2. Середня група генерал-хорунжого Загродського (1, 2 і 6-а дивізії) переправляється в районі Нижнева з ударом у напрямку Бучача-Чорткова.
3. Ліва група генерал-хорунжого Омеляновича-Павленка (Окрема кінна дивізія), тримаючи зв'язок з 8-ю польською дивізією і середньою групою генерала Загродського, за першої змоги з району Єзуполя має прорватися у напрямку між Підгайцями та Бучачем.
Вночі з 14 на 15 вересня групи розпочали переправу.
Права група під ворожим вогнем розпочала будування дерев'яного мосту через Дністер біля Жежави, але ворожий вогонь був настільки міцний, що сапери не змогли продовжувати свою роботу. З огляду на це під прикриттям темряви та гарматного вогню піхота правої групи розпочала переправу на плотах, а кіннота – вплав. Швидка течія та широчина Дністра (150 метрів) надзвичайно утруднювали переправу, але все ж першим двом куреням пощастило висадитися на лівому березі біля Жежави. Ці два курені відразу кинулися в атаку. Збивши ворога, вони рушили на схід та до ранку зайняли відповідний плацдарм. До 9 години ранку 15 вересня було переправлено всю піхоту та кавалерію й частину артилерії. До вечора 3-й та 4-й кінні полки разом з кінними сотнями бригад переслідували ворога, зайняли низку сіл у просторі до 15 кілометрів на північно-східному напрямку від Жежави. Вже 18 вересня кіннота правої групи, збиваючи ворога, підійшла до Чорткова, а в східному напрямку – до Скали. Це примусило ворога, що уперто тримався перед фронтом середньої групи, до відступу.
Середня група, налагодивши залізничний міст у Нижневі під гарматним вогнем ворога, переправилась на правий берег Дністра і ранком 15 нересня розпочала наступ у напрямку Монастириська-Бучача. Ворог, щоправда, уперто тримався, переходив у контрнаступ, але поява в запіллі Чорткова кінноти правої групи змусила його до відступу в напрямку на Гусятин.
Ліва група – Окрема кінна дивізія – тим часом з боями вийшла в район Підгаєць.
6-а польська армія швидко посувалася на схід. Червоні московські частини поспішно відходили до Збруча. Всі спроби червоного командування затримати наступ польських і українських військ були безрезультатні. 18 вересня Українська Армія вийшла на лінію Збруча.
Знов Українська Армія опинилася на межі рідного краю. 21 вересня деякі дивізії після молебня з побожністю ступили на рідний терен. Їх радісно зустрічало населення. Протягом 4 днів армія з безперестанними боями пройшла до 110 кілометрів.
Розділ 44
Бої на Збручі. – Рух на схід. – Бої під Новою Ушицею. – Перемир'я
Підтягнувши резерви, ворог вирішив затримати Українську Армію на Збручі, але даремно. Українські частини витратили майже три дні на жорстокі бої, збили ворога та рушили на схід. Найбільші бої витримала 4-а київська дивізія біля Гусятина та 3-я дивізія в районі Лянцкоруня. Врешті, 23 вересня ворога було остаточно розбито.
Стомлені та знесилені частини Української Армії повернулися на свій терен. Вони залишили на кладовищах галицьких сіл сотні забитих; багато поранених і хворих перебувало в шпиталях. Армію треба було поповнити людьми і всім необхідним. Потребувала вона також і спочинку. На це не було часу, бо треба було посунутися чимдалі на схід, щоб забезпечити терен для мобілізації. Командарм дає наказ: правій групі вийти на лінію річки Калюс, середній – до Ялтушкова, лівій – у район Старокостянтинів-Летичів.
Вихід груп на вищезгадані позиції після низки боїