Розділ 42
Оборона Замостя. – Оборона Дністра
На 20 серпня 1920 року загальна ситуація на польсько-українському фронті мала такий вигляд:
16-17 серпня польські війська вщент розбили ворожі армії під Варшавою.
Кінній армії Будьонного було дано завдання вийти за праве крило фронту польських військ та в їхньому запіллі рушити через Люблін у загальному напрямку на Варшаву.
Але Будьонний, захоплений своїми успіхами, перед тим як рушити на Варшаву, вирішив з нальоту захопити Львів, однак зустрів тут серйозний відпір і, зазнавши великих втрат, рушив у напрямку на Замостя, до якого і підійшов 29 серпня.
У Замості у старій фортеці в той час опинилися частини 6-ї української Січової дивізії під командуванням генштабу полковника Безручка, яких направляли з фронту 3-ї польської армії на з'єднання з Українською Армією на Дністрі. Крім вищезгаданої 6-ї дивізії, до складу залоги Замостя ще увійшов 31-й польський полк та 2 етапових курені. Всього – 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат та 3 бронепотяги. Комендантом залоги був полковник Бсзручко.
29 серпня Будьонний зсаджує своїх кіннотників з коней та після гарматної підготовки веде їх на штурм фортеці, яка являла собою мале містечко, обведене старим муром. Атаки будьоннівців із сходу було відбито з великими втратами для них. Ранком 30 серпня Будьонний оточив Замостя та повів наступ з усіх боків. Залога Замостя уперто боронилася, але з заходу будьоннівцям пощастило дійти до дротяних перешкод і знищити їх та майже увірватися в Замостя. Однак останній резерв – українська сотня – контратакою відкинув ворога за дроти. Майже 40 ворожих гармат відкрили пекельний вогонь, на який обережно (зберігаючи набої), але влучно одповідали 12 українських гармат. І ця атака для армії Будьонного скінчилася неуспіхом. Несподівано 31 серпня Будьонний припинив штурм Замостя та спішно розпочав відступати на схід, бо в його запіллі з'явилися польські дивізії, що їх було перекинуто з північного фронту.
Штурм Замостя, під яким Будьонний поніс великі втрати, остаточно зламав йому зуби й ослабив його. Він не в силах був продовжувати свій рейд до Варшави. З боями він мусив відвести свою армію в район Володимира-Волинського, де вона вже втратила свою роль молота, що увесь час пробивав фронт Польської Армії. Відсіч, яку зустрів Будьонний під Замостям, остаточно розбила широко побудовані стратегічні плани Червоної Армії, а саме: кінними арміями з півночі і з півдня оточити Польську Армію. У порушенні цих планів активну участь взяла 6-а українська дивізія з полковником Безручком на чолі. Дії цієї дивізії прикрашають одну з найкращих сторінок історії Української Армії.
У цей час Українська Армія зайняла позиції по Дністру довжиною до 100 кілометрів. Водночас, як Будьонний атакував Львів, 8-а совєтська кінна дивізія прорвала польський фронт біля Ходорова та рушила в напрямку на Стрий, туди, де був стик Польської й Української армій. Для забезпечення свого лівого крила від обходу 8-ї совєтської кінної дивізії командарм Української Армії скерував у бік Стрия Окрему кінну дивізію та 3-й кінний полк, але небезпека минула дуже швидко, бо до Стрия підійшло кілька куренів Польської Армії, які легко відкинули 8-у совєтську дивізію та примусили її поспішно відступити на лінію своєї піхоти.
На позиціях по Дністру Українська Армія була згрупована так, що вона могла відпочити й виправити різні організаційні та матеріальні дефекти. Дивізії боронили на Дністрі лише певні пункти, де були переправи, а за просторами між цими пунктами доглядали наші кінні дозори. Не раз ворог намагався форсувати Дністер, особливо біля Нижнева, але всі ці спроби кінчилися невдачею. Як і не раз, українські дивізії переправлялися через Дністер та завдавали ударів ворогові, відкидаючи його від цієї річки на кілька кілометрів.
Найбільші бойові події відбувалися на лівому крилі Української Армії – в районі Галич-Маріампіль.
