З цього питання було внесено три проекти резолюцій: Я. Гамарника — від імені частини делегатів, І. Антонова — від групи «робітничої опозиції» та Д. Лебедя від делегатів Харківської, Катеринославської та Олександрівської парторганізацій. Перші два проекти негативно оцінювали роботу ЦК за звітний період, третій — позитивно. При голосуванні за них подано відповідно 104, 23 і 189 голосів, тобто переважна більшість присутніх делегатів висловилася в підтримку діяльності ЦК. Однак наступного дня Г. Зінов'єв запропонував не обмежуватися формальною більшістю, а провести голосування по пунктах резолюції, а потім і в цілому. В кінцевому підсумку виявилося: за позитивну оцінку 215, проти — 13, утрималися — 48 делегатів. Уперше в історії всеукраїнських партз'їздів та конференцій діяльність ЦК була оцінена схвально.
Доповідь «Про чергові завдання партії» зробив Г. Зінов'єв. Виходячи з рішень IX Всеросійської партконференций він проаналізував розвиток негативних процесів у внутріпартійному середовищі як наслідок переходу від нелегального стану до функцій правлячої партії. В умовах громадянської війни РКП(б) по суті стала частиною державної машини, уособленням диктатури пролетаріату. Це вилилося у надмірний централізм, бюрократизм, комісарство у гіршому розумінні цього слова. Саме на такому підґрунті в партії з'явилися розходження у поглядах, сформувалася опозиція. У тезах, запропонованих на доповідь Г. Зінов'єва, містилася широка програма заходів по оздоровленню внутріпартійного життя, розвитку демократичних засад, піднесенню ролі партійних зборів, перереєстрацій як форми очищення партії. Особлива увага була звернута на активізацію агітації та пропаганди, партійно-політичної роботи у червоноармійських частинах. Були також викладені вимоги до діяльності керівних партпрацівників, намічені заходи щодо упередження їх відриву від мас, зокрема необхідність прикріплення до низових партосередків, заборонялися всілякі привілеї тощо. Намічалося створення спеціальних контрольних комісій.
З цього питання три групи делегатів виставили своїх співдоповідачів і проекти резолюцій у формі тез. Від «робітничої опозиції» виступив І. Перепечко. Аналіз, проведений Г. Зінов'євим, він визнав «не марксистським», а запропоновані заходи «паліативними і недостатніми». У підготовлених групою тезах були характерні для «робітничої опозиції» твердження про «перенесення центру ваги господарської роботи у профспілки», «про перетворення партії у технічний, підсобний апарат державної влади» тощо. Однак під впливом рішень IX конференції РКП(б), об'єктивних умов діяльності парторганізацій погляди представників «робітничої опозиції» на Україні помітно еволюціонували в бік загальнопартійних оцінок.
Ще одну співдоповідь зробив В. Блакитний, який визнав правильними основні положення доповіді Г. Зінов'єва, а мету свого виступу вбачав у внесенні до неї «українського корективу», тобто врахування специфічних, зокрема, національних особливостей роботи партії в Україні. Поряд з цілком зрозумілими тезами про необхідність єдності партії, її керівної ролі, товариської спайки, зв'язку з пролетарськими масами, В. Блакитний пропонував помилкові й нереалістичні установки на «якнайшвидше стирання національних відмінностей між основними соціальними групами пролетаріату», асиміляцію пролетарських елементів з РКП, які працюють в Україні, «з основним кадром КПУ» тощо.
Від імені донецької делегації зі співдоповіддю виступив Т. Харечко. Він заявив, що група, яку представляє, в основному згодна з положеннями доповіді Г. Зінов'єва, але рішення IX Всеросійської партконференції з питань розвитку внутріпартійної демократії вважає неприйнятними щодо парторганізацій України. У внесених тезах підкреслювалося, що об'єктивна обстановка в республіці і становище в КП(б)У «владно диктують у організаційній політиці лінію жорстокого демократичного централізму з суворою майже військовою дисципліною». Після тривалого обговорення цього питання співдоповідачі зняли свої тези і висловилися за підтримку проекту, внесеного па доповідь Г. Зінов'єва, який і був прийнятий за резолюцію конференції.
