Для створення додаткових умов проти інфляції необхідно прийняти закон України про обов’язкову оплату експортних операцій у національній валюті. Тобто всі товари, що продаються Україною за кордон, оплачуються гривнями. Фінансовий Інтернаціонал боїться цього закону як чорт ладану, бо він унеможливлює доларове панування. До речі, такий закон прийняла Японія в 1948 році, після звільнення від американської окупації. Про японське економічне диво знають усі. В Японії ніколи не було вільного позичкового процента. І сьогодні він не перевищує 0,5% річних. Пам’ятаймо, що іноземний капітал не приніс жодній країні нічого, крім поступового й повного зубожіння, повної залежності від цього капіталу.
Фінансовий Інтернаціонал оголосив нам невидиму війну й веде Україну до неоколоніалізму. Адже система кредиту з інститутом позичкового процента викликає безповоротні втрати за статтею накладних витрат як у виробників, так і в рамках держбюджету, тобто є першим джерелом вартісної інфляції. Паперова грошова маса в Україні обмежується завдяки негласній установці (“золотого стандарту”), що вимагає забезпечення жорсткого прив’язування емісії гривні до наявних золотовалютних запасів країни, яку статистики називають грошовою базою. Так відбувається наддержавне управління вітчизняною фінансово-кредитною системою.
3.7. Колоніальна адміністрація України
Одним із наслідків загальноєвропейської емансипації й тріумфу демократичних ідей було те, що кожен фантазер міг почуватися призвідцем подій. Новий шлях до набуття ваги в суспільстві був занадто звабливим, щоб звертати увагу на життя людей і хибну політику. Це не може зупинити тих, хто женеться за званням “ліберала”, коли й саме повітря, здається, наелектризоване постійними розмовами про “реформи”. Потрібно було захищати “права людини”, а недоліки простіше знайти у віддалених народів. Це був час розквіту самовдоволення, рай для тих, хто кричав про благо інших, не думаючи про те, скільки зла вони могли наробити своєму народу. Цілі покоління таких благодійників створили нову сферу діяльності — парламентаризм, який, крім оплесків, приносив величезну вигоду.
Нині ця публіка, в ім’я свободи й демократії, прав людини заохочує й допомагає тим, хто пограбував і зробив жебраками власний народ. Політична Ялта, засідаючи у Верховній Раді, вважає, що робить корисну справу для держави, а депутати називають себе народними — напевно через те, що мають можливість робити “бізнес на депутатстві” за рахунок народу. Варто було б замислитися над тим, чому так поводиться політична еліта щодо власної країни і власного народу. Може виникнути й інше запитання: а чи не здійснюється політика так званої пустельної ідеології з метою нав’язати Україні неоколоніалізм?
Для наших співвітчизників не таємниця, що до влади прийшла компрадорська й гендлярсько-лихварська політична “еліта”. Слово еліта не випадково взято в лапки. Визначення сучасної еліти досить ґрунтовно подає в книзі “Искушение глобализмом” відомий російський філософ і політолог О. Панарін: “Сьогодні бути елітою й реалізувати себе як еліта означає поставити себе в незалежне становище від національних інтересів і національних сподівань”.
Вдумаймось у цей новий зміст поняття “еліта”. Раніше народи покладали на національну еліту свої найкращі сподівання. Еліта була квінтесенцією народного досвіду, вона висловлювала волю нації, була своєрідним провідником народу до кращого майбутнього. Все те, що обіцяли народам прогрес і просвітництво, втілювалося в діяннях національних еліт. “Тепер, в епоху глобалізму, — пише О. Панарін, — бути елітою означає, власне, членство в якомусь таємному інтернаціоналі, ніяк не пов’язаному з місцевими національними інтересами. Сучасні еліти являють собою щось на зразок замкнутого міжнародного клубу зі своєю корпоративною етикою, яка не має нічого спільного зі звичайною громадянською та політичною етикою, що зобов’язує служити своїй країні, своєму народу й державі”.
Досить влучне визначення О. Панаріним переважної частини української політичної “еліти”. Політична еліта приймає переважно рішення, які нічого спільного не мають із запитами національного життя. Компрадорська й гендлярсько-лихварська “еліта” поводиться так, ніби вона давно вже не зважає на місцеве населення як на фактор, здатний впливати на неї. З ким насправді рахується “еліта” — це Міжнародний валютний фонд. Рада Європи, “велика сімка”, місцеві олігархи й середовище, що лобіює інтереси ТНК.