Під ударами Української Армії та армії Денікіна 16 серпня червоні розпочали евакуацію Києва, але залізничний шлях Київ — Ніжин перехопив повстанець Ангел. Для евакуації залишився єдиний вільний шлях Київ — Коростень — Мозир, по якому і йшли всі ешелони. Ситуація Червоної Армії стає загрозливою, але червоне командування енергійно намагається виправити її в корисний для себе бік.
Після розгрому Колчаківського фронту червоне командування перекидало вільні війська на фронт проти Денікіна та Української Армії. Червоні ставлять своїм завданням: зміцнивши своє праве крило, базуючись на залізниці Могилів — Гомель — Коростень, вдарити в ліве крило Української Армії назустріч південній групі 14-ї армії. Водночас з району Воронежа прорвати фронт Добрармії. Червоні сподіваються, що Українська Армія та денікінська врешті-таки дійдуть до збройного конфлікту між собою. Про цю ситуацію командування Української Армії докладно поінформувало прибулого до Дієвої Армії французького майора Сегане.
Наступ наших військ на всьому фронті продовжувався.
Західній групі полковника Вольфа поставлено нове завдання: захопити Коростень кіннотою, зруйнувати шлях Коростень — Мозир, а назагал забезпечувати ліве крило середній групі генерала Кравса. 2-й галицький корпус зосередився 26 серпня в районі Житомира, Січові Стрільці — в Звягелі, але взагалі ця група не виявила належної енергії. Січові Стрільці мали непорозуміння з польськими військами, які, наприклад, захопили обоз одного з полків, хоч потім і повернули його. Коростень залишився в руках ворога.
Середня група продовжує наступ на Київ. 3-й галицький корпус після сильного бою захоплює 24 серпня Фастів та, переслідуючи ворога, займає Васильків. 1-й галицький корпус зосереджується на залізниці Козятин — Фастів. Запорозький корпус іде на Білу Церкву, яку з боєм займає 24 серпня, але на другий день з боку Цвітково це місто атакують 3 полки червоних при підтримці бронепотягів. Запорожці за допомогою повстанців отамана Зеленого вщент розбивають червоних.
Східна група (5-а і 12-а дивізії) отамана Ю. Тютюнника займає Умань і Христинівку, а передовими частинами доходить до Сингаївки (в 10 км на північний схід від Шполи), але тут зустрічається з військами генерала Денікіна (Терсько-Кубанська козацька дивізія).
До цього часу з боку командування Української Армії не було жодного наказу про те чи інше ставлення до Добрармії, тому отаман Ю. Тютюнник прохає у командарма нагальних вказівок, чи армію Денікіна вважати за ворожу, чи за нейтральну. На це він одержує відповідь від командарма такого змісту: “До мого наказу поки що утриматися від бойових акцій проти Добрармії, але вишліть до них парламентарів, яким дайте завдання з'ясувати погляд добровольців щодо України і ставлення їх до наших військ”.
Вапнярська операція. У зв'язку з наступом армії Денікіна та захопленням нами залізничної лінії Вапнярка — Христинівка — Цвітково становище 45-ї совєтської дивізії було ніби безвихідне. З наближенням середньої групи до Києва та після відкинення червоних військ на північ для 45-ї дивізії залишалася проблема: або капітулювати, або прориватися чєорз Вапнярку на північ. Як видно, командування 45-ї дивізії вибрало останнє рішення та з цією метою відновило свої рішучі атаки проти групи полковника Удовиченка, що складалася з 3-і Залізної, 11-ї галицької бригади та 9-ї дивізії. Ворог б'є 9-у дивізію біля села Горячківка і майже цілком виводить з ладу один з куренів 11-ї галицької бригади, зі значними втратами відкидає 9-й полк (3-ї дивізії) від Баштанкова (що робив обхідний рух) та, нарешті, відштовхує 7-й полк, який через відхід 9-го полку був відрізаний. Командир цього полку після відважного бою виводить полк з небезпечного району до Ямполя на Дністрі. Ворог не використав у той же день сприятливої для нього ситуації і спинив наступ. На другий день усі полки 3-ї дивізії знову були вкупі, які переходять у наступ і в свою чергу б'ють ворога та займають станцію Кодима, що в 60 кілометрах на південь від Вапнярки. На допомогу 45-й дивізії з Одеси в район Бірзули прибуває 47-а совєтська дивізія.
