Выбрать главу

В. Винниченко і Л. Кондратович зараз же поїхали до Оберучева з проханням не застосовувати зброї, а зачекати до 12 години ранку 8 липня, коли вони сподівалися на відповідь із Петрограда. Така відстрочка, на їх думку, не пошкодить, і на другий день полуботківців можна буде так само втихомирити, визнавши їх полком, або примусивши їх силою скласти зброю.

Такого ж змісту телеграму В.Винниченко відразу ж направив по прямому проводу Тимчасовому уряду.

К. Оберучев відмовився відмінити своє розпорядження, посилаючись на те, що спинити війська, які уже вирушили і незабаром будуть у Грушках, неможливо.

Після цієї звістки переговори були припинені і делегати-полуботківці, переконавшись, що Генеральний Секретаріат нічого вже не зможе вдіяти, повернулися до Грушок, щоб запобігти можливій провокації та умовити полуботківців скласти зброю. Однак делегати зазначили, що хоча вони не бажають кровопролиття, але не мають наміру здати зброю К. Оберучеву, а лише Центральній Раді[579].

На двох автомобілях разом з делегацією полуботківців до Грушок поїхали від Генерального Секретаріату І. Стешенко та Б. Мартос з метою, щоб до прибуття посланого К.Оберучевим війська умовити полуботківців скласти зброю не перед збройною силою останнього, а перед моральним авторитетом Центральної Ради. Але там уже розпочалася стрілянина.

Різні джерела по-різному визначають ініціаторів сутичок. Та, очевидно, за тих обставин це вже було непринципово. Адже одна збройна сила йшла на іншу, і тут найменший конфлікт відразу ж закінчувався застосуванням зброї. А в результаті вбито чотирьох солдатів-грушківців, поранено трьох кірасирів і двох курсантів[580].

Делегатам від Генерального Секретаріату з великими труднощами вдалося вгамувати пристрасті. При цьому довелося ще раз посилати гінця до К. Оберучева (цим гінцем був Б. Мартос) і відмовити його від виконання наказу про арешт всіх офіцерів-полуботківців.

Врешті-решт в обстановці напруженого, та все ж спокою полуботківці надвечір стали здавати зброю солдатам полку ім Б. Хмельницького[581]. Лише до "Арсеналу" було відправлено 14 возів, наповнених конфіскованою зброєю[582].

Тим часом по місту стали поширюватися чутки про намір більшовиків і солдатів 3-го авіапарку приєднатися до полуботківців. Виконком Ради робітничих депутатів на прохання комітету РСДРП(б) у зверненні до населення запевнив, що будь-якої участі у повстанні полуботківців більшовики не брали, а навпаки, разом з іншими партіями й організаціями вживали заходів до локалізації подій[583].

Вночі кірасири, що охороняли Сирецькі табори, здійснили трус зброї у полуботківців, вилучили 5 кулеметів і значну кількість револьверів[584], пограбували особисті речі.

Вранці у редакційній статті "Ганебна брехня і контрреволюційна агітація" більшовицької газети "Голос соціал-демократа" повідомлялося: "Незважаючи на те, що Київським комітетом РСДРП більшовиків із самого початку було ясно і визначено заявою, що він ніякого відношення не мав і немає до виступу "полуботківців", незважаючи на те, що більшовики брали участь у складанні і редагуванні відомої відозви до населення м. Києва[585], яка закликала до заспокоєння, і дали свій підпис, темними елементами розпускаються і підтримуються ганебні чутки, що всім рухом "полуботківців" керують більшовики.

Особливе поширення ці чутки одержали серед юнкерів шкіл прапорщиків, серед яких в цьому напрямку ведеться найзавзятіша агітація.

Ця контрреволюційна агітація темних особистостей вже отримала відповідну оцінку з боку Бюро Всеросійського Центрального Виконавчого комітету робітничих і солдатських депутатів і Виконавчого Комітету Всеросійської Ради селянських депутатів в його "Відозві до всіх громадян", яка закінчується закликом "Не піддавайтеся на темну гру провокаторів".

Темна гра провокаторів — до цього ми нічого не хочемо додати!"[586].

Поширення чуток щодо причетності більшовиків до повстання "полуботківців" було доповнено і посилено кампанією звинувачення їх у діях на користь країн австро-німецького блоку.

