Окупація завжди вигідна окупантам. Окупація в геополітиці — це використання ресурсів захопленої країни. Не обов’язково вводити в країну чужі війська. Досить створити у цій країні групу людей для реалізації інтересів окупанта; привести їх до влади означає делегувати їм права, можливості й платню експедиційного корпусу. А колабораціоністи віддадуть переможцеві життєвий простір своєї країни за посередницький процент від угоди.
Кожна країна має змогу і повинна здійснювати незалежну політику. Якби не зрадницькі уряди та їхні напівкримінальні попихачі, а то й злодії, рівень життя в Україні мало б відрізнявся від добробуту тієї ж Америки чи Великобританії. Звідси й політичне замовлення Заходу на догідливих чи навіть ними підготовлених урядовців, що виконують усі його вимоги.
Західні кола зацікавлені в захопленні життєвого простору України. А її компрадорська й лихварсько-гендлярська політична псевдоеліта, об’єднавшися з корпораціями приблизно рівної сили, бореться за владу. Корпоратисти, що борються за спокусливе місце “біля корита”, перебувають у стані нестійкої рівноваги. Тож зовнішня підтримка у вигляді подачки МВФ або навіть обіцянки надати кредити має для них величезне значення. Іноземні олігархи пропонують угоду одній з корпорацій: підтримку в боротьбі за владу в обмін на надання українського життєвого простору, тобто простору українського народу. Корпорація отримує владу, а іноземні олігархи — доступ до ресурсів: сировини, робочої сили, права її експлуатувати. От вам й інвестиції, “альтернативи яким немає”. Окупантам більше нічого й не потрібно — все інше вони вже мають.
Правлячій корпорації пропонують створити систему, в якій прибутки її членів будуть на рівні справжніх мільйонерів. Якщо правляча корпорація не дає на це згоди — аналогічні умови пропонуються іншій разом із гарантіями сходження на владний олімп. До обіцянок додаються агенти впливу; якщо потрібно, шантаж; корпорації-конкуренти; західні консультанти.
Консультанти пропонують корпоратистам заробити живі гроші й покласти їх на свої рахунки до надійних західних банків, а також гарантії Заходу щодо підтримки їхньої влади. (Пригадайте серпень 1998 року, коли Захід підтримував корпоратиста Чубайса грошима МВФ і куди ці гроші в Росії поділися).
Після домовленостей — “демократичні” вибори і встановлення проамериканського режиму. Правляча корпорація відпрацьовує одержану владу, обдираючи до нитки свій народ і даючи змогу робити це транснаціональним компаніям (ТНК).
Після отримання так званої незалежності (від кого?) в Україну полізли різні фонди, утворилося безліч асоціацій, в назвах яких обов’язковими є слова “демократія” чи “демократичні ініціативи”, понад 150 партій, 1208 легалізованих об’єднань громадян, 22518 релігійних організацій (єпархії, громади, монастирі, місії, братства, духовні навчальні заклади); куди тут подітися бідному громадянинові, якого й назвали відповідно— “пересічним”. Програми, гранти, поїздки за кордон, семінари, конференції, фуршети й інша мішура забили памороки українській інтелігенції, “розчистили” шлях до так званого відкритого суспільства, яке насправді залишилося відкритим тільки для вивезення нашого надбання, ресурсів України. А шлях до європейського співтовариства — замкненим на величезний замок і відкритим хіба що для тих, хто є інтелектом нації.
Проте участь фондів у фінансуванні політичних операцій — це тільки одна з ланок розгалуженої системи обдурювання, організованих крадіжок, корупції й контролю. Адже існує безліч інших фондів, які за копійки одержують наші наукові розробки, організовують інформаційний контроль, впроваджуючи нові інформаційні технології, створюють політичні організації, що діють в інтересах західних олігархів, скуповують ліки, а під виглядом допомоги завозять натомість різний медичний непотріб.
Принцип “поділяй і володарюй” значно давніший, аніж римське право. Те, що Україна підневільна й поділена, розуміє нині чи не кожна мисляча людина. Україна поділена на сфери впливу. Були промисловці, були сировинники. Але сьогодні прибутки сировинників у 5-7 разів перевищують прибутки промисловців, тоді як у застійні роки вони були більші у 1,5-2 рази. Не діє закон переливання робочої сили й вирівнювання прибутків. Корпоративна система паралізує закон. Вона використовує диспропорції, що виникли в суспільстві. Проте така ситуація вигідна не тільки їй і сировинникам, які ту корпоративну систему очолюють.