Зі слів М. Грушевського стає зрозумілим, що підготовлюваний державницький акт водночас мав стати програмою широких дій демократичного й соціалістичного характеру, тобто програмою подальшого розвитку революції.
Значною мірою поділяв точку зору свого старшого колеги й В. Винниченко, ще відвертіше заявляючи: «…Для української демократії питання стояло так: або визнати петроградський Уряд Народніх Комісарів і йти разом з ним, поділяючи всю його соціальну й політичну програму, або вести цілком самостійну, ні з ким уже не пов'язану акцію.
Центральна Рада вибрала другий шлях… Силою обставин Україна фактично відрізалась од Росії, маючи з нею тільки номінальний федеративний зв'язок. Центральній Раді лишалося тільки відповідним актом зафіксувати цей стан…»[878].
Крім того, «Генеральний секретаріат не міг довше висіти в повітрі як орган якогось центрального правительства, котрого не було, — і не було навіть надії, щоб воно могло утворитись. Він мусить стати правительством Української держави»[879].
Так з'явився на світ один з найважливіших, найдоленосніших для України, її народу революційних документів.
«Народе український і всі народи України! — сповіщала Центральна Рада. — Тяжка й трудна година впала на землю республіки Російської. На півночі, в столицях іде межиусобна й кривава боротьба. Центрального правительства нема, і по державі шириться безвластя, безлад і руїна.
Наш край так само в небезпеці. Без власти, дужої, єдиної, народньої, Україна теж може впасти в безодню усобиці, різні, занепаду.
Народе український! Ти разом з братніми народами України поставив нас берегги права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі. І ми, українська Центральна Рада, твоєю волею, во ім'я творення ладу в нашій країні, во ім'я рятування всієї Росії, оповіщаємо:
Віднині Україна стає Українською Народньою Республікою. Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка стала федерацією рівних і вільних народів.
До Установчих Зборів України вся власть творити лад на землях наших, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, і нашому правительству — Генеральному Секретаріатові України.
Маючи силу й власть на рідній землі, ми тою силою і властю станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але й всієї Росії.
…Громадяне! Іменем Народньої Української Республіки в федеративній Росії ми, Українська Центральна Рада, кличемо всіх до рішучої боротьби зо всяким безладдям і руїницгвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадугь великій і знеможеній республіці Росії здоровля, силу й нову будучину. Вироблення тих форм має бути переведено на українських і всеросійських установчих зборах…»[880].
Проголошення Української Народної Республіки, наміри будувати федеративні відносини з іншими національно-державними утвореннями колишньої Росії на засадах єднання демократично-соціалістичних сил, заходи у соціально-економічній і політичній сферах — скасування поміщицької власності на землю, запровадження 8-годинного робочого дня, державного контролю над виробництвом, повідомлення про прагнення до укладення негайного миру, про право національно-персональної автономії для національних меншин та інші положення Третього Універсалу М. Грушевський назвав «грандіозною програмою» для подальшої діяльності керманичів Української революції — Центральної Ради й Генерального Секретаріату.
Як завжди, з особливим пафосом оцінював Універсал В. Винниченко: «Тепер, нарешті, ми могли створити життя по нашому образу й подобію, і тільки по нашому. Тепер ми мали всі засоби для того. Всі державні апарати переходили до рук Генерального Секретаріату, всі фінансові засоби були до його розпорядимости, вся військова сила підлягала його наказам…»[881].
Проголошення III Універсалу стало, безперечно, визначною віхою, справжнім апогеєм Української революції. Юридично оформлювалось досягнення віковічної величної мети — відновлення національної державності, яка дістала природну назву — Української. Народ, нація зі створенням Української Народної Республіки піднімалися на якісно новий щабель свого розвитку. Перед ними відкривалися небачені до того можливості для масштабних зрушень як у різних галузях внутрішнього життя, так і в міжнародних відносинах. Одним могутнім порухом Україна фактично доганяла нації і держави, що мали можливості безперешкодної еволюції протягом століть, та буквально вривалася до міжнародної спільноти як прогресивне суспільне національно-державне утворення.
Однак ця справді епохальна для української нації подія вже впродовж десятиліть сприймається й оцінюється по-різному.
Критично поставились до III Універсалу та проголошення УНР місцеві організації РСДРП(б) Вони розгорнули інтенсивну кампанію з метою дискредитації і документа, і дій, що ним зумовлювались. Прикладом підходу більшовиків до розв'язання Українською революцією нагальних проблем є стаття в «Пролетарской мысли» «Довольно дипломатии».
«7-го листопада Центральна рада видала новий універсал, — говорилось у публікації. — 3 деяким запізненням і з певним урізанням універсал лише підтверджує частину декретів, виданих новим урядом робітників і селян, а оголошення Української республіки є лише висновком з оголошеної пітерським радянським урядом декларації прав народів. Хоча присутня при проголошенні універсалу публіка гучно аплодувала й кричала «Слава», та навряд чи цей універсал зможе задовольнити широкі кола робітників і селян. Щоправда, там говориться про землю, про мир, про контроль та ще багато про що, але ж нині після перемоги, здобутої радянськими військами, немає такого угодовського горобця, який про ці високі матерії не цвірінькав би з усіх сил. Хіба можна тепер знайти людину, яка хотіла б справити вплив на хід політичного життя й яка б висловлювалася проти негайного передання землі земельним комітетам, негайної пропозиції миру всім волаючим тощо. Нині справа не в гаслах, а в тому, як і хто ці гасла здійснюватиме, чи стоїть Рада на точці зору пролетарсько-селянської революції, чи на точці зору революції буржуазно-демократичної.
Марно ми шукали б ясну і просту відповідь на це головне і кардинальне питання. Весь універсал складається зі звичайної буржуазної демократичної мелодекламації, яку можна тлумачити і так, і так. Робітників і селян можна переконувати, що універсал спрямований проти поміщиків і капіталістів, а останніх можна улещувати необхідністю заспокоїти робітників і селян деякими поступками. Але робітникам і селянам уся ця дипломатія не потрібна. Вони вимагають від Центральної ради категоричної відповіді: чи стоїть рада на боці уряду робітників і селян, чи вона проти нього…»[882].
Причому з кожним днем критичний тон більшовицьких виступів ставав дедалі виразнішим і непримиреннішим.
Заперечувалось навіть те, що спочатку оцінювалось, хоч і з застереженнями, та все ж позитивно. Такою, зокрема, була стаття в тій самій «Пролетарской мнсли» під назвою «Центральная рада и земельний вопрос»[883].
Щоправда, не всі більшовицькі організації відразу ж чітко визначились у своєму ставленні до вищого державницького акту Центральної Ради. Так, орган Полтавського комітету РСДРП(б) — газета «Молот» — гаряче вітала III Універсал і, порівнюючи його з ленінськими декретами, не знаходила в них принципових розбіжностей, вважала Універсал утіленням лінії радянської влади українською мовою. Лише за певний час полтавські більшовики змінили первинні висновки[884].