Проте виявляла себе і дія інших чинників. Так, член Київського комітету РСДРП(б) М. Майоров пізніше навів досить цікавий факт: "Коли полуботківці були вже оточені на Сирці і військові частини за наказом штабу КВО розпочали наступ на Грушки, повсталі солдати в пошуках виходу послали своїх представників до більшовиків, прохаючи допомоги у них і висловлюючи свою згоду віддатися в повне їх розпорядження"[587]. Але об'єктивно більшовики мало чим могли зарадити справі. "Ми тоді не думали піднімати повстання негайно проти влади, — веде далі М. Майоров, — по-перше, не було достатніх об'єктивних умов, і крім того, покладатися на полуботківців, оскільки це не були революційні солдати, а переважно дезертири, які не хотіли йти на фронт, було б занадто легковажно. Полуботківці готові були визнати себе не лише українцями, але й китайцями, аби тільки не йти на фронт. Ми вирішили відповісти на їх запрошення, приславши до них свого представника, який радив їм відмовитись від повстання, оскільки Рада їх зрадила Штабу; ми їм обіцяли взяти на себе зобов'язання надати їм сприяння шляхом вимоги від Штабу не застосовувати до них репресій.

Цим, по-перше, ми показали Штабу, що солдати звертаються до нас, як до єдиної партії, яка захищає інтереси солдатської маси і що ми користуємося великою популярністю серед цих мас, і, врешті — решт, що повстання може бути ліквідоване, якщо Штаб прийме нашу пропозицію"[588]. В аналогічному плані змальовував взаємини полуботківців з більшовиками і М. Грушевський[589]. Як свідчать інші документи, в тому числі і заява Центральної Ради, виконкомів рад і об'єднаних громадських організацій, політичних партій[590], повідомлене М. Майоровим цілком відповідало дійсності. Проте не підлягає сумніву і те, що основну роль у мирному розв'язанні конфлікту все ж відіграла Центральна Рада, члени Українського Генерального військового комітету, які з відчайдушними зусиллями, в грозовій атмосфері посилення позицій реакційної вояччини добивалися відправки на фронт полуботківців.

8 липня 1917 р. Генеральний Секретаріат заслухав повідомлення І. Стешенка і Б. Мартоса про переговори з полуботківцями в Грушках 7 липня і про здачу полуботківцями зброї полкові Б. Хмельницького. Генеральні секретарі заявили, що, на їх думку, при відправці полуботківців на фронт їм слід видати посвідчення, в якому б зазначалося, що Центральна Рада визнає їх полком ім. Полуботка і буде клопотатися про затвердження полку урядом[591]. Стешенко доповів про умови, на яких полуботківці згодилися віддати зброю:

"1) Полк Ц. Р. визнає на папері і буде настоювати перед міністром і Ген. Штабом про затвердження полку; 2) Рада дає прапора; 3) Начальники остаються теперішні при полку і Ц. Р. буде клопотатись про їх затвердження (крім тих, проти затвердення котрих будуть подані важні причини); 4) З ешелонами одправляються члени Ц. Р. для одстоювання прав признаного полку; 5) Обмундирування видається до посадки; 6) До посадки робиться пильний огляд козаків, через те що між козаками є багацько хворих; 7) Ц. Р. береться клопотати про жалування для козаків з 1-го червня; 8) При ешелонах повинна бути організована медична допомога; 9) Зброя, яка єсть при полку, віддається по наказу Ц. Р.; 10) Козаки видають всіх уголовних, видачі яких буде домагатись прокурор".[592]

вернуться

579

(456) Нова Рада. 1917. — 8 липня.

вернуться

580

(457) Киевская мысль. Вечерний выпуск. 1917. — 8 июля.

вернуться

581

(458) Робітнича газета. 1917. 10 липня.; Нова Рада. 1917. 8 липня.

вернуться

582

(459) Киевская мысль. Вечерний выпуск. 1917. — 8 июля.

вернуться

583

(460) Там само.

вернуться

584

(461) Там само.

вернуться

585

(462) Голос социал-демократа. 1917. 8 июля.

вернуться

586

(463) Майоров М. Из истории революционной борьбы на Украине (1914–1919). К., 1922. — С. 47.

вернуться

587

(464) Майоров М. Из истории революционной борьбы на Украине (1914–1919). К., 1922. — С. 47.

вернуться

588

(465) Там само.

вернуться

589

(466) Грушевський М. Назв. праця. — С. 148.

вернуться

590

(467) Голос социал-демократа. 1917. — 8 июля.

вернуться

591

(468) ЦДАВО України. — Ф. 2592. Оп. І. Спр. 2. Арк. 2.

вернуться

592

(469) Там само.