А 18 січня до Москви надійшла телеграма суперників Г. Пятакова. Адресована вона була також В. Леніну (копії — Я. Свердлову, Й. Сталіну, А. Каменському). З неї витікає, що здійсненим акціям ЦК КП(б)У надавав виняткового значення, кваліфікував їх як істотну перемогу правих. «У зв'язку з обстановкою, що утворилася на Україні, - говорилося у телеграмі, - Ц. К. К. П. У. ухвалив наступне рішення: «Умови розвитку революції на Україні покладають величезну відповідальність на Комуністичну партію України і виконавчі органи. Слабкість і випадковість зв'язку з ЦК РКП і неможливість для РКП мати своєчасну точну інформацію про стан справ на Україні змушує Ц. К. К.П.У. підпорядкувати собі всі виконавчі органи влади». У зв'язку з цим криза голови розв'язана призначенням Артема, а криза командування призначенням Реввійськради Української Республіки [у] складі Рухимовича, Ворошилова, Межлаука»[34].
Далі висловлювалися нарікання на переговори російського уряду з Директорією, що об'єктивно викликало сумніви у визнанні РНК РСФРР Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Містилися і твердження про неможливість дальшого перебування В. Антонова-Овсієнка на посаді командуючого Українською армією, категорична вимога його усунення. Закінчувалася телеграма словами: «Засіданням уряду сьогодні вже проведено постанову про звільнення Пятакова і заміщення його Артемом. Після прийняття цього рішення Пятаков заявив, що через призначення його Ц. К. Р. К. П., він здасть посаду тільки після отримання від нього відповідної постанови. Вирішили [в] інтересах Революції і справи провести постанову ЦК і Уряду до негайного виконання і пропонуємо санкціонувати і запропонувати колишньому командуванню здати справи щодо України.
Реввійськрада Україн. Республіки. Голова Уряду Артем
Члени Квірінг, Магідов, Ворошилов, Рухимович, Межлаук і Семен Шварц»[35].
Скориставшись отриманою 16 січня перевагою, Ф. Сергеєв (Артем) домігся 17 січня рішення уряду про зміну складу Реввійськради Української армії: «Надрукувати постанову Уряду про звільнення т. Антонова з посади Главкома Української Радянської армії і про призначення Реввійськради у складі: Ворошилова, Рухимовича й Межлаука. Т. Рухимовича призначити Головкомом армії. Передати питання про повноваження Реввійськради рішенню ЦК по партії»[36].
Очевидно, після ознайомлення зі згаданою телеграмою, аналізуючи іншу інформацію, В. Ленін вирішив прискорити від'їзд X. Раковського в Україну. 19 січня 1919 року відбулася їх бесіда в залі Московської Ради. В. Ленін говорив про необхідність відновлення єдності в рядах Компартії України, ліквідацію партизанщини, організацію дисциплінованої Червоної Армії України[37]. Крім того, лідер більшовизму «дав директиви про привернення на бік радянської влади боротьбистів, формальне закріплення незалежності Української Радянської Республіки і підписання відповідного договору про союз між Радянською Україною і Радянською Росією»[38].
Очевидно, В. Ленін враховував і те, що X. Раковський був нейтральною особистістю в суперечках між «лівими» і правими в КП(бУ і, водночас, діячем, що впродовж останнього року так чи інакше був причетним до розвитку подій в Україні, в усякому разі, краще за інших знав ситуацію і проблеми, що їх поставило життя, користувався серед місцевих працівників дедалі зростаючим авторитетом. З особливою переконливістю це засвідчила участь X. Раковського в роботі II з'їзду КП(б)У (17–22 жовтня 1918 р.).
Тимчасом Ф. Сергеєв (Артем) швидко зрозумів, що не в змозі подолати існуючі в українському проводі суперечки через патову розстановку сил. Продовжував «збурювати» ситуацію і Г. Пятаков. Так 18 січня на засіданні уряду змушені були розглядати першим питання про інцидент з «Известиями Временного Рабочего и Крестьянского Правительства Украины». В результаті було вирішено дозволити Г. Пятакову повідомити в «Известиях», що він не причетний до публікації про здійснені у Реввійськраді Української армії змін. А другим питанням порядку денного була заява того ж таки Г. Пятакова «про поїздку до Москви для доповіді ЦК РКП», яку прийняли до відома[39].
