Одеський же напрямок в разі опанування побережжя Чорного моря між Одесою і Херсоном мав величезне економічне значення, бо звідсіля ми мали б доступ до Європи і могли б налагодити безпосередні торговельні й політичні стосунки з нею. Українське командування сподівалося отримати через Одесу такий потрібний військовий матеріал. Але зі стратегічного боку одеський напрямок не давав жодних вирішальних результатів у боротьбі з Червоною Армією.
Отже, добре зваживши всі ці аргументи, командування Української Армії вибирає напрямок на Київ.
Штаб Дієвої Армії видає таку директиву:
1. Загальний наступ починається 02.08.
2. Операції в напрямку Жмеринки ведуть дві групи: отаман Тютюнник з дивізією повстанців і 2-а дивізія атакують Жмеринку з південного заходу. Запорожці від Проскурова фланговим маршем через Літин виходять на Вінницю, щоб захопити її і цим допомогти отаману Тютюннику та перегородити відступ червоним.
3. Група Січових Стрільців і 2-й галицький корпус наступають на Старокостянтинів — Кульчин і виходять на річку Хомору. Два корпуси Галицької Армії (1-й і 3-й) наступають через Летичів — Літин приблизно на фронті Янів — Уланів — Любар. 3-я дивізія активно прикриває Вапнярку.
4. На Старокостянтинівському напрямку наші бронепотяги й кіннота далі переслідують ворога на північ.
Це — перший етап. У подальшому передбачалося розгорнути Галицьку Армію на лінії Козятин — Бердичів — Житомир. Група Січових Стрільців через Шепетівку прямує на Звягіль (Новоград-Волинський) і далі на Коростень; 2-й галицький корпус зосереджується в резерві в районі Шепетівки і підтримує наступ на Коростень. Запорожці, захопивши Вінницю, дальшим рухом забезпечують праве крило нашим головним силам. Для забезпечення лівого крила 3-ї дивізії отаман Тютюнник через Жмеринку прямує на Брацлав і далі на Христинівку.
Волинська група і бригада Українських Січових Стрільців — в резерві Головного Отамана, зосереджені в районі Жмеринки.
Цю директиву, як буде видно з ходу операцій, не дотримано.
Розділ 24
Жмеринська операція.— Акції на Шепетівському напрямку.— Утворення вищого органу управління арміями УНР
Жмеринська операція.
З 2 по 10 серпня Запорозька група (без 9-ї дивізії) та група отамана Ю. Тютюнника розпочинають свої операції на оволодіння жмеринським вузлом. Загальні сили ворога в районі Жмеринка — Вінниця збільшилися до 7000 бійців.
Група отамана Ю. Тютюнника складалася з 5-ї та 12-ї піхотних дивізій, що їх було сформовано з самих повстанців отам. Шепеля із Літинського району й 2-ї дивізії. Бойовий запал у цієї групи був великий, але почувався і великий брак досвідченого командного складу та добре налагоджених штабних апаратів, як також бракувало старшин генштабу й артилерії. Напередодні боїв штаб армії призначив до цієї групи кілька старшин генштабу та досвідчених муштрових старшин, але цього було замало для управління операціями.
3 серпня 2-а дивізія раптом кинулася з південного заходу на Жмеринку, захопила Станіславчик і підійшла до самої станції Жмеринка, але ворог контратакою її відкинув. Решта повстанської групи не підтримала наступу 2-ї дивізії. Атаки 5-ї і 12-ї дивізій повстанців не принесли бажаного результату: оволодіти Жмеринкою. З огляду на таку ситуацію командування Української Армії дає наказ 1 і 3 галицьким корпусам під час свого руху на північ своїм правим крилом допомогти отаману Тютюннику захопити Жмеринку.
7 серпня 1-й галицький корпус розгорнувся на схід від Братова трьома бригадами. 3-й галицький корпус зосередився в Барі. Отаман Тютюнник тримав фронт на захід від Жмеринки по обидва боки залізниці Проскурів — Жмеринка.
8 серпня група Тютюнника та 1-й і 3-й галицькі корпуси перейшли в наступ. Повстанці отамана Тютюнника до вечора підійшли під саму Жмеринку з заходу. З півночі на Бранлів дружньо наступали бригади 1-го галицького корпусу, яким після кривавих боїв пощастило захопити Браїлів. 3-й галицький корпус загрожував Жмеринці з півдня; На всьому фронті точаться уперті бої. 7 ворожих бронепотягів б'ють по наших лавах. Ми несемо великі втрати в людях; лише вранці 9 серпня наші частини врешті рішучим ударом захоплюють Жмеринку. Ворог залишає все своє майно, кількасот полонених, але його 7 бронепотягів своїм рясним вогнем змітають наші частини, що зайняли станцію Ворошилівку, та прориваються на Козятин.
