Проте чимало вчених і аналітиків мають іншу точку зору на неолібералізм. Один із них — Роберт Макчесні з Іллінойського університету (Урбана-Шампейн США). Він так визначає цю парадигму: “Неолібералізм — це політика, за допомогою якої порівняно нечисленна група людей, керуючись власними приватними інтересами, здатна поставити під свій контроль більшу частину соціального життя, до того ж вона використовує цей контроль з метою збільшення своєї особистої користі”.
Він стверджує, що протягом двох десятиліть неолібералізм виступає в ролі політико-економічної тенденції, що панує в світі і прийнята політичними партіями як традиційно лівих, так і правих сил. Ці партії та їх політика є виразниками інтересів не менш як тисячі корпорацій, які інвестують ці політичні партії.
Економічні наслідки такої політики скрізь виявились однаковими — такими їх і слід було очікувати: неоліберальна політика призвела до значного поглиблення соціальної та економічної нерівності, до помітного збільшення зубожіння найбідніших націй і народів світу, до катастрофи навколишнього середовища, нестійкого стану економіки в глобальному масштабі та безпрецедентного збагачення купки багатіїв. Побачивши наслідки неоліберальної політики, її апологети почали стверджувати, що заможно житимуть і широкі маси населення, якщо неоліберальній політиці, яка призвела до загострення зазначених проблем, не будуть ... заважати.
Чи не нагадує це нам, жителям України, обіцянки наших можновладців протягом останніх 11 років? Ось-ось запрацюють реформи, ось підуть інвестиції, тільки треба більше демократії, підвищити вартість на енергоносії, комунальні послуги — і тоді, мовляв, український народ буде вдячний першому й другому президентові, всім прем’єр-міністрам, міністрам і гендлярсько-лихварський еліті за щасливе життя.
Проте облишмо емоції й проаналізуймо економічні наслідки неоліберальної політики в окремих країнах, щоб показати “досягнення” неоліберальної доктрини, яку інтелектуал і провідний борець за демократію й супротивник неолібералізму Ноам Хомський[1] назвав Вашингтонським консенсусом.
У своїх працях Хомський з’ясовує, що неолібералізм — це не нова політика, а лите сучасний варіант боротьби купки багатіїв за обмеження політичних прав і громадянських можливостей більшості населення планети. А в глобальному масштабі — за підвищення рівня життя “золотого мільярда” і поступове знищення “туземного населення”, тобто населення країн, що не входять до “золотого мільярда”.
“Неоліберальний Ватингтонський консенсус — зазначає Хомський, — є політикою, що ґрунтується на окремих ринкових принципах і здійснюється урядом США. Цей курс часто подається у вигляді структурного корегування, підпорядкованого таким правилам: лібералізувати ціни й фінанси, дати ринку встановити (виправити) ціни, покінчити з інфляцією (“макроекономічна стабільність”), здійснити приватизацію. Ця політика “.. .здійснюється урядом США і значною мірою підконтрольними йому міжнародними фінансовими установами щодо більш вразливих суспільств”. Ці міжнародні фінансові установи ділова преса світу називає “фактичним світовим урядом нової імперської ери”. Ми дали їм назву Фінансового Інтернаціоналу.
Правила структурного корегування можуть бути дещо змінені, але їх суть залишається незмінною. Мета такого визначення полягає в тому, аби нагадати: владні державні інститути діють не самостійно, а відображають розподіл влади в суспільстві в більш глобальному масштабі. Ось чому ми називаємо нашу владу колоніальною адміністрацією.
“Головними архітекторами” неоліберального “Вашингтонського консенсусу”, пише Хомський, є господарі приватної економіки, переважно гігантські корпорації. Вони контролюють значну частину міжнародного господарства і мають кошти, які дають їм змогу визначати політику і формувати думки й погляди людей”. За твердженням історика дипломатії Джеральда Хейга, “після Другої світової війни Сполучені Штати заради власної користі взяли на себе відповідальність за благополуччя світової капіталістичної системи”.
1
Ім'я Ноама Хомського відоме спеціалістам у галузі комп'ютерної техніки з 60-х років минулого століття. Відоме воно й мені, бо саме в ці роки я вивчав “Математичну лінгвістику" за підручником Хомського у Харківському інституті радіоелектроніки. Ноам Хомський працював тоді у Массачусетському технологічному інституті. Професор Хомський народився 7 грудня 1928 року у Філадельфії, штат Пенсільванія. Закінчив Пенсільванський університет. Отримав ступені почесного доктора в багатьох університетах світу, член багатьох академій національних наук, лауреат премії за видатний внесок у науку Американської психологічної асоціації, Кіотської премії з основних наук, медалі Гельмгольца тощо. Хомський написав багато праць і прочитав безліч лекцій з лінгвістики, філософії, інтелектуальної історії, сучасних проблем, міжнародних справ і міжнародної політики США. Серед його останніх праць — “Влади і перспективи”, “Світовий порядок, старий і новий”, “Жахлива демократія” та чимало інших. Він є лідером руху протесту проти імперіалістичної корпоративної глобалізації.