Так, першими після III Універсалу вдарили на сполох польські земельні магнати Правобережжя. Їх шокували декларовані просоціалістичні плани аграрних перетворень Центральної Ради. Однак після відповідних «роз'яснень», особливо ж після збройної допомоги, що її поквапилась надати Центральна Рада власникам в обороні маєтностей, поляки опинились в одному таборі з нею. Звісно, водночас вони ніяк не могли складати єдиного фронту з українською сільською біднотою.
Можна скільки завгодно жалкувати з приводу низької національної свідомості соціальних низів узагалі, але фактом залишається й те, що, крім української сільської бідноти, не поспішали підтримувати провід УНР й українські робітники і навіть українські вояки — до того політично найактивніша, досить численна і потенційно могутня матеріальна сила, яка, в разі відповідної організації, навряд чи мала б серйозні противаги для реалізації своєї волі.
Отже, щоб збагнути смисл складних, суперечливих подій, що відбувались в Україні в листопаді—грудні 1917 р. — січні 1918 р., варто брати до уваги, по можливості, всі елементи, всі напрямки, всі зрізи суспільного процесу, неупереджено аналізуючи їхню взаємодію, динаміку. В цьому контексті принципово важливого значення набуває постановка питання про громадянську війну в Україні, особливо про її початок.
У працях перших десятиліть після Української революції таке питання не порушувалось, хоча сам термін «громадянська війна» (за термінологією авторів 20-х років «горожанська війна») використовувався досить широко для позначення ситуацій, коли українці опинялись по різні боки ліній фронтів, нещадно знищуючи один одного.
В сучасній історіографії, як уже вказувалось, акценти в оцінках воєнних подій зміщуються в бік аналізу зовнішнього чинника — агресії Радянської Росії проти Української Народної Республіки, брутального втручання чужорідного чинника у природний розвиток Української революції. Загальна картина практично цим і вичерпується. Інші ж моменти, серед них і громадянська війна, якщо й згадуються, то лише як похідні від головних, другорядні.
Здійснена автором даної книги спроба розв'язати питання про співвідношення революції та громадянської війни в Україні як на логічно-теоретичному рівні, так і через фактологічний аналіз[969], дозволяє дійти наступних висновків.
Якщо відштовхуватись не лише від суспільствознавчої теорії і від семантики понять, а додатково й від практичного досвіду 1917–1920 рр., то, думається, варто звернути увагу на такі найсуттєвіші відмінності між громадянською війною як такою і революцією.
Громадянську війну характеризує участь у ній регулярних професіональних військових формувань (хоча не виключаються і озброєні цивільні особи), функціонування спеціальних органів ведення війни, які організовують у повному розумінні слова бойові дії із застосуванням усіх родів військ, вкомплектованих за останнім словом науки і техніки. Бойові дії громадянської війни, як правило, довготривалі, охоплюють значні території, на певний період відбувається їх поділ між ворогуючими сторонами. Для характеристики процесів громадянської війни оперують такими термінами, як фронти, лінії фронтів, армії, стратегія і тактика тощо.
Революція (не в розумінні процесу переходу до більш прогресивної суспільно-економічної формації, а як політичний акт зміни, завоювання влади та її зміцнення) якщо і виливається у бойові дії (причому вони не завжди невідворотні), то на певний, частіше за все недовгий час. Збройні дії в одних пунктах нерідко доповнюються мирними формами боротьби і перемогами, що досягаються в інших районах. Територіально сфера застосування військових сил, збройних форм боротьби здебільшого обмежена. Учасниками збройних операцій під час революції значною мірою, а іноді й переважно, є цивільні особи — непрофесіонали, які повертаються до своїх основних занять після вирішальної класово-політичної битви.
Викладені міркування, гадається, мають додаткове значення для методики досліджень процесів революції і громадянської війни на регіональному рівні, в тому числі в Україні. Адже ситуація має тут ще заплутаніший вигляд, аніж в історіографії революції громадянської війни у загальноросійському масштабі.
Більшість авторів, виходячи з усталених уявлень про єдність історичного процесу, його взаємозумовленість і взаємозв'язок у масштабах країни, свідомо намагалися підтвердити загальні закономірності розвитку революції та громадянської війни і з цих засад поширювали позначені вище підходи до трактування подій 1917–1920 рр. на відповідні регіони, у тому числі й національні. Щоправда, робилося це не завжди коректно, подекуди штучно. Водночас нерідко траплялася така своєрідність прояву загальних тенденцій — як за хронологією, так і за суттю, яка, здавалось, з обов'язковістю змушувала шукати нові підходи, крім тих, які використовувались при аналізі загальноросійських процесів. Та на практиці було інакше — спостерігалися відхід від скільки-небудь чіткого з’ясування порушених питань і затушовування відповідей на них.