З окремих епізодів треба відзначити такі:
28 серпня під Болшівцями кінний Запорозький полк разом з Окремою кінною дивізією атакував ворога та розбив його вщент. У цьому бою важко поранено 4 старшин і 30 козаків, серед яких був один із найхоробріших сторшин – командир Запорозького полку полковник Дяченко.
30 серпня 3-й кінний полк 3-ї Залізної дивізії прорвався в запілля ворога та дійшов аж до Монастириська, де розгромив запілля 368-го совєтського полку. 8-а кінна сотня 3-ї Залізної дивізії під Вербкою атакувала школу червоних командирів, які, незважаючи на свою стійкість, не витримали атаки і з великими втратами відступили. 8-а сотня втратила 8 забитих, 26 поранених, у тому числі одного старшину, що вмер від ран.
9 вересня, допомагаючи просуванню польських частин, Окрема кінна дивізія атакувала значні сили ворога під Бурштином та розбила його.
10 вересня комбінованими діями піхоти і кінного полку імені Максима Залізняка розбито вщент ворога, що намагався переправитися через Дністер. З 366-го совєтського полку захоплено в полон 141 червоноармійця, а решту знищено.
За час відходу за ріку Дністер сили Української Армії після всіх боїв, що вона витримала, значно зменшилися, а кількість її бійців дійшла до 4657 старшин і козаків, 1927 шабель, 36 гармат. Усього з запасними бригадами загальна кількість її бійців доходила до 8000.
Безперестанні бої та відступ до 300 кілометрів, неясність становища Української Армії у зв'язку з постійним відступом Польської Армії впливали на моральний стан українських вояків. Якою ж буде доля Української Армії в разі повної поразки Польської Армії? В Армії ширилися чутки, що за подальших неуспіхів вона мусить перейти на терен Румунії чи Чехії. Під впливом цих настроїв частина старшин і козаків 5-ї Херсонської дивізії, переважно галичани, що вступили до Армії УНР, одного дня відійшли разом з військовим майном, зброєю і кіньми до Чехії. Але старі лицарі Украйнської Армії, що з 1917 року билися за долю свого народу та які відбули Зимовий похід, не хотіли відриватися від своєї рідної землі, а воліли, як це було 6 грудня 1919 року, знову прорватися в Україну до повстанців, знову розпочати партизанську війну.
Однак звістка, що Польська Армія під Варшавою розбила вщент ворога, дала нові духовні сили українському воякові і надію на перемогу над ворогом.
Незабаром Українська Армія приступила до перегрупування у зв'язку з запланованим наступом.
Розділ 43
Форсування Дністра. – Вихід на лінію Збруча
Загальна ситуація на спільному польсько-українському фронті на 15 вересня мала такий вигляд.
Під Варшавою польські війська енергійно переслідували рештки совєтських армій. 12 вересня 3-я польська армія розпочала загальний наступ на схід і, розбивши 12-у і праве крило 14-ї совєтської армії, вийшла на лінію річки Стир, де без жодного успіху Будьонний намагався чинити опір. 14 вересня розпочала наступ 6-а польська армія. До кінця вересня обидві армії вийшли на лінію Старокостянтинів, Славута, річка Горинь.
У зв'язку з наступом 3-ї і 6-ї польських армій Українська Армія атакувала за Дністром ворога в ліве крило та вийшла в його запілля. Перед фронтом Української Армії позиції займала 41-а совєтська дивізія, яка міцно тримала всі пункти для переправи, особливо в районі Нижнева і Маріамполя, бо там були залізничні мости.
У наказі командарма Українській Армії завдання її було сформульовано так:
"На доручену мені армію покладається завдання форсувати 14 вересня Дністер у районі Нижнева і на схід від нього, знищити ворожі сили й опанувати якнайшвидше Бучач і Чортків, маючи зв'язок за допомоги Окремої кінної дивізії з правим крилом польської групи генерала Латиника в районі Підгайці. Головним завданням армії ставиться забезпечення операції групи генерала Латиника зі сходу і у випадку потреби прикрити праве крило цієї групи в напрямку на Терембовлю, Скалат і одночасно забезпечити лінію нижнього Серету".
Для форсування Дністра дивізії Української Армії були зведені в три групи:
1. Права група генерал-хорунжого Удовиченка (3, 4 і 5-а дивізії) переправляється в районі Городенки, після чого завдає удар ворогові в напрямку на Чортків.