З 6 травня по 12 червня Українська Армія, маючи оборонне завдання на вищезгаданій позиції (Ямпіль – М'ясківка), вела безперервні бої, успішно відбиваючи всі ворожі атаки.
Розділ 40
Кінна армія Будьонного. – Відворот Української Армії за Збруч
Обороняючи свої позиції, Українська Армія водночас лагодилася до наступу, так само як і Польська Армія. Загальна лінія фронту польсько-української армії проходила від Дністра біля Ямполя через М'ясківку, Крижопіль, Липовець-Сквиру, Білу Церкву, Канів, по Дніпру з плацдармом на лівому березі Дніпра на схід від Києва та далі – аж до Чорнобиля на Прип'яті. Ще на початку травня розвідницькі відомості вказували на концентрацію червоної кінної армії під командуванням Будьонного в районі Умані, яка складалася з 4, 6, 11, 14-ї кінних дивізій, при 48 гарматах, 5 панцерних потягах, 8 автоброньовиках, 12 літаках. Усього – 16 500 шабель. Концентрація великої маси кінноти в районі Умані виявила плани Червоної Армії й ясно вказувала пункт наміченого прориву польського фронту. З цих причин Польська Армія перейшла до оборони, нашвидку ставлячи дротяні загороди.
На початку червня 1920 року Червона Армія розпочала енергійні атаки проти Київського плацдарму з одночасним ударом у праве крило 3-ї польської армії з району Канів-Біла Церква. Кінна армія Будьонного кинулася на прорив польського фронту між Сквирою й Липовцем. Майже тиждень треба було армії Будьонного, щоб виконати своє завдання, і лише 5 червня Будьонному вдалося справді прорвати фронт у районі Самгорода та вирушити в напрямку на Козятин-Бердичів-Житомир, в запілля 3-ї польської армії, що примусило останню в нагальному порядку покинути Київ та відходити на захід – аж до Рівного.
З відходом 3-ї армії розпочала відступ і 6-а польська армія.
До 12 червня спроби червоних безпосередньо змусити Українську Армію до відходу не мали успіху. Армія вперто боронила свій фронт, і лише у зв'язку з відходом польських військ вона була змушена з наказу відходити на захід. Відходячи, армія, однак, по черзі затримувалася на всіх природних лініях оборони: річка Русава, річка Мурафа, річка Лозова, причому протягом 21-28 червня мала особливо успішні бої, внаслідок яких ворог на якийсь час втратив свою активність і лише, так би мовити, наглядав наш фронт, стягуючи тим часом резерви. З початком липня ворог поновив наступаючі акції, однак так само його було розбито в боях під Копайгородом, Лучинцем і в районі Озаринець. У цих останніх боях наша армія зазнала великих втрат.
Під час відходу на лінію Курилівці-Муровані, Ялтушків стався епізод, який поставив армію в надзвичайно скрутне становище. В той час як кінна армія Будьонного оперувала в запіллі 3-ї польської армії, в районі Житомира, де билась і 6-а українська дивізія, 8-а совєтська кінна дивізія атакувала 12-у польську дивізію в районі Бара, прорвала її фронт та рушила в напрямку на Проскурів, руйнуючи запілля 6-ї польської армії. 3-я Залізна дивізія, що тримала фронт на лівому крилі армії в районі Ялтушкова, втратила зв'язок з 12-ю польською дивізією, яка поспішно відходила до Збруча. Продовжуючи свій рейд, совєтська кінна дивізія атакувала Проскурів, де містився штаб 6-ї польської армії, і прорвала залізничне сполучення між Проскуровом та Волочиськом у районі Чорного Острова. При обороні цієї станції найбільш визначився і був смертельно поранений у бою 6 липня 1920 року один із видатних старших начальників Української Армії – генштабу полковник Євген Мішківський, посмертно підвищений до рангу генерал-хорунжого.
Зв'язок між командуванням 6-ї польської армії та Українською Армією було перервано, між тим як польські війська вже підходили до Збруча, а Українська Армія, не одержавши наказу про відступ, продовжувала тримати свій фронт – Ялтушків-Курилівці-Муровані, знаходячись майже на 80 кілометрів висунутою наперед з відкритим своїм лівим крилом. Лише на третій день після прориву фронту один літак скинув наказ командира 6-ї польської армії, згідно з яким Українська Армія розпочала відступ до Збруча.
