Делегати відзначили невдоволення селян масовим вилученням хліба, неузгодженістю дій між земельними і продовольчими органами, зловживаннями у розподілі продуктів, мізерними поставками промислових товарів на село.
Доповідач і учасники обговорення виходили з усталеної на той час тези про необхідність збереження і безумовного виконання продовольчої розкладки, хоча вона вже була досить непопулярною серед селянства, підривала продуктивні сили сільського господарства. Конференція одностайно схвалила запропоновану ЦК резолюцію про продовольче питання, наголосивши, що розверстка як основа продовольчої політики «виправдана життям і повинна дістати дальший розвиток». Як відомо, соціальна практика спростувала це твердження, а X з'їзд РКП(б) прийняв постанову про заміну розкладки продовольчим податком.
З роботою на селі було тісно пов'язане ще одне питання порядку денного — про боротьбу з бандитизмом, який по суті складав широкий внутрішній фронт, серйозно стримував соціалістичні перетворення.
Доповідач Я. Яковлєв (Епштейн) відзначив, що здійснення земельної політики радянської влади, розшарування селянства, зміцнення комнезамів значно звузили соціальну базу бандитизму, звели його до двох видів — куркульсько-націоналістичного (Правобережжя) та куркульсько-махновського (Катеринославщина). Ідейно- живильною силою цього руху нерідко виступала українська сільська інтелігенція (учителі, кооператори, лікарі).
У доповіді та виступах делегатів були викладені конкретні пропозиції щодо посилення боротьби з бандитизмом, які знайшли відбиття у прийнятій резолюції (при 3-х, що утрималися). В ній, зокрема, наголошувалося на залученні до активних дій незаможних селян, на подальшій експропріації куркульства, зміцненні військ внутрішньої служби комуністами, врахуванні соціальної, національної і політичної своєрідності різних районів України.
Були також визначені заходи по об'єднанню дій військ, які ведуть боротьбу з бандитизмом, координуванню їх зусиль з місцевими органами, залученню частин, що вивільняються після ліквідації Південного фронту.
На доповідь секретаря ЦК Комуністичної спілки молоді України Л. Шацкіна була прийнята резолюція «Робота серед молоді». В ній підкреслювалася велика роль юнацтва у зміцненні бойової готовності республіки, відродженні промисловості, здійсненні земельної та продовольчої політики.
Серед першочергових завдань молодіжного руху вказувалося на необхідність організаційно-політичного зміцнення КСМУ, постановки політичної освіти, підготовки кадрів комсомольського активу. Йшлося також про налагодження взаємин між комсомольськими і партійними організаціями, про небажаність дріб'язкового втручання партосередків у справи спілки.
Були намічені конкретні заходи щодо забезпечення молодіжних організацій агітаторами і лекторами, пропагандистською літературою, надання фінансової допомоги. А також обумовлено, що всі комуністи до 20 років ввіллються в осередки КСМУ. На вечірньому засіданні 22 листопада без доповіді, після короткого обговорення була схвалена запропонована С. Косіором резолюція «В організаційному питанні».
Цей розгорнутий документ орієнтував КП(б)У на перерозподіл партійних сил за умов мирного будівництва. В галузі агітації та пропаганди головна увага зосереджувалася на боротьбі з господарською розрухою, політичному вихованні комуністів, створенні партійних шкіл, гуртків політграмоти. Нові завдання висувалися й перед агітаційно-пропагандистським відділом ЦК КП(б)У. Особливо виділялися питання зміцнення фабрично-заводських, рудникових, червоноармійських партосередків, наголошувалося на необхідності посилення зв'язків партійних комітетів з масами, практикувалося прикріплення відповідальних працівників до низових організацій КП(б)У.
Були визначені періодичність проведення всеукраїнських партконференцій, чисельний склад ЦК КП(б)У, Політбюро та Оргбюро ЦК, загальна конструкція губкомів партії. У резолюції з питань оргроботи також визначалися принципи взаємовідносин цивільних і військових парторганізацій, комітетів КП(б)У і політорганів Червоної армії. Було вжито заходів до пожвавлення діяльності профспілок, зміцнення їх активними і дисциплінованими комуністами[1028].
