Переведення переговору (очевидно перевороту — В.С.) в Києві лягло на зформовані вже два українські національні полки — "Богданівців" і "Полуботківців". Проголошення повної самостійності України мало відбутися на могилі Тараса Шевченка над Дніпром. Було вирішено повезти полк "Богданівців" пароплавом на могилу для участі в тому святочному проголошенні самостійності Української Держави, після чого полк мав повернутися до Києва, де тим часом "Полуботківці" повинні були захопити в свої руки всі важливі пункти"[507].
Оскільки план М. Міхновського П. Мірчук викладає з посиланням лише на одне джерело — спогади С. Шемета, варто відзначити, які елементи відрізняють його від першоджерела, одночасно давши їм (цим елементам) оцінку. План виглядає аж надто фантастичним: затяті "автономісти" і "федералісти" мали "всі як один закинуть" свої принципи й пристати на самостійницькі державницькі ідеї політичного діяча, якого вони вважали не меншим ворогом, аніж більшовиків. Можливо навіть більш небезпечним, оскільки допустили ще в той час співпрацю з організаціями РСДРП(б), а М. Міхновсьського вважали "українським фашистом", безвідповідальним авантюристом тощо[508].
Проте, як це не дивно, а саме такі контури, які наведені С. Шеметом, окресляться пізніше у діях полуботківців.
П. Мірчук твердить, що проведення перевороту лягло на вже сформовані два полки — богданівців і полуботківців. В іншому місці своєї книги автор доводить, що саме П. Міхновський починає організовувати полуботківський полк[509]. Оскільки солдати-грушківці стали рішуче вимагати визнання їх полком імені П. Полуботка, в двадцятих числах, точніше навіть наприкінці червня (М. Падалка без будь-яких підтверджень називає середину червня)[510] викликає закономірне запитання — чи не змістив П. Мірчук події у часі?
Викликає і природний подив, чому сформований, діючий полк (богданівців) мав відправитися до Канева, тоді як із солдатами-новобранцями, чия боєздатність, організованість, політична орієнтація були більш ніж проблематичними, пов'язувався ключовий, найвідповідальніший пункт плану — захоплення Києва (з вояками штабу КВО, за деякими даними, близько 60 тисяч чоловік — В.С.)) Відправка богданівців до Києва в такому разі логічна лише в одному сенсі — позбавити Центральну Раду єдиної військової опори в Києві.
Цікаво, що П. Мірчук випускає в своєму цитуванні останнє речення С.Шемета, де йдеться про провал плану, й натомість зазначає: "Капкан виявив змову Винниченкові і Петлюрі і за їхньою намовою здержав "богданівців", як їх новий командир від участі в змові і в умовлений час з полком "богданівців" на могилу Шевченка не поїхав.
Полк богданівців, натомість розвивав свою роботу згідно з планом безперебійно"[511].
І зрештою ще один історичний момент. За словами С. Шемета виходить, що план М. Міхновського провалився тоді ж, у червні 1917 року, і тоді ж, тобто ще до полуботківського руху, він змушений був залишити Київ. Точно відомо одне — М. Міхновського було вислано на Румунський фронт, проте коли це сталося, на жаль, даних немає. Але ні М. Грушевський, ні В. Винниченко, ні Д. Дорошенко, ні П. Христюк не вказують на прямий зв'язок М. Міхновського з подіями 4–6 липня 1917 року в Києві.
П. Скоропадський вважав, що "проти Міхновського з'єднались обидві українські соціалістичні партії — есдеки і есери. Винниченко, Петлюра і Грушевський спільними силами старалися вирвати з його рук провід над національним рухом в війську, але це їм вдалося зробити тільки за поміччю Керенського, який, як я чув, на прохання Петлюри заслав Міхновського (що був як адвокат прикомандирований до Київського військового суду) в далекий кут Румунського фронту"[512].
