За словами відомого вітчизняного історика Київської Русі Петра Толочка, «у другій половині XIII століття "Руська земля" виступає як конкретне географічне і політичне поняття, аналогічне назвам сусідніх земель: Литовська, Угорська, Лядська, Чеська.
1262 року Данило Галицький, зустрівшись із польським князем Болеславом, "положиша ряд межи собою о землю Рускую и Лядську". Про Русь як країну говориться в літописній статті 1284 року, де йдеться про страшний мор худоби. "Тое же зимы не токмо й во одиной Роуси бысть гневь Божий, моромъ, но и в Ляхохь и в Татарехь".
Як відомо, в XIV столітті більшість південних і західних руських земель опинилися у складі Великого князівства Литовського й Руського. Галичина у складній політичній боротьбі потрапила в залежність від Польщі. Літописи, повідомляючи про військові напади сусідів, в усіх випадках говорять, що вони чинились на Руську землю. 1340 року польський король Казимир "собрався й пойде на Русь: вопервыхь прійде, месяца априля, подь Лвовь й обляже его". Під 1399 роком літописи повідомляють про військовий похід хана Темір — Кутлука (сплутаного тут з Тамерланом) на Русь: "В лето 6907 Тамерланг царь татарский, пойде на Рускую землю, изыйде же противу его Витольт со всею силою своєю… й снійдеся с Тамерланом на Ворскле".
Літописні повідомлення засвідчують збереження історичної назви "Русь" за південноруським регіоном і окреслюють межі пізньосередньовічної Русі. На заході вона включала землі Львівщини, на сход і — Київщину й Чернігівщину. Більш чітке уявлення про територіальні межі Русі XV століття у сприйнятті тогочасних українців дає літописне повідомлення 1415 року, у якому йдеться про обрання київського митрополита: "Князь великий Витовтумыслив по своєму хотению собрал єпископи Роускии во области его живущих Феодосия Полоцькыи Гречин, Исакеи Черниговскии, Деонисеи Луцький, Харитонь Володимерьскии, Еуфимеи Туровский". Фактично згадана вся Південна і Західна Русь без Галичини (що була під владою Польщі). У багатьох літописних статтях перераховані вище землі з XV століття згадуються під збірною назвою "вся Руская земля", яка є не просто географічним поняттям, а й, до певної міри, етнополітичною структурою, складовою частиною Великого князівства Литовського і Руського. Під 1431 роком західноруський літописець відзначав, що" Витовт бя- ше же ему дрьжаще великое княжение Литовское й Роуское, иныи многи земли, спроста реку вся Роус- ская земля". Продовжували називати Руссю і Галичину з Холмщиною, котрі відійшли до Польщі, — у тексті угоди польського короля Казимгіра Великого (XIV століття) з Литвою землі, що належали Казимирові, називалися "Русь, яка слухається короля", а землі, які залишились у складі Литви, — "Русь, яка слухається Литви". Згодом у писемних джерелах з'явилися поняття "Польська Русь" і "Литовська Русь". Галичина згодом дістане назву Руського воєводства. Відомий мандрівник XVI століття Сигізмунд Герберштейн у своїй праці "Записки про Московию" писав, що "Руссією володіють нині три державці, більша її частина належить (великому) князю московському, другим є великий князь литовський, третій — король польський, який нині володіє як Польщею, і Литвою".