Очевидно, наші сусіди й самі бачать, що західні учителі ведуть їх не в той бік і дотримуються поради авторів звіту: “Росія — велика країна і врешті-решт сама повинна вибирати собі дорогу”. Нині ситуація в Росії різко змінилася. І змінилася вона тому, що нове керівництво країною почало думати про долю російського народу і перестало жити розумом західних учителів. Про це свідчать підвищення розмірів пенсій, заробітної плати, збільшення золотовалютного резерву Росії.
Останньої і єдиної поради західних учителів слід дотриматися й урядові України. Послати до біса західних і прозахідних радників, а заодно і компрадорів, які присмокталися до бюджету, й починати жити своїм розумом, повернувшись обличчям до всіх слов’янських народів і, насамперед — до Росії.
2.11. Північна альтернатива
Глобалізація, як її розуміють професійні політики, фінансові надмагнати й королі інформаційної технології, — не панацея перед загрозою нових ризиків, а небезпека загальнонаціональним цінностям і правам людини, неповторності індивідуума й етносів. Не можна не чути тих сигналів тривоги, які посилають представники соціальних гетто своїм владним співгромадянам, ладним списати в “маргінали” мало не дві третини людства. Існує альтернатива так званому американському способу життя — “Північна альтернатива”. Це не просто гасло, а результат майже вікового розвитку країн Скандинавського півострова. Це виклик насамперед тим, хто вважає, що в епоху всесвітньої павутини людство приречене стати здобиччю біржових тузів, які прокручують щохвилини мільярди доларів, та яйцеголових, які пропонують до їхніх послуг одну інформаційну систему за іншою. Глобалізація — не божок, вартий поклоніння.
Досвід, нагромаджений країнами Північної Європи, — давно вже не експеримент, а життя багатьох мільйонів людей, які вірять і створюють його.
У політиці — це контроль демократичного парламенту над розвитком економіки, покликаної забезпечити повну зайнятість.
В економіці — повна, в межах демократичних законів, свобода підприємства, що приносить прибуток і виплачує борги.
У соціальній сфері — раціональна система поширеного соціального захисту кожного, починаючи від народження, а не борги МВФ (“загальнолюдські цінності”), які пропонує нам американська демократія.
Північна альтернатива кидає виклик і так званому американському способу життя, залишаючись у межах загальнолюдських цінностей, набутих Заходом. З фактами і цифрами в руках легко довести, що повсякденне життя корінних жителів та емігрантів на півночі Європи ще забезпеченіше, вільніше й змістовніше, ніж життя середнього північного американця, не кажучи вже про латиноамериканців чи жителів “третього світу”. Рівень бідності, наприклад у Скандинавії, дорівнює в середньому п’яти відсоткам, а в США— 20 відсоткам. Ув’язнені в тюрмах та інших місцях позбавлення волі в США становлять півтора відсотка від населення країни, тоді як у Скандинавії цей показник дорівнює одній десятій відсотка. Різниця у рівнях зарплати на крайніх полюсах в США у двадцять разів більша.
Професор Барселонського університету Єспін Андерсен подав свою доповідь “Держава загального благоденства у XXI столітті” Комісії Європейського Союзу. Об’єднана Європа повинна взяти на озброєння досвід Скандинавських країн щодо створення суспільства загального благоденства, а не намагатися деформувати його котком інструкцій, обмежень та уніфікацій, які надходять із штаб-квартири Європейського Союзу. Не особистість повинна адаптуватися до глобалізації, а глобалізація — до особистості.
Розділ 3
Україна: шляхом неоколонізації
Закінчується період концептуальної невизначеності. Політична “еліта” і президент не вважають за потрібне навіть запитати: чи бажає український народ жити за моделями західного життєустрою. Без цього буцімто неможливо перейти на “цивілізований” шлях розвитку, який пов’язується з утвердженням принципів так званих загальнолюдських цінностей і з входженням відтак у європейський дім. Для себе вони визначились. Альтернатив немає. Європейський вибір і НАТО. Іншого не дано — вважає влада. Зробити елементарний аналіз того, що відбувається у світі, нікому. Незалежних аналітичних центрів немає, академічні інститути не здатні виконати елементарного геополітичного аналізу або навмисне цього не роблять.