократії Платон вважав свободу, вона й донині залишається найвищою людською цінністю. Якщо ж демократія вбачає під свободою свавілля, то вона хибно усвідомлює свій власний сенс.
Якщо кожен може робити все, що йому заманеться, демократія зазнає відчутної кризи. Причому — сама, а не зі злої волі ворогів демократії. Анархія стає нестерпною, і слідом за нею настає тиранія. Демократичне суспільство передбачає, за Платоном, право громадян обирати спосіб життя, який вони хочуть, а також свободу вибору — брати участь у політичному житті чи ні. Однак свавільне використання свободи, зловживання нею призводить до загибелі демократії. Демократія розвивається з олігархії, яка для Платона була тим, що ми сьогодні називаємо капіталістичним суспільством, де багаті панують над бідними. За олігархії нація втрачає єдність і розпадається на дві суспільні верстви: на багатих і бідних. Зважте на те, що за олігархії нема середнього класу, бо ворогом середнього класу є інфляція та високі податки.
Для вирішення проблеми глобалізму важлива єдність нації. Вона має доленосне значення не тільки для України, а й для майбутнього Європи, для всього світу. Від глобалістів ми чуємо запевнення, що епоха національних держав одійшла в минуле. Історія рухається далі, а найпрогресивнішими народами й державами треба вважати ті, які швидше, рішучіше й радикальніше звільняться від міфу національної держави.
Однак згадаймо, як в Америці після поразки у в’єтнамській війні панували відповідні настрої, а після війни в Перській затоці в тій же Америці вибухнула ейфорія націоналізму. Всі великі демократії черпають сили в єдності демократії з національною свідомістю.