На посаді голови Тимчасового робітничо-селянського уряду України Г. Пятаков виявив і неабиякі організаторські здібності, масштабність бачення різноспрямованих процесів, здатність оперативно з'ясовувати всю глибину якнайскладніших проблем.
Але налагодити чітку роботу уряду, підтримувати ділову, творчу обстановку в ньому Г. Пятаков не зумів. Надміра адміністративного тиску в його роботі, невміння рахуватися з іншою точкою зору поступово призвели до серйозних конфліктів з товаришами. Знову далися незгоди між «лівими», їхнім лідером Г. Пятаковим і прибічниками правих у керівництві КП(б)У, зокрема — Е. Квірінгом і Ф. Сергеєвим (Артемом). Їм, природно, не сподобалося призначення головою Тимчасового робітничо-селянського уряду України «лівого» Г. Пятакова. Маючи перевагу в ЦК КП(б)У, вони не хотіли випускати з-під свого впливу й уряд.
Особливою «активністю», що межувала з агресивністю, відзначався Ф. Сергеєв (Артем). Саме він одержав ключову на той час посаду завідуючого військовим відділом уряду (тобто — військового міністра). Практично відразу виникли незгоди і суперечки між ЦК КП(б)У і урядом та всередині останнього, які зрештою привели до урядової кризи.
Ф. Сергеєв по суті не приступив до виконання обов'язків члена уряду, не займався організацією військово-революційних комітетів на місцях, підготовкою українських військ до активних бойових дій. Як показав його звіт на засіданні Тимчасового робітничо-селянського уряду України 11 грудня 1918 р., за два тижні військовий відділ навіть не був організований. Ф. Сергеєв взагалі вважав, що військовою роботою має керувати не уряд, а військовий відділ ЦК КП(б)У через місцеві партійні комітети.
Вважаючи утворення уряду радянської України передчасним, Ф. Сергеєв та інші праві з ЦК КП(б)У, посилаючись на партійну дисципліну і підпорядкованість ЦК, обмежували, гальмували його діяльність, сковували ініціативу, зобов'язували будь-які практичні кроки погоджувати з правими із ЦК. Водночас вони також посилалися, нерідко безпідставно, на підтримку їх дій Центром, тобто ЦК РКП(б) і Раднаркомом. Все це вело до дезорганізації роботи і викликало протест Тимчасового робітничо-селянського уряду України. 7 грудня 1918 р. Г. Пятаков телеграфував наркому И. Сталіну: «Артем всіляко перешкоджає роботі. Напевне невірно розуміє прагнення центру… Якщо вважаєте наше (уряду — В. С) існування зайвим, скажіть, так і вчинимо, але допустити, щоб Артем робив по-своєму, спираючись на авторитет центру, не можемо»[28].
«По-своєму» Артем також прагнув реорганізувати управління Українською армією, усунути від командування нею В. Антонова- Овсієнка. До останнього у нього була неприязнь ще з грудня 1917 р., коли той, всупереч Ф. Сергеєву, заарештував у Харкові групу підприємців і змусив їх виплатити зарплату робітникам, що довго затримувалася. У конфлікті, що виник, В. Ленін взяв сторону В. Антонова- Овсієнка, а Ф. Сергеєву висловив докір. Тепер останній був незгодним з розпочатою В. Антоновим-Овсієнком підготовкою активних дій військ в Україні, звинуватив його в авантюризмі, і щоб змінити склад Реввійськради і головнокомандуючого Українською армією, виїхав до Москви.
Там його інтрига одержала підтримку. Водночас він викликав у Курськ і Харків, де перебував уряд, групу своїх однодумців — правих (К. Ворошилова, Б. Магідова, В. Межлаука, М. Рухимовича), які були введені до складу Тимчасового робітничо-селянського уряду, що дало правим невелику перевагу. Власне, в уряді відбувся «тихий переворот» — більшість, хоч і незначну, одержали праві.
Після повернення Ф. Сергеєва до Харкова 8 січня 1919 р. відбулося засідання уряду. Скориставшись перевагою правих, Ф. Сергеєв домігся відкликання попереднього складу Реввійськради і призначення до неї М. Рухимовича, К. Ворошилова і В. Межлаука, усунення В. Антонова-Овсієнка з посади головнокомандуючого Українською армією і затвердження на ній М. Рухимовича.
