Аби модель соціальної ринкової економіки була реальною, необхідно докорінно змінити українську економічну політику, відійти від “дикого капіталізму”, який практикували й продовжують практикувати українські компрадори та гендлярсько-лихварська еліта, гарантувати права власників і сформувати некорумпований бюрократичний апарат.
Визнаймо: нині, крім глобальних інформаційних мереж, які роками вбивали в нашу свідомість переваги капіталістичного раю і дають змогу впливати на свідомість людей, минаючи державні кордони, у світі діють також інші глобальні поля, пов’язані з матеріальними факторами людського існування. Це означає, що ми є свідками процесу нового формування глобальної влади, яка відрізняється від її традиційних форм принципово новими технологіями дистанційного впливу й латентними формами прояву.
З’ясуємо, що дав лібералізм українському народові. Режим, створений в Україні за західними вказівками, замість квітучого раю приніс злидні більшості населення, повсюдний відступ від істинної цивілізованості й занедбання освіти. Нова ліберальна модернізація, якою заманювали наших співвітчизників до “західного раю”, породила номенклатурну та номенклатурно-кримінальну приватизації. Вона розколола суспільство на компрадорську еліту, орієнтовану не на власну націю, а на глобальний світ, і туземну масу, яку квапливо заганяють до гетто. Оце і є сьогодні загальна парадигма українського ліберального будівництва.
Сучасна ідеологія лібералізму здійснила підміну понять: прогрес замінила ринком, а загальні цінності розвитку — гендлярськими цінностями. Ворожість гендлярсько-лихварської цивілізації до моралі й культури змушує задуматися про подальшу долю цих важливих феноменів суспільного життя, якщо в Україні їй вдасться досягти перемоги. Це' випадково стратегічний тиск ідеології лібералізму супроводжується каламутною хвилею американської поп-культури. На екранах телевізорів ідуть примітивні фільми, що пропагують насильство, розбещеність, пріоритети матеріальних цінностей. А це є грою на пониження й підрив духовного та морального потенціалу українців.
Попри те, що в липні 1997 р. у Мадриді підписано Хартію Україна — НАТО, затверджено Державну програму співробітництва з НАТО на період до 2001 року, попри заяви про прагнення України розвивати співробітництво з Євросоюзом — відчутної фінансової допомоги український уряд так і не отримав. Така політика лідерів України — курс на свідоме загострення російсько-українських відносин. Дехто хоче розіграти антиросійську карту як плату за входження України до ЄС. Проте з боку Євросоюзу адекватних дій щодо України, зокрема відкриття ринків країн — членів ЄС, не відчувається. Понад те, Європейський Союз прагне створити “залізну завісу”, ускладнюючи процедуру перетину кордону з країнами ЄС. Вимоги Міжнародного валютного фонду, Світового банку (комунальні платежі, плата за електроенергію, скорочення збройних сил, наукових і навчальних закладів) ставлять Україну перед проблемою остаточного розвалу економіки, зубожіння населення, втрати суверенітету.
Водночас один із неоатлантистів США Пол Вольховіц, радник у справах безпеки, доповідаючи урядові в березні 1992 року, вказав на “ необхідність не допустити виникнення на європейському й азіатському континентах стратегічної сили, здатної протистояти США”. Вони вважають Росію, як і раніше, найсильнішим супротивником США та країн НАТО, тому мають намір створити проти Росії “санітарний кордон”, до якого увійдуть країни Східної Європи й Прибалтики.
Що собою являє той санітарний кордон — здогадатися неважко. Сьогодні НАТО однією ногою стоїть на лівому березі Дніпра і, не дай Боже, виникне конфлікт між Росією та Заходом, — є всі умови для класичного варіанту перенесення конфлікту на територію України.
Нова доктрина НАТО, яку було схвалено в урочистій обстановці святкування 50-річчя Альянсу під час бомбардувань югославських міст, передбачає широкі можливості для застосування сили. Віднині для воєнних дій не потрібно мати санкції Ради Безпеки. Таким чином, Югославія є люстерком, в якому можна прочитати майбутнє країни, що посміє не рухатися американських стратегів.
Значної шкоди народові України, особливо молоді, завдають поширювані в засобах масової інформації різні міфи, в яких проповідується крайній індивідуалізм, насильство, сексуальна розбещеність. Для духовного здоров’я нації така пропаганда набагато небезпечніша, ніж діяльність чаклунів, астрологів і віщунів.