Якби 8-а кінна совєтська дивізія скерувала свій рух, хоч би частиною сил, через Ярмолинці на Кам'янець-Подільський, у запілля Української Армії, то остання опинилася б у надзвичайно прикрій, якщо не безвихідній, ситуації.
14 липня Українська Армія під натиском ворога, що наступав, зайняла позиції на західному березі Збруча – від Дністра до Гусятина.
Розділ 41
Оборона Збруча і відхід за Дністер. – Кінний бій під Сидоровом
У перших днях липня на північному польському фронті Червона Армія розвинула сильний наступ, який примусив польські війська відійти аж на лінію ріки Вісли. В околицях Варшави точилися запеклі бої. Натомість в Україні польські війська з успіхом стримували наступ ворога, незважаючи на його значну перевагу та наявність кінної армії Будьонного. Головні бої відбувалися в районі Рівного, де Будьонний намагався прорвати фронт у напрямку Львова, що, врешті, йому і пощастило зробити.
З 14 по 26 липня Українська Армія відбиває всі атаки ворога, який уперто намагається форсувати Збруч. Особливого значення набрали бої в районі Шидлівці-Сидорово. Зосередивши тут кілька полків піхоти та бригаду кінноти, ворог майже щодня наступав на Збруч, але контратаками 3-я Залізна дивізія відкидала його знову за річку. Бої були надто кровопролитні, особливо терпіла наша піхота від ворожої кінноти. Під час однієї з атак ворожа кіннота наполовину порубала один із польських етапових куренів, присланий для зміцнення фронту 3-ї Залізної дивізії. Для ліквідації ворожої кінноти за наказом Українського Командування було підтягнуто Окрему кінну дивізію, яка разом з дивізійною кіннотою 3-ї Залізної дивізії мала знищити ворога.
25 липня ворог у складі двох полків 123-ї бригади зайняв Сидорів та випустив кінну бригаду, яка з великою бравурністю атакувала нашу піхоту, що розпочала відхід під захист нашої кінноти – Окремої кінної дивізії, 3-го кінного полку, трьох окремих сотень – усього до 1500 шабель, скупчених на західій околиці Кривенького. Ворожа кінна бригада в складі до 1100 шабель увірвалася в лави нашої піхоти, але несподівано в атакувала наша Окрема кінна дивізія і 3-й кінний полк. Розпочалась рубанка. Ворог не витримав натиску нашої славної кінноти та повернув до Сидорова під прикриття своєї піхоти. В цьому кінному бою взяло участь до 2000 кіннотників. З розмаху наші кінні частини налетіли на два полки 123-ї бригади та майже цілком їх знищили разом з командирами полків. Після цього знаменитого бою, в якому виявилися добрі якості нашої кінноти та який скінчився повною поразкою ворога, останній обмежився лише дрібними наскоками на наші сторожові частини.
Між тим Будьонний, прорвавши польський фронт у районі Рівного, пішов у напрямку Львова, чим змусив польські війська відступити на лінію Серету. З огляду на це Українська Армія 27 липня згідно з наказом зайняла фронт від Чорткова та Дністра по річці Серет. На цих позиціях по Серету протягом майже 10 днів ворог енергійно атакував різні відтинки українського фронту. Особливо уперті бої були під Чортковом. Українські частини відбивали всі спроби ворога прорватися через Серет.
Через те що польські частини під натиском Будьонного знову примушені були відступити на захід, Українська Армія згідно з новим наказом зайняла фронт по річці Стрипі від Бучача до Дністра. Захоплений своїми успіхами ворог продовжував енергійно атакувати наші війська, але всі його спроби форсувати Стрипу розбилися об наші контрудари.
Між тим ситуація на фронті 6-ї польської армії знов ускладнилася. Будьонний підійшов до самого Львова, для оборони якого зосереджувалися польські війська, а загальна лінія фронту знову пересунулася на захід. З огляду на це Українській Армії дається наказ відійти на лінію Дністра, де й зайняти позиції від Галича до румунського кордону.
20 серпня Українська Армія, переправившись через Дністер, зайняла нові позиції.