Читать онлайн "Україна у революційну добу. Рік 1917" - Солдатенко Валерій Федорович - RuLit

Щоб спонукати полуботківців залишити Київ, лідери Української Ради і УГВК домоглись прийняття Першим Українським полком ім. Б. Хмельницького спеціальної ухвали, в якій заявлялося, що полк "не вважає полуботківців за своїх братів, відмовляє їм всякої допомоги і радить негайно виконати наказ Центральної Ради"[483].

Полуботківці все більше відчували свою приреченість. Саме в момент крайнього відчаю, ввечері 4 липня 1917 року у Грушках з‘явилися "люди", які покликали "йти до міста, де їм Дадуть хліба і обмундирування"[484]. Слідча комісія Київської військової округи з'ясувала пізніше, що тими агітаторами — людьми", які стимулювали енергію полуботківців, були офіцери[485].

Такі ж агітатори (можливо ті ж самі) і з такими ж пропозиціями "побалакати про наші українські справи" завітали пізно ввечері 4 липня і до казарм Першого Українського козачого запасного полку ім. Б. Хмельницького. Ймовірно, що серед них були й загітовані відповідним чином полуботківці (так, зокрема, назвав агітаторів на слідстві бунчужний Романенко)[486]. Однак, слід мати на увазі, що полуботківцями іменували і всіх членів клубу ім. гетьмана Полуботка. Саме в цьому розумінні такий термін широко вживав, як уже відзначалося, М. Грушевський.

О. Знаменський вважає, що не підлягає сумніву належність цих агітаторів-офіцерів до УГВК[487].

Думається, що таке твердження може бути вірним лише частково. Лідери УГВК — В. Винниченко, С. Петлюра, як було з'ясовано вище, ніяк не могли запропонувати полуботківцям подібних дій. На такий крок могли відважитися хіба що М. Міхновський та його малочисельні прихильники в Генеральному Комітеті. Проте прізвище М. Міхновського жодного разу не фігурує у відомих документах. Однак не залишає відчуття, що він все ж був активним учасником полуботківського виступу, начебто постійно знаходився "за кадром", і саме від нього виходили початкові імпульси. Таке враження особливо посилюються при з'ясуванні такого моменту, як наявність у повсталих плану дій.

О. Щусь вважає, що план захоплення головних установ у місті для того, щоб підтримати "новий український уряд" було розроблено на засіданні полкового комітету полуботківців[488]. Можливо це так і було, та ймовірніше все ж припустити, що в своїх загальних рисах виконувався він раніше, а 4 липня ввечері, вже після безрезультатних переговорів з емісарами Центральної Ради і УГВК, його було обговорено, востаннє відкориговано й затверджено. На таку думку наводять зіставлення подій, що безпосередньо передували липневому виступу, з деякими документальними свідченнями, а також цікавими мемуарними зразками і ходом самого повстання.

О. Знаменський також вважає, що план був розроблений заздалегідь, зважаючи передусім на те, що солдати завчасно були поділені на загони на чолі з начальниками[489]. М. Падалка в числі інших аргументів, що підтверджують завчасне розроблення і підготовку солдатів-грушківців до повстання, наводить факт риття окопів і укріплень біля Грушківських казарм[490]. Як цілісний і спеціальний документ, названий "План робіт 2-го українського полку ім. П. Полуботка з 3 на 4 липня 1917 року", він свого часу став надбанням міністра іноземних справ Тимчасового уряду, лідера кадетів, відомого історика П. Мілюкова. Як він опинився в нього — невідомо, можливо "потрапив випадково не в ті руки, для яких він передбачався"[491] (за Д. Дорошенко — через російську контррозвідку)[492], проте інтерес становить, звісно, чималий.

Щоправда, ще в 20-ті роки деякі дослідники, серед них той же Д. Дорошеннко, поставилися до цього документа (його крім П.Мілюкова у власних руках не довелося тримати) з певною недовірою, пересторогою[493]. Інші, з посиланням на періодику 1918 р., шукали аргументи на користь його існування[494]. З часом же істинність плану полуботківців перестала братися під сумнів, хоча нових доказів, ні позитивних, ні негативних вже не наводилось[495].