V конференція обрала ЦК КП(б)У у кількості 17 членів і 3 кандидатів у члени та Контрольну комісію з 6 чоловік.
До складу Політбюро і Оргбюро ЦК КП(б)У не потрапив жоден з колишніх керівних партпрацівників, які раніше належали до правих чи «лівих» у КП(б)У. Г. Пятаков став головою Центрального правління кам'яновугільної промисловості, а С. Косіор та Я. Яковлєв взагалі після конференції відкликалися з України. Першим секретарем був обраний В. Молотов[1029] — нещодавно направлений ЦК РКП(б) для роботи у Донбасі.
Г. Зінов'єв на засіданні Політбюро ЦК РКП(б) доповів про підсумки всеукраїнської партконференції. Сигнали про сепаратистські настрої не підтвердилися. ЦК РКП(б) відзначив, що «партійні організації по всій Україні дуже зміцнілі і позбулися тієї хаотичності і недисциплінованості, які ЦК довелося відзначити на своєму першому засіданні після ІХ з'їзду партії».
П'ятою всеукраїнською конференцією завершився початковий період діяльності Комуністичної партії (більшовиків) України. Він повністю припав на часи громадянської війни й іноземної воєнної інтервенції. Це дуже істотно вплинуло на форми і методи діяльності КП(б)У, привело, зокрема, до обмежень внутріпартійної демократії й утвердження централістських засад. Захист радянської влади вимагав мілітаризації партійного життя, періодичних мобілізацій комуністів до Червоної армії.
Надскладні завдання національно-державного будівництва доводилось розв'язувати в екстремальних умовах воєнно-політичної боротьби з її каркаломним, часто непередбачуваним характером, наслідками. Ці обставини породжували й тривалий час підживлювали гостру внутріпартійну боротьбу, головні спалахи якої припадають на перші з'їзди та конференції.
Своє ставлення до інших партій КП(б)У вибудовувала, виходячи з тогочасних уявлень про роль правлячої РКП(б) у системі диктатури пролетаріату.
Ліві національні партії розглядалися як тимчасові союзники, велася лінія на їх саморозпуск і влиття до більшовицької партії. Наявні тоді можливості міжпартійного співробітництва не були використані сповна.
Громадянська війна стала суворим випробуванням для КП(б)У. Тисячі її членів загинули, відстоюючи радянську владу. Це був час організаційно-політичного зміцнення, складання структури, здобуття політичного досвіду партією, відповідальною за соціалістичні перетворення, які в мирних умовах мали стати головним змістом її діяльності.
Революційна доба довела життєспроможність радянської влади. З політичної арени зійшли політичні сили, які пропонували альтернативні моделі суспільного розвитку для України. Перспектива подальшого розвитку республіки, народу, нації повною мірою залежали від того, наскільки новий лад виявиться відповідним їх потребам та інтересам.
Звичайно, народу України належало докласти величезних зусиль для того, щоб подолати руйнівні наслідки світової та громадянської війни, іноземних воєнних інтервенцій. Перш ніж рухатися вперед, необхідно було відродити економіку, піднести до довоєнного рівня інші життєві стандарти, а потім уже думати про нові рубежі.
Було ясно, що з багатьох причин досягти бажаних темпів розвитку продуктивних сил, поліпшення загального добробуту, підвищення культури буде надзвичайно складно. Адже тільки загибель сотень і сотень тисяч працездатних людей могла вкрай негативно позначитись на реалізації найпрекрасніших планів. Немало було й інших причин, які викликали настрої обґрунтованої настороги, а то й невіри у майбутнє.
Однак комуністи цілком впевнено входили у нову епоху, без вагань брали на себе роль керівників суспільних процесів і відповідальність за долю багатомільйонного народу, країни. Поряд з іншими чинниками, які живили їх соціальний оптимізм, були почуття переможців у затяжній класовій боротьбі, переконання у вірності обраного шляху революційного творення.
1028
Комуністична партія України: з'їзди і конференції. — С. 46–52; Нариси історії Комуністичної партії України. — С. 304–305.