У цьому переконують хоча б основні, узагальнюючі праці української радянської історіографії. «Нариси історії Комуністичної партії України», що витримали чотири видання, виділяли окремий розділ «Більшовицькі організації України в період іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни. Утворення Комуністичної партії (більшовиків) України (1918–1920 роки)». Йому передував розділ «Боротьба більшовицьких організацій за встановлення і зміцнення Радянської влади на Україні (листопад 1917 року — березень 1918 року)». І формулювання розділів, і, що суттєвіше, їхній зміст свідчать, що власне громадянська війна в Україні, згідно з обраною схемою, розпочалася у березні 1918 р.
Близькою до викладеної є точка зору упорядників тритомного збірника (в чотирьох книгах) «Ґражданская война на Украине. 1918–1920 годы», перша книга першого тому якої (Київ, 1967) названа «Визвольна війна українського народу проти німецько-австрійських окупантів. Розгром буржуазно-націоналістичної директорії», а перший уміщений документ — декрет «Соціалістична Вітчизна в небезпеці» — датований 21 лютого 1918 р.
Два інших поважних видання — багатотомна «Історія Української РСР» й «Українська РСР в період громадянської війни. 1917–1920 рр.»[970] — по суті вуалюють питання про початок громадянської війни як такої. П'ятий том багатотомної історії УРСР (у російському виданні — відповідно шостий том) має назву «Велика Жовтнева соціалістична революція і громадянська війна на Україні» з хронологічними межами — початок 1917 р. — кінець 1920 р. Цікава композиція відповідних розділів: «Жовтень на Україні»; «Створення Української Радянської держави»; «Розгром Центральної ради і каледінщини»; «Перші кроки соціалістичного будівництва на Україні»; «Визвольна війна трудящих Радянської України проти німецько-австрійських окупантів і боротьба з внутрішньою контрреволюцією». Згідно з такою логікою, воєнні дії проти Центральної ради і Каледіна — це ще не громадянська війна, а події, які вписуються в контекст процесу тріумфальної ходи радянської влади. Такий підхід притаманний і багатьом іншим виданням.
У результаті загальна ситуація має такий вигляд. Праці, присвячені історії Жовтневої революції в Україні, завершальною межею визначали лютий — березень 1918 р.[971]
Однак питання про початок громадянської війни якось само собою «губилося», зумовлюючи непросте становище для дослідників, які розуміли, що восени — взимку 1917 р. власне революційні процеси переходили у нову якість і, зокрема, ніяк не могли «втиснути» воєнні дії в Україні в листопаді 1917 р. — лютому 1918 р. у поняття «боротьба за встановлення влади Рад», «тріумфальна хода революції». Частина істориків стала на шлях аналізу подій, кваліфікованих як стан громадянської війни у тісному переплетенні з подіями революції (а автори колективної праці «В. І. Ленін і перемога Жовтневої революції на Україні» (Київ, 1967) взагалі поєднали в одному розділі «За встановлення влади Рад на Україні» розповідь про події з 25 жовтня 1917 р. до моменту утворення СРСР у 1922 р., включивши сюди весь період громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції)[972]. Інші історики просто відштовхувались від того, що початкове масштабне зіткнення сил революції і контрреволюції (перші кроки громадянської війни) досліджено істориками Жовтня, й тому лише хронологічно продовжували вивчення процесів, початок яких належав до раніших етапів. Унаслідок цього виходило, що початкова межа громадянської війни начебто розмивалася, а події, що належали до неї, так чи інакше «потопали» в інших процесах, що мали вигляд важливіших та значущих.
970
(847) Історія Української РСР: В 8 т., 10 кн. Т. 5. Велика Жовтнева соціалістична революція і громадянська війна на Україні 1917–1920. — К., 1977; Українська РСР в період громадянської війни. 1917–1920 рр.: В 3 т. — К., 1967. — Т. 1.
971
972
(849) В. І. Ленін і перемога Жовтневої революції на Україні. — К., 1967. — С. 171–284.