Низка питань подібного роду може за потреби бути продовженою. Але пошук істинних відповідей навіть щодо наведеного ланцюжка приводить до неминучого висновку: однозначність, однобокість, очевидна задана асиметричність у даному разі ніяк не можуть гарантувати бажаного наукового результату, неодмінно хибуватимуть на осоружну заданість, викликатимуть закономірні сумніви, несприйняття, заперечення.
То ж доводиться вкотре апелювати до дотримання всебічності, комплексності як неодмінних засад наукового пізнання.
Повертаючись до конкретно-історичного контексту, слід відзначити, що відбираючи у куркулів землю й інвентар і здійснюючи радянський земельний закон, комітети незаможних селян уже в період «воєнного комунізму» намагалися сприяти впровадженню колективного обробітку землі і утворенню колективних об'єднань. Про це, зокрема, розповідали у своїх виступах делегати І Всеукраїнського з'їзду КНС. «Колективний обробіток землі, - говорив делегат з Сосницького повіту Чернігівської губернії, Турас, — у нас є, хоч і в невеликій кількості. З організацією комнезаможів почали створюватися різноманітні артілі, в деяких селах навіть по дві-три артілі»[984]. Про такі ж факти говорили й делегати з інших місцевостей[985].
Оскільки ще з початку 1920 р. в офіційних документах директивних органів заборонялась агітація за створення комун[986], ініціатива організації колективних господарств перейшла якщо не винятково, то переважно — до селянських низів. Із повсюдним заснуванням КНС ця тенденція посилилася. Практично розгорнуту програму створення умов для безболісного переходу до усуспільненої обробки землі намічено було І з'їздом комітетів незаможних селян
України[987]. Вона включала: відведення селянам земель в одному місці; ліквідацію причин, які утруднюють перехід до спільної обробки землі (черезсмужжя, далекоземелля і довгосмужжя); організація громадського обробітку землі, «причому це усуспільнення не повинно носити характеру примусовості, а вільної угоди між окремими землекористувачами», першочергове забезпечення ремонтною базою, інвентарем, агрономічною, землемірно-технічною, ветеринарною допомогою тощо громадян, що перейшли до спільного обробітку землі.
Відхід від помилкових рішень, кроків попереднього періоду здебільшого з розумінням був сприйнятий трудовим селянством, яке дедалі виявляло ініціативу щодо колективних господарств, виходячи з власного досвіду[988].
Подібна тенденція виявилася і щодо організації радгоспів. В 1920 р. їх кількість порівняно з попереднім роком зменшилася майже в 5 разів. А головна роль, яка їм відводилася, полягала в демонстрації переваг діяльності культурних, зразкових господарств: поширення агрокультурного досвіду і надання безпосередньої допомоги індивідуальним селянським господарствам. Це відразу вплинуло на настрої на селі: його жителі, передусім комнезамівці, самі почали приймати рішення про доцільність створення радгоспів[989].
Так поволі готувався грунт для розвитку колективістського руху на селі. Початкові паростки цього процесу, що з'явилися в перші місяці переходу від війни до миру, давали підстави для оптимістичних висновків щодо його розвитку в наступному[990].
Водночас недостатньо критична оцінка перших успіхів породжувала й доволі поширені ілюзії, згідно з якими село можна легко втягнути в соціалізм, перебудувавши на воєнно-комуністичний лад розподіл продуктів сільського господарства, увівши суспільне користування землею, організувавши постачання хліборобів мінімумом необхідного.
Сільській бідності, зорганізованій в комнезами, продовольчу й інші проблеми намагалися допомогти розв'язати й посланці на село від пролетаріату, сформовані у продовольчі загони. В 1920 р. в їх рядах налічувалося понад 10,5 тис. робітників, у тому числі 1300 комуністів. Усе більше уваги приділяли вони культурно-освітній, організаційно-політичній, агітаційній роботі. Робітничі загони багато робили для організації шкіл, народних будинків, клубів, читалень, бібліотек. До 10 липня 1920 р. у селах Харківської губернії було проведено за участю продармійців 2445 мітингів, 16 безпартійних селянських конференцій, відкрито 20 народних будинків, 70 клубів. У Чернігівській губернії до грудня було проведено 424 мітинги, організовано 414 хат-читалень і 116 бібліотек[991].
Підтримка робітничим класом трудового селянства в боротьбі з куркульством, передача біднякам певної частини заготовленого хліба, допомога в організації партійних осередків, комнезамів, практична допомога в ремонті і виготовленні сільськогосподарської техніки сприяли зміцненню і дальшому розвитку змички між робітничим класом і селянством. В цих взаємовідносинах знаходив конкретний вияв характер зв'язків робітників і селян у період воєнного комунізму: захист робітничою державою трудящого селянства від спроб реставрації старого ладу — з одного боку, і допомога селянства робітничому класу продовольством — з другого.
Роль біднішого й середнього селянства не обмежувалась лише участю в боротьбі з голодом. Через свої органи — комнезами вони надавали дієву допомогу в ліквідації бандитизму, повстанської стихії. В умовах рішучого розшарування села, активізації дій щодо всебічного обмеження прерогатив куркульства, останнє робило головну ставку на воєнні акції проти радянської влади невеликих озброєних загонів. Такі ставали власне головною й останньою надією куркулів. Звісно, бідніші верстви села відчували це не лише інтуїтивно, а й переконувалися на власному досвіді. Тож незаможні селяни масово вливалися до військ внутрішньої служби, створювали в селах загони самооборони, допомагали червоноармійським частинам у виловлюванні і знищенні бандитів.
Величезну роботу провели комнезами в справі мобілізації сил на боротьбу проти останньої спроби білогвардійців на чолі з П. Врангелем, підтриманої Антантою, знищити радянську владу.
Комітети незаможних селян приймали рішення про поповнення зі своїх рядів лав Червоної армії, з добровольців-незаможників формувалися загони, батальйони, полки. Лише в одній Харківській губернії з 1 жовтня до 21 грудня 1920 р. комнезами направили до Червоної Армії 1480 чоловік, передали їй 1407 коней, 957 сідел, 698 гвинтівок, 332 шашки, 24 револьвери. «Інакше кажучи, — говориться в інформації Харківського губвійськкомату, — комнезамові Харківської губернії в найтяжчий для країни момент дали можливість губвійськкомату сформувати і послати проти Врангеля три кавалерійських добровольчих полки, наполовину обмундированих і на хороших конях»[992].
986
Див.: Сборник декретов, положений, инструкций, циркуляров по земельному вопросу на Украине с 1 января 1920 г. по 1 августа 1920 г. — Х., 1920. — С. 91; Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1919–1920 рр.). — К., 1957. — С. 463.
988
Див.: Ксензенко Н. И. Революционные аграрные преобразования на Украине (декабрь 1919 — март 1921 гг.). — Х., 1980. — С. 129–130.
992
Комітети незаможних селян Харківщини (1920–1933). Зб. док. і матер. — Харків, 1961. — С. 292.