В умовах закінчення громадянської війни стрижневим у діяльності КП(б)У ставало господарське будівництво. У доповіді голови Укрпромбюро В. Чубаря був зроблений аналіз тогочасного дуже тяжкого стану головних галузей промисловості. Знекровленим був робітничий клас, погано поставлене продовольче постачання, кадрове забезпечення промислових центрів і перш за все Донбасу. Завдання партійних організацій щодо розгортання господарського будівництва були визначені у запропонованих В. Чубарем тезах. Обговорення носило гострий, проте в основному діловий і конструктивний характер. X. Раковський розкрив внесок Української трудової армії у відбудову промисловості, висловив пропозиції щодо подальшого використання у цих цілях військ, які вивільняються з фронту. М. Іванов зупинився на підвищенні ролі профспілок у відбудовний період, залученні через них до господарської роботи широких мас трудящих. Було у його виступі й помилкове положення про підпорядкування раднаргоспів профспілкам.
У обговоренні вказаного питання взяв участь і Л. Троцький, який у той час очолював надзвичайну комісію Ради Праці і Оборони РСФРР по наданню допомоги Донбасу. Він закликав кинути на вугільний фронт «кращих бойових адміністраторів, організаторів», добитися того, щоб профспілка гірників «охопила б весь виробничий апарат, наглядала б за ним, контролювала б його». Однак остання теза Троцького, яка згодом увійшла до його платформи у дискусії про профспілки, ніким, крім М. Іванова, підтримана не була і до резолюції конференції не включалась.
Делегати майже одностайно ухвалили постанову «Про господарське будівництво», у якій визначалися завдання партійних організацій України по відбудові промисловості. Зокрема, наголошувалося на доцільності зміцнення органів керівництва народним господарством, шляхом вливання до них комуністів, залучення до управління представників широких трудящих мас, визначення форм участі профспілок. Визнано було необхідним перетворити Раду Української трудової армії в Економічну раду республіки. У резолюції також були викладені завдання партійних комітетів та осередків по посиленню політичної роботи, пропаганди, агітаційного забезпечення виборних компаній. Практичною відповіддю учасників конференції на невідкладні завдання відбудови народного господарства стала мобілізація 58 делегатів для роботи в Донбасі.
Далі делегати обговорили два надзвичайно важливих і взаємопов'язаних питання — земельне і продовольче. Нарком землеробства УСРР Д. Мануїльський докладно проаналізував тогочасний стан сільського господарства, показав його низхідні тенденції — зменшення посівних площ, недобір зерна, занепад технічних культур, нестача тяглової худоби, реманенту, тощо. Була підкреслена роль комнезамів у класовому розшаруванні села, послабленні позицій куркульства, проведенні продовольчої політики.
Однак у визначенні головних форм організації селянства, шляхів підвищення продуктивності сільського господарства доповідач припускався авантюрних тверджень. «Треба питання про колективізацію, — підкреслював Д. Мануїльський, — поставити не з точки зору якихось теоретичних міркувань, а як чергове завдання нашої партії». Слід відзначити, що виступаючи у дебатах, В. Блакитний, Г. Петровський, В. Аверін, О. Шумський підтримали ідею усуспільнення землі, хоч і розходилися у формах ведення господарства — комуни чи радгоспи.
Ці установки знайшли відбиття у резолюції «Земельне питання», де зазначалося, що «колективізація сільського господарства є за даних умов єдиним засобом відтворити велике сільськогосподарське виробництво, підвищити продуктивність землеробської праці…». Разом з тим, у резолюції міститься низка цілком вірних положень і заходів, спрямованих на розвиток сільського господарства, зміцнення земельних органів на місцях.
Одним з найболючіших питань на цей час залишалося продовольче. Нарком продовольства УСРР М. Владимиров доповів про певні зрушення у справі заготівель. Зокрема, починаючи з вересня вдалося зібрати 21 млн. пудів продовольства, дещо поліпшилося постачання промислових центрів, Червоної армії. Було вказано й на численні недоліки у роботі органів наркомпроду.