Йдеться про тих, хто безвідповідально сприйняв нову політичну утопію й безоглядно почав руйнувати власну країну. Безумовно, сучасна утопія підкріплювалася досить реальними благами, пов’язаними з поділом державної власності, з протекціями і заохоченнями з боку різноманітних західних фондів і центрів. А сьогодні вже йдеться про останні, вищі гарантії новому прошарку правителів і власників, яким у цих гарантіях відмовлено. Нова хвиля мілітаризму НАТО, політика американського уряду щодо Югославії, Росії та України однозначно свідчать про крах українських лібералів.
Простежується цілковита аналогія з 1920-ми роками. Рухатися лібералам нікуди — на них “пудовими гирями” висить конвертована власність, яку вони не бажають втрачати. Особливо очевидним це стає після випадку з колишнім прем’єр-міністром П. Лазаренком. Зважаючи на таке віроломство американців, які розпочали свої викриття української олігархії, вони мають тільки одну перспективу: перетворитися з ліберальної компрадорської та гендлярсько-лихварської політичної “еліти” на патріотичну, яка вирішила більше не терпіти втручання Заходу у внутрішні справи.
Інтригу цього процесу ми спостерігаємо з березня 2002 року. Пропрезидентська партія могла б піти конституційним шляхом, на якому її очікувала б поразка на виборах і відхід від влади. Проте вона не здатна до компромісів і сповідує принцип “переможець отримує все”. Але той, хто не готовий поступитися опозиції — приречений здобути опозицію у власному таборі. Точніше — не звичайну опозицію, а новий курс, згідно із законами перетворення. Якщо час гендлярсько-лихварського лібералізму минув, то можливе одне з двох: або гендлярсько-лихварську правлячу “еліту” змінить опозиція, або вони народять майбутнього “могильника” у своїх власних рядах. “Могильником” революціонерів-троцькістів свого часу був Сталін. Більшовики, ліквідувавши демократичну багатопартійність, приречені були отримати свій термідор із власних лав. Сьогодні патологічно ревнива влада не здатна терпіти справжню опозицію і справжній плюралізм, й тому приречена отримати свого “могильника” з власного оточення. Той, кого нині готують на майбутнього президента, схоже, годиться на цю роль. Він стане “могильником” у настільки непередбачуваній формі, якої ніяк не можна було очікувати від ненависної владі опозиції, навіть соціалістичної.
Компрадорська і гендлярсько-лихварська “еліта” України зібралася йти в “золотий мільярд”, а український народ поступово вимирає і платить податки на утримання потрібної владі армії й масонських структур.
Однак не варто забувати, що після кожної революції настає контрреволюція. Всі учасники французької революції пішли на гільйотину, майже всі учасники революцій 1917 року також знищені чи репресовані. Чи не така ж доля очікує і на людей, які в 1990-х роках конвертували владу на власність, обікравши весь український народ?
Контрреволюція гряде?..
Розділ 4
Майбутнє постліберальної України
Яке майбутнє чекає Україну? Для цього необхідно проаналізувати процеси, що відбуваються на українській землі, а вже потім спробувати дати пояснення й прогнози. Наші гіпотези ґрунтуються на вивченні історії активних фаз світової революції із джерел, які тривалий час були недоступні для українських дослідників.
Байдужість українців чи, ширше, й багатьох інших людей у всьому світі стала легендарною. Американський генерал Джордж Ван Хорн Моузлі писав: “Історики майбутнього понад усе будуть подивовані відсутністю опору з боку тих, кому справді є що втрачати”. Цією ж думкою переймається Едмонд Берн, він наголошує: “Погані люди розквітають тоді, коли хороші не вживають жодних заходів”. Однак проблема не в байдужості українців. Вони бачать: щось у їхній країні не так. Але більшість вважає, що нічого змінити не може. Багатьом здається: проблеми занадто великі й змінити ситуацію неможливо. А це і є та думка, яку адепти світового панування бажають підтримувати серед українського народу.
Якісні зміни характеру світової економіки наприкінці XX століття, відкритість локальних економік і вільне функціонування в них капіталу призвели до формування світу транснаціональних корпорацій (ТНК); їх близько 37 тисяч структурних одиниць. Після розпаду СРСР до світу ТНК потрапила й Україна, змінилася ситуація в протистоянні Радянського Союзу — США, чи Росії— США, бо полюс сили став нестійким. І це призведе до занепаду “Pan Americana”. У ситуації нестійкої рівноваги одним із найвірогідніших варіантів розвитку міжнародних відносин у новому столітті є встановлення нового тоталітаризму в масштабі планети, тоталітаризму античного типу, коли демократія спартанців забезпечувалася працею безправних хліборобів-ілотів.