Через неможливість вивчення оригіналу документа, думається, можна все ж таки висловити припущення, що план дійсно існував. Твердженням і свідоцтва П. Мілюкова можна довіряти, зважаючи не лише на високий фаховий авторитет. Порівняння пунктів плану і наступних дій повсталих наочно переконують у значній їх подібності, що важко пояснити простою випадковістю. Суттєве значення має датування плану "З 3 на 4 липня 1917 року", що наводить на думку про завчасну підготовку документа, до якого були внесені певні корективи після перенесення моменту виступу на добу (наприклад, згадка про Другий Універсал Центральної Ради, опублікований у газетах 4 липня 1917 року — В.С.).

Єдине, що викликає якщо не сумнів, то, принаймні, запитання — це купюри документа (що криється за пропусками?). Згідно з документом, введеним в обіг П.Мілюковим, передбачалося:

"1) Сповістити окремими листівками всі українські частини Києва о першій ночі, що 2-й укр. полк імені П. Полуботка виступає;

2) о третій годині ночі зайняти всі важливі пункти Києва, для чого: а) захопити головне помешкання Оберучева: тут буде знаходитися весь наш виконавчий комітет. Це — головне місце, тут буде наш резерв… б) захопити квартиру Лепарського (начальника міліції)… в) штаб кріпості, Цитадель, г) Раду робітничих і солд. депутатів… д) штаб Київської військової округи..; там головна військова сітка, склад військових бланків, типографія; ж) Товарова станція; з) скарбницю… і) банк; к) головна квартира міліції… л) мости на Дніпрі… м) Жидівський базар”[496].

На чолі повсталих мають бути "Своїх 6 людей, котрі мусять усім завідувати і вести повстання". Це молодший урядник Осадчий (автор плану) — "голова", Квашенко — секретар, поручник Романенко (що пристав неохоче), прапорщик Майстренко (найдіяльніший керівник), прапорщик Стріленко і молодший урядник Сподаренко"[497].

За твердженнями М. Падалки організатори акції "вживали всіх заходів, щоб виступ був найбільш організований, були спроби налагодити контакт з деякими частинами українського війська, що виділилися з московського і перебували по різних місцях України, як наприклад Полтава, Кременчук та ін."[498]

В ході слідства у справі полуботківців з'являлися твердження, що повсталі мали на меті за планом захопити лише військові об'єкти, а цивільні пункти вони зайняли "по ходу", "між іншим"[499]. Такі міркування викликають певний сумнів. Як знати, чи не могли вони з'явитися через бажання судити полуботківців не за цивільним кодексом (повстання в революційну добу швидше закономірність, аніж алогізм, безсумнівно, кримінальний злочин), а за порушення військової присяги?

За оцінкою П. Мілюкова, який застерігає, що полуботківський епізод він викладає за офіційними даними, все "підприємство було задумане надто поспіхом і надто кустарно, але, все ж нитки підприємства йшли далі полкової організації "полуботківців". Власне, ця організація була ознайомлена з планом лише в останню хвилину. Із десяти членів полкового комітету п'ятеро висловлювалися проти пропозиції Майстренка заарештувати полковника Оберучева і поруч. Лепарського, захопити установи міста і потім передати владу Ц. Раді. Майстренко приніс підкріплення — валізу з кількома пляшками горілки, пригостив членів виконавчого комітету і схилив на свій бік ще трьох. Потім, розробивши "план" і відозву до гарнізону (що не дійшло між тим за адресою) вик. комітет запросив всіх сотенних командирів і пригостивши тих, які заперечували, розподілив між сотнями різні доручення"[500].

Щодо деталей, які, за П.Мілюковим, супроводжували прийняття плану, то навряд чи в них можна беззастережно вірити. "Горілка" як аргумент з'являлася завжди, коли понад усе, будь-якими засобами прагнули дискредитувати український національний рух. Мабуть, такою ж мірою це стосується і зауважень відомого історика щодо сил, які стояли за підготовкою виступу полуботківців.