Жодного разу прізвище Міхновського не згадується в документах, публікаціях українських газет початку липня 1917 року. Все це дає підстави вважати не лише недоведеним твердження про участь М. Міхновського у повстанні полуботківців, а й у підготовці його плану. Швидше можна згодитись на те, що М. Міхновський був незаперечним натхненником самочинного творення українських збройних сил як оплоту самостійності Української держави. І з цього погляду (саме з цього погляду) формування полуботківського полку на зразок богданівського (здійсненого за наполяганням М. Міхновського і за його планом) можна кваліфікувати як дітище М. Міхновського, втілення його намірів.
Можна згоджуватися з тим, що думки М. Міхновського, його плани червня 1917 р. були використані і коли виробляли план повстання полуботківців. Однак існують серйозні підстави для заперечень про безпосередню дотичність М.Міхновського до створення плану повстання полуботківців від 4 липня 1917 р. і його реалізації.
Інакше важко пояснити і ще один суттєвий момент — вказівку П. Мілюкова на те, що автором плану є молодший урядник (в інших документах — рядовий — В.С.) Осадчий.
Виступ солдатів-глушківців розпочався згідно з виробленим планом, після півночі 5 липня 1917 р. Без особливих вагань наелектризований, зголоднілий, озлоблений натовп полуботківців на перший же рішучий заклик кинувся до Києва. Уже з 2-ї години ночі з 4 на 5 липня в штаб Київської міліції стали надходити повідомлення, що на Сирці збираються дуже збуджені солдати-українці. З вигуками "Хліба дайте — ми голодні!" вони почали розтікатися в різних напрямках[513]. Орган українських соціал-демократів "Робітнича газета" так описувала початок виступу: "Вночі з 4 на 5 липня начальник київської міліції п. Лепарський одержав відомості про те, що на Сирці збираються солдати, що звуть себе "полуботківцями", українці з полку ім. П. Полуботка, і щось заміряють робити, але що саме, сього ніхто докладно не знав. Не знали, як показали дальші події, й самі "полуботківці". Ясно лише одно — сих людей ніби умисне виголоджували кілька днів, бо першим їх криком було "ми голодні й босі — ми хочемо хліба!" Се сказали вони богданівцям, які хотіли їх заспокоїть й закликали до порядку.
І от ця зголодніла маса, ще відповідно загітована, рішила скористатись тимчасовим заколотом, який виник в зв'язку з останніми петроградськими подіями. Не уявляючи собі ясно, що саме їм треба робити, не маючи ніякого плану, ніяких ідейних гасел — маси голодних людей ідуть і роблять низку непотрібних, нерозважних вчинків"[514].
Полуботківці передусім захопили зброю і кілька автомобілів у казармах 1-го запасного Українського полку в залізничному батальйоні і 5 авіапарку. Богданівці, за деякими твердженнями, спробували заступити дорогу бунтівникам, за іншими ж — перейшли відразу на їх бік[515].
За свідченнями командира полку імені Б. Хмельницького його підлеглі в складі чотирьох рот вийшли з Бендерських казарм назустріч полуботківцям, не захопивши жодного патрона[516], і дружелюбно пропустили повсталих біля Караваєвих дач до міста[517].
Дещо інакше подає початок виступу П. Мілюков: "Богданівці спершу було заступили шлях полуботківцям і відібрали відозви членів вик[онавчого] комітету, які від'їхали на автомобілях. Але Майстренко почав кричати "вперед". Богданівці, переговоривши з полуботківцями, вирішили, що їх справа — добра, а Капкана слід заарештувати. Останньому довелось заявити, що він готовий іти разом…"[518].
507
(384) Мірчук П. Микола Міхновський. Апостол української державності. — Філадельфія, 1960. — С. 87–88.
517
(394) Дорошенко Д. Назв. праця. — С. 367; Грушевський М. Назв. праця. — С. 147; Падалка М. Назв. праця. — С. 68.