Що ж криється за цим терміном?
Ще за часів СРСР публіцист А. Кузьмич пов’язував термін “золотий мільярд” з ідеями скорочення населення Землі. Цей термін, вважає він, визначає певну цілісну геополітичну, економічну та культурну концепцію. Суть її полягає в тому, що розвинені країни, зберігаючи для свого населення високий рівень споживання, намагатимуться військовими й економічними засобами утримувати решту світу в промислово нерозвиненому стані (як сировинний придаток і зону скидання шкідливих відходів). Населення цих “заморожених” країн в умовах бідності деградуватиме і жодної функціональної цінності не являтиме для “першого світу”, створюючи разом з тим глобальні соціальні проблеми. Це населення повинно бути скорочене за допомогою цілої системи нових соціальних технологій.
У газеті “Воскресенье” в статті “Россия и рынок в свете советского и международного права” А. Кузьмич писав: “Наша перебудова — частина всесвітньої перебудови. Перший етап світової перебудови, що розпочався після енергетичної кризи 1973 року, наочно показав розвиненим країнам з ринковою економікою, чим загрожує брак сировини й енергії. За даними ООН, сировини й енергії вистачить (при оптимальному використанні) лише на 1 млрд чоловік. Станом на 1 січня 1990 року на Землі проживало 5,5 млрд чоловік..., на 2000 рік очікується понад 7 млрд. Не випадково, що до золотого фонду “одного мільярда” належать такі країни, як СІНА, Японія, країни ЄЕС та ін., в той час як 4/5 населення Землі з Азії, Африки, СРСР, Латинської Америки, що володіють основною масою сировини й енергії, витіснені з “місця під сонцем” і насправді є сировинними колоніями зазначених країн. Ось чому в 90-х роках XX ст. з'явилася й утверджується нова теорія так званої інтернаціоналізації та взаємозв’язку держав. Суть її — створення світового центру з єдиним централізованим розподілом капіталів, товарів і робочої сили, а зрештою й сировини, де “залізна гвардія” міжнародних збройних сил транснаціональних корпорацій створюватиме “світовий правопорядок і стабільність”. Глобалізатори не пробачили А. Кузьмичу відвертого викриття їхніх цілей. Він загинув за нез’ясованих обставин.
Західні корпорації та фінансові олігархи мають далекосяжну мету: зберегти контроль над природними ресурсами Землі в руках промислово-фінансової еліти світу. Не випадково програма ООН з економічного та соціального розвитку на 1990-ті роки не має установок на безумовний суверенітет народів над їх природними ресурсами, які були досить популярними в документах 6070-х років. Як кажуть дипломати, слід уникнути ризику “розбазарювання сировини за національними квартирами...”
На порядок денний поставлено штучне скорочення населення Азії, Африки, Східної Європи зокрема й України. У документах ООН (Комітети з народонаселення і сировинних ресурсів) усе населення Землі поділено на основне (забезпечене сировиною, 1 млрд), напівосновне (майже 1 млрд) і допоміжне народонаселення, яке нерентабельне в умовах індустріалізації, воно не окупає вкладених у нього коштів для виробництва і для життя. Вдумаймося в ці слова!
Протягом тривалого часу здійснюється наукова й культурна підготовка західного суспільства до прийняття концепції “золотого мільярда”. Моделі вирішення глобальних проблем на Заході розробляються відкрито, як це робить, наприклад. Римський клуб, і таємно — в рамках Тристоронньої комісії під керівництвом різних аналітичних центрів, спецслужб держав і корпорацій.
Так, у 1970 р. Римський клуб замовив групі Д. Медоуза в Массачусетському технологічному університеті (СІНА) провести дослідження, матеріали яких через два роки ввійшли до книги “Межа зростання”. Авторитет університету. Римського клубу й потужна реклама зробили свою справу. Книга стала справжньою сенсацією. В ній, зокрема, наголошується, що наступне покоління людства досягне межі демографічної та екологічної експансії. Все це призведе систему загалом до непідконтрольної кризи й краху... Завдання “зводиться до того, щоб виявити катастрофічні наслідки існуючих тенденцій і стимулювати політичні зміни, які допоможуть їх уникнути”. Висновок доповіді: “Необхідно вжити заходів, аби забезпечити раціоналізацію всієї системи виробництва й передислокацію промисловості в межах планети”. Методи досягнення цієї мети не пропонувалися.
Наступна доповідь Римського клубу “Людство на роздоріжжі” з’явилася друком у 1974 році; у ній використано теорію, створену для аналізу й розрахунків складних систем. Світ було поділено на 10 регіональних підсистем: це давало можливість теоретично вирішувати проблеми одних регіонів за рахунок інших. У доповіді зазначена й головна суперечність епохи: “Два провалля, що постійно розширюються, характеризують сучасну кризу людства: провалля між людиною й природою, між Північчю й Півднем, між багатими й бідними”. Звідси висновок: причина міжнародних криз — нестача життєво важливих ресурсів.