Однак це рішення було негайно оскаржене Г. Пятаковим і В. Затонським перед В. Леніним і відмінене. В свою чергу Ф. Сергеєв висловив протест проти залишення попереднього складу Реввійськради, але він не був задоволений.
Після цього Ф. Сергеєв та інші праві вирішили домогтися зняття Г. Пятакова з посади голови Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Безперечно, Г. Пятаков був значною мірою винним у тій конфліктній ситуації, яка склалася всередині уряду і переросла в чвару.
Але було б невірним знімати відповідальність за цей конфлікт і з протилежної сторони. 10 січня 1919 року в телеграмі В. Леніну, направленій з Харкова, Ф. Сергеєв, Е. Квірінг і Я. Яковлєв (Епштейн) звинувачували в конфлікті й чварі Г. Пятакова, пропонували замінити його на посаді голови уряду X. Раковським. «Тільки в цьому разі криза голови уряду не стане урядовою»[29], - говорилося в телеграмі.
Однак, В. Ленін, судячи з усього, «взяв паузу», вичікував. Не дочекавшись від нього відповіді, праві вирішили самочинно усунути Г. Пятакова з посади. 16 січня 1919 року на засіданні уряду (прикметно, що за 48 днів існування це виявилося фатальне — тринадцяте зібрання) було поставлено питання «Про урядову кризу». В зібранні брали участь Г. Пягаков, Е. Квірінг, В. Аверін, В. Затонський, Ф. Сергеєв, М. Магідов, М. Рухимович, К. Ворошилов. Чотири члени уряду висловили недовір'я Г. Пятакову, а двоє під час голосування утрималися.
На посаду голови Тимчасового робітничо-селянського уряду України було обрано Ф. Сергеєва (Артема). Три голоси було подано за нього, один — проти, троє утрималися (Г. Пятаков, Ф. Сергеєв, В. Аверін)[30].
Перед закриттям засідання Г. Пягаков зробив заяву: він вважає для себе обов'язковим рішення ЦК РКП(б), у відповідності з яким його призначено головою уряду України, і передасть повноваження лише після відповідної постанови ЦК РКП(6).
В. Аверін, хоч і утримався при виборах нового голови уряду, по суті підтримав Г. Пятакова у його останній заяві. За наполяганням В. Аверіна до протоколу було занесено його «особливу думку»: через те, що призначення тов. Пятакова на посаду Голови Тимч. Роб. — сел. Уряду України відбулося за постановою ЦК РКП(б) і що тому зміна його може відбутись не інакше, як за постановою ЦК РКП(б) — а тому рішення ЦК КПУ і більшості уряду вважаю кроком, який спрямований на применшення прерогатив ЦК РКП і в обговоренні і розв'язанні вищезгаданого питання участі не брав, про що прошу довести до відома ЦК РКП(б)»[31].
З наведеного документа виходить, що було й рішення ЦК КП(6) У про усунення з посади Голови уряду Г. Пятакова, а В. Аверін під час голосування з цього питання на засіданні уряду 16 січня також утримався, як при голосуванні за обрання Ф. Сергеєва.
Того ж дня у Москві відбулося засідання Центрального Комітету РКП (б). У протоколі зазначено: «Прийнято рішення згідно прохання українських товаришів відправити т. Раковського на Україну з тим, що він увійде до уряду України як голова»[32]. Ухвалили також відрядити в Україну групу відповідальних партійних працівників.
17 січня 1919 року Г. Пятаков проінформував телеграмою В. Леніна про зміни в українському уряді. Документ ще раз засвідчує, що здійсненому кроку передувало спеціальне рішення ЦК КП(б)У: «Учора Квірінг від імені ЦК КП(6)У поставив питання про моє зміщення», — повідомляв Г. Пятаков[33].
28
Цит. за: Солдатенко В. Ф. Георгій Пятаков: миттєвості неспокійної долі. — К., 2004. — С. 224–225.
29
Російський державний архів соціально-політичної історії (РДАСПІ). — Ф. 17. — Оп. 1. — Спр. 73. — Арк. 1.
33
Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України). — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 23. — Арк. 1.