Щодо руху Запорозького корпусу, то, зважаючи на гостру потребу у відпочинку і на налагодження власного запілля, він приступив до виконання директиви лише 4 серпня. Шлях Проскурів — Летичів — Літин був вільний від ворога, бо там були лише дрібні відділи розвідки. На вечір 9 серпня Запорозький корпус зосереджується в районі Якушинці —хутір Мизямівський. Того ж 9 серпня Запорожці відбивають атаку невеликого відділу ворога, що складався переважно з матросів та жидів, а 10 серпня 6-а Запорозька дивізія атакує Вінницю. Вона ранком захопила станцію, але внаслідок контратаки ворога, якому допомогли частини, що відступали з Жмеринки, була відкинута назад. Лише о 16 годині Запорожці знову атакують Вінницю та захоплюють саме місто. Майже одночасно до Вінниці з півдня підійшла 10-а галицька бригада. В наші руки попадає чимало майна. Населення, змучене більшовицьким терором, радісно вітає наші війська. Ворог відступив до станції Калинівка.
Акції на Шепетівському напрямку також поступово розгорталися. Група Січових Стрільців поволі посувається вперед. Одну дивізію вона тримає на фронті, другу — в резерві. 4 серпня ця група виходить на річку Хомора. В цей час 2-й галицький корпус займає Старокостянтинів. Під час боїв за це місто взято два ворожих бронепотяги міцної конструкції, полонених та майно.
Для захисту Проскурова від небезпеки з заходу Волинську групу пересунуто в район станції Війтівці. На 10 серпня наші частини в Шепетівському напрямку успішно просуваються на північ, але 10 серпня ворог, скупчивши свої сили в районі Шепетівки (1-а совєтська дивізія), зміцнив їх свіжим резервом та перейшов у контрнаступ і тим примусив лівофлангову бригаду 2-го корпусу відійти на південь і навіть залишити Старокостянтинів, але небезпеки для Проскурова не було, бо 2-й галицький корпус більшість своїх бригад тримав у резерві.
Отже, Українська Армія виконала директиву штабу армії, хоч із багатьма відхиленнями та неточностями. Війська, що діяли на жмеринському напрямку, виконали своє завдання, але ворог під прикриттям 7 бронепотягів встиг більшість своїх сил відвести в напрямку на Козятин. 1-й і 2-й галицькі корпуси відійшли на схід від указаного їм директивою напрямку. Запорозька група не виявила належної енергії і швидкості. Ліве крило 2-го галицького корпусу змушене було відійти аж на південь від Старокостянтинова. Усе ж при виконанні директиви війська виявили багато відваги, щоправда, понесли чимало втрат, особливо корпуси Галицької Армії, які вперше увійшли в бойовий контакт з червоними, тактика і методи боїв яких були набагато відмінними од тактики й боїв, що Галицька Армія бачила на польському фронті.
На вапнярському напрямку 3-я дивізія уперто та успішно відбиває всі атаки ворога та міцно тримає в своїх руках цей важливий з стратегічного боку залізничний вузол.
Врешті, треба сказати про утворення вищого органу управління арміями УНР. Галицька Армія перейшла на територію Великої України зі своїм керівним апаратом — штабом армії. Такий же штаб мали війська Армії УНР. Не було потреби ліквідовувати ці апарати, бо кожний з них мав свої особливості, пристосовані до методів тактики та виховання підлеглих їм військ. З цих причин при Головному Отамані С. Петлюрі було утворено особливий штаб як виший орган для об'єднання дій двох армій. Зверхником Української Армії залишився С. Петлюра. Начальником штабу при ньому призначено бувшого професора Російської Військової Академії та бувшого командуючого 9-ю Російською Армією генерал-поручника Юнакова. Цей генерал був відомий ще до Великої Війни як апологет так званої нової системи викладання військових наук, яка робила з старшин генштабу практичних знавців військової справи. Генерал Юнаків був високої якості шляхетною й моральною людиною, авторитет якої у лавах армій був дуже високим. Генерал-квартирмейстером було призначено генерала Курмановича, бувшого старшину австрійського генштабу. Начальником оперативного відділу був підполковник Долежаль (чех за походженням), здібний і видатний старшина.