Штаб Української Армії вирішує знищити Вапнярську групу ворога, для чого на підсилення групи полковника Удовиченка в район Тульчина переводить Волинську групу в складі двох дивізій. Ця група мусила ударити по правому крилу ворога, для чого через Жабокрич рушила в напрямку на Кодиму. Внаслідок цього маневру спільними силами двох груп — Волинської і полковника Удовиченка — ворога розбито. Нами захоплено до 1000 полонених, велике майно, 5 бронепотягів. Шлях до Одеси було звільнено.
Розділ 28
Пертрактації з командуванням Добрармії. — Прорив 47-ї і 58-ї совєтських дивізій на північ. — Наступ на Київ і захоплення його українськими військами 30 серпня 1919 р.
Ситуація на правому крилі Української Армії, незважаючи на знищення Вапнярської групи ворога, була неясною та вимагала від українського командування вжиття відповідних заходів для забезпечення цвітковського напрямку від денікінських військ, а з півдня — від групи частин 14-ї армії, що з району Вознесенська просувалася на північ.
Українське командування вважало за потрібне на той час уникнути збройного конфлікту з армією Денікіна та з цією метою доручила командирові групи отаману Ю. Тютюннику вести мирного характеру пертрактації.
23 серпня Штаб Головного Отамана С. Петлюри розсилає військам таке розпорядження:
“На випадок зустрічі з частинами Добрармії належить дотримуватися до дальшого розпорядження таких норм:
1. Утримуватися од жодних ворожих акцій.
2. Пропонувати військам генерала Денікіна, щоб вони не займали тих місцевостей, які вже є в наших руках або маємо зайняти.
3. Пропонувати їм звільнити район нашого походу, щоб не спиняти нашого руху.
4. Докласти всіх зусиль, щоб докладно розвідати організацію і стан війська, кількість і завдання, моральний настрій, озброєння та одяг і амуніцію армії Денікіна. Далі належить розвідати ставлення денікінських військ до Української Держави і до наших військ. Негайно повідомити про те, які вже дані одержано щодо цих питань. Остаточні вказівки незабаром буде дано”.
Ще за кілька тижнів перед зустріччю з військами Добрармії Український Уряд через своїх представників у різних державах, зокрема у Франції, інформував чужинецькі уряди в справі свого ставлення до Добрармії та настоював на необхідності спільної боротьби з Червоною Армією на засадах визнання незалежності України.
23 серпня від отамана Ю. Тютюнника отримано відомості, що командування Добрармії на цвітковському напрямку не ставиться до нас вороже і навіть бажає битися з нами поруч. Добровольці на цьому відтинку пропонували нам демаркаційну лінію приблизно по лінії їхніх передових частин. Командир групи отаман Тютюнник запропонував їм іншу лінію.
Внаслідок цих сприятливих попередніх розмов від штабу армії до цвітковської групи російських військ вислано спеціальну делегацію на чолі з полковником генштабу Пересадою, яка мала завданням розв'язати питання демаркаційної лінії.
Отже, ні Головний Отаман, ні його штаб не бажали розпочинати боротьби проти армії Денікіна.
Між тим майже оточені 45-а, 47-а і 58-а совєтські дивізії, зосередившись у районі Вознесенська, рушили походом на Голованівськ з метою прорватися на північ для з'єднання з частинами 12-ї і 14-ї совєтських армій, що билися на київському напрямку. Назустріч цим дивізіям у напрямку на Голованівськ висипається група отамана Ю. Тютюнника, що 27 серпня займала: 5-а дивізія — Умань, 12-а дивізія — Тальне. Бронепотяги й охорона її — в Шполі.