На засіданні наступного дня було вирішено делегувати Г. Пятакова до Москви[40]. Тоді ж було ще раз розглянуто питання «Про голову» і ухвалено «Надрукувати призначення тов. Артема заступником Голови»[41]. Останній перестав підписувати офіційні документи як голова (власне це він робив лише впродовж трьох днів (16–18 січня). Можна передбачити, що в Харкові стало відомо і про рішення ЦК РКП(б). X. Раковський з'явився в Харкові 22 січня, вперше був на засіданні уряду наступного дня. А 24 січня 1919 року відбулося засідання Тимчасового робітничо-селянського уряду, мабуть — най- коротше за весь час його існування. На порядку денному було лише одне питання: «Про голову Уряду». В протокольному записі ухвала була лапідарною: «Головою Уряду призначити товариша X. Г. Раковського». Останнім, після Ф. Сергеєва (Артема), Е. Квірінга, К. Ворошилова, В. Затонського, Б. Магідова, М. Рухимовича, Ю. Коцюбинського — протокол підписав Г. Пятаков. Володимир Затонський у своїх мемуарах намагається довести, ніби колишній голова всіляко підтримав нового голову уряду. Можливо що певною мірою так і було, адже об'єктивно кризова розв'язка не дала перемоги і правим, Ф. Сергеєву зокрема.
В. Затонський пише: «Раковського ми (тобто В. Затонський і Г. Пятаков — В. С) знали тільки з чуток. Знали ми його за європейця і цікаво нам було, як він себе почуватиме, потрапивши якраз на цю колотнечу… Цей виглянсований європеєць спочатку дивною плямою видавався на нашому дикому тлі. І я сам, признатися, спочатку думав, що навряд чи він витримає таку марку.
Проте ми з Пятаковим ухвалили підтримувати його якомога. Перше засідання уряду приймало Раковського не дуже гостинно. Пам'ятаю, всі його пропозиції геть чисто було провалено. Довелося оголосити перерву до другого дня. Раковський протягом тієї одної доби виявив чудеса дипломатичної спритності, провадячи переговори з кожним зокрема. Найменше клопоту було йому якраз з нами, бо ми на все були згодні… Раковський увесь час пильнував, щоб нікого не образити — ні правих, ні лівих. Склад Раднаркому було значно поширено через притягнення кількох товаришів, що їх тоді в Харкові не було, приміром — Бубнова, який сидів тоді у Києві.
Кількість правих та лівих у Раднаркомі було приблизно урівноважено… — і Раковський почав швидко підсилюватися. Незабаром ми відчули, що він уже добре орієнтується в нашій плутаній обстановці»[42].
Однак те, як швидко X. Раковський опанував ситуацією, мабуть, все ж не могло і не подразнювати самолюбства Г. Пятакова. Адже йому не вдалося налагодити чіткої роботи уряду, досягти порозуміння між його членами впродовж незрівнянно довшого часу. Звісно, обидві сторони (і «ліві», і праві) після «виснажливих боїв» і самі усвідомлювали, що розумна межа не один раз перетиналася, готові були йти на взаємні поступки, замирення. І все ж…
Г. Пятаков помітно нервував. 26 січня 1919 р. він подав заяву Голові Тимчасового робітничо-селянського уряду України: «Через те, що 1) Катеринослав буде днями взятий, що 2) необхідна присутність там хоч на 1–2 дні члена Тимч. Р. С. У. У., що 3) я зараз зовсім вільний і нічого не роблю, що 4) я можу виступати на великих мітингах і зборах, що 5) у мене — велике бажання поїхати на пару днів до Катеринослава, прошу Вас дозволити мені завтра, 27 січня, поїхати до Катеринослава на два дні»2.
Мабуть, у словах «я зараз зовсім вільний і нічого не роблю» говорила образа що підступно «гризла душу». Очевидно, X. Раковський здатен був це вірно оцінити і відрядження відклав. Тим більше, що 25 січня 1919 р. була обнародувана декларація уряду — широка програма боротьби за поширення і зміцнення радянської влади, за здійснення соціалістичних перетворень. 29 січня уряд було реорганізовано. Він одержав назву Ради народних комісарів УСРР. Г. Пятаков разом з Е. Квірінгом і М. Рухимовичем (керівництво Вищої Ради Народного Господарства України) стали членами реорганізованого органу виконавчої влади республіки1.
38
Раковський Х. Г. Ілліч і Україна // Український історичний журнал. — 1989. - № 4. — С. 113–114.