Далі В. Винниченко доповів про незгоду начальника Кабінету військового міністерства присвоїти полуботківцям назву, якої вони домагаються. Таку назву, як ні до чого не зобов’язуючу, можна було дати вже на місці. С. Петлюра доповів про заходи, яких вжив УГВК для відправки полуботківців на фронт, в український корпус.
Генеральний Секретаріат ухвалив:
1. "Видати полуботківцям таке свідоцтво: 1. Ц. Р. цим посвідчує, що після того, як козаки з Грушок зложили зброю і увільнили себе од злочинних елементів, Ц. Р., приписуючи їм негайно йти на фронт, визнає можливим, що козаки пішли на фронт під назвою полку ім. Полуботка, але не маючи права затвердити полк, буде клопотатися про затвердження його перед Временним Правительством. 2. Ген. Військ. Ком., як орган організаційний в справах військових, має подбати про те, щоб козаки з Грушок пішли до одної дивізії і, по-можливості, до одного полку, щоб тому полку було дано назву полку імені П. Полуботка. 3. Коли прав-во через обставини воєнного часу цього не зможе зробити, тоді козаки мають право вступити в ту військову одиницю, яку їм вкаже військова власть. 4. При ешелонах полуботківців мають бути командировані представники Ц. Р. для спроводу полуботківців і налагодження справи на місці. 5. Дальше ведення справи з полуботківцями на основі зазначених вище постанов доручено Генеральному Секретареві по справах військ. С.Петлюрі"[593].
На засіданні Малої Ради 9 липня було обговорено інцидент з полуботківцями, що стався в ніч на 8 липня. Для вивчення питання в Грушках виїжджали член комітету Центральної Ради Л. Чикаленко і член ради військових депутатів Авдієнко. Після їх повідомлення ухвалили "звернутись до Генерального Секретаріату з запитанням чи відомо йому, що обіцяних Штабом військової округи "полуботківцям" грошей не дали, хліба також не дають, що кірасири учинили над ними грабунок, насильство та побої, і яких Генеральний Секретаріат вжив по цій справі заходів, — про все це повідомити Центральну Раду"[594].
З метою розслідування виступу полуботківців, для з'ясування винних і їх покарання до Грушок була споряджена численна слідча комісія. Досить швидко у слідчого з особливо важливих доручень А. Новоселицького, що керував дізнанням, зібрався цілий том свідчень, документів.
До справи були притягнуті полковий комітет у повному складі на чолі з його головою прапорщиком Майстренком (він, щоправда, зник) і всі сотенні командири, деякі рядові.
Спочатку притягнутим до відповідальності цивільні слідчі органи висунули звинувачення по 13 і 263 статтях уложення про покарання (повстання). Керувалися при цьому припущенням, що полуботківців можна кваліфікувати як цивільних осіб, оскільки належать до невизнаного військовим начальством полку. Потім логіка міркувань, підходів змінилась. Оскільки полуботківці рекрутувалися в значній мірі з рядових різних полків, що до того існували на законних підставах, їх вирішили вважати за таких, що перебувають на дійсній військовій службі. Слідство дійшло також висновку, що громадянські установи захоплювалися полуботківцями "лише поступово, заради зарані виробленого плану захоплення всіх військових установ"[595]. У зв'язку з цим щодо притягнутих до відповідальності було встановлено склад злочину, який передбачався 110 статею військового статуту, а саму справу зосереджено в руках військових властей[596].
Для характеристики особового складу полуботківців слідство передало в газети формуляри деяких заарештованих:
"І. Паренчук — був засуджений на 6 рок. каторжних робіт за розбій.
Ів. Цвіткун — до 6 років каторг. робіт за намірене вбивство.
Яким Шербак і М. Бездорожний -10 років каторг. робіт за розбій.
І. Горбатовський і Максим Тріпачка — 12 років каторг. робіт за вбивство.
Гр. Заєць — 4 роки каторжних робіт за підпал.
Гр. Онопенко — безстрокова каторга за вбивство.
Нестор Мукомол — 10 років каторг. Роб. за вбивство.
Павло Мекшун — 10 років каторг. Роб. за вбивство.
Петро Максимович — 12 р. кат. Роб. за вбивство.
Мих. Богданенко — судився 7 разів, в останній раз одержав вирок на 3 роки і 3 міс. арест від.
Андрій Романов — розшукується київським розподільчим пунктом як той, що захопив гроші своїх товаришів — солдатів і зник з ними"[597].
Газета "Киевская мьюль" так завершила публікацію цього списку: "Ось вони пташата полуботківського гнізда. Кого тут немає! — Вбивці, злодії, розтратчики товариських грошей, розбійники і дезертири. Загалом осіб з таким багатим карним минулим серед полуботківців нараховується близько 100"[598].
Центральна Рада, українські політичні партії відразу ж відмежувалися від дій полуботківців, рішуче їх засудили. По гарячих слідах уже 5 липня 1917 року було підготовлено цитоване вище звернення "Від Генерального Секретаріату Центральної Ради", в якому є й такі слова: "Коли про подію з донесень командира козацького ім. Богдана Хмельницького полку довідавсь Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради і Український Військовий Генеральний Комітет, то зразу ж вжито було відповідних заходів, щоб припинити бешкет. Про те доведено було до відома українців-вояків Київського гарнізону, та про необхідність повернути спокій м. Києву. Однодушно вчинок ґвалтівників був засуджений і одностайно українці-вояки разом з іншими частинами гарнізону виступили в оборону революції та порядку. Одночасно з сими заходами в Ген. Секретаріаті в справі утихомирення бунтівників було вжито заходів з боку Київського Виконавчого Комітету Громадських Організацій і Комітету Рад Роб. і Солд. Депутатів. Але порозумівшись між собою й скупчивши сили в одному центрі — Центральній Раді, куди переїхав з двірця заступаючий Н-ка Округи, Генеральному Секретаріатові і громадським організаціям удалося зразу ж спинити небезпечний рух зкаламученої юрби"[599].
У документі привертає до себе увагу спроба зв'язати виступ полуботківців з подіями в Петрограді, хоч виступ визрівав задовго до цих подій і на них немає жодних посилань в інших документах. Очевидно, зовсім не випадково замовчується участь на боці повсталих частини солдатів вірного Центральній Раді полку ім. Богдана Хмельницького. Спеціально наголошується на позитивній ролі керівництва цього полку в ліквідації конфлікту. Проводиться думка про спонтанність виступу, стихійність дій повсталих. Ще більшою мірою це відчувається в передовій статті "Невідомий виступ" Робітничої газети за 6 липня: "В ніч з 4 на 5 липня у Києві зайшли неприємні події. Розрухи сталися серед невеликої частини українського війська. Як виявилося уже вранці учора, ці розрухи зовсім не були свідомою і тим більше умисною потугою внести дезорганізацію в організованість українських революційних сил, як, з другого боку, ще яскравіше виявилося, що учасники розрухів не мали метою захопити владу. Секретаріат Центральної Ради з перших переговорів з учасниками розрухів побачив, що цей рух власне не має політичного характеру, а безпосередньою, дійсною його причиною була господарська неумілість місцевої командної влади, яка не потрапила координувати свого поступування з діяльністю організаційної влади. Розуміється несвідомий, мало організований рух Центральній Раді, спираючись на свої організовані сили, дуже легко було вгамувати, і Ц. Рада це зразу з усією рішучістю зробила"[600].
Редакція "Робітничої Газети" досить вправно пов'язала події в Києві з подіями в Петрограді і поклала на кадетів відповідальність за кризу в обох центрах: „…Не можна закривати очей на те, що такі несподівані вибухи можуть повторятися і надалі і невідомо, до чого привести. Позавчора у Петербурзі, учора у Києві, сьогодні невідомо де. Хай наштовхнув на розрухи в Петербурзі і у Києві протиреволюційний вчинок кадетів. В тім їх вина і відповідальність і від них давно уже час раз на все відмежуватися революційній демократії. Але те, що окремий черговий виступ кадетів проти революції викликає такі несподівані ефекти, показує, що грунт для таких небезпечних для революції розрухів надто відповідний"[601].
599
(476) Робітнича газета. 1917. — 7 липня; Вісник Українського військового генерального комітету. — № 5–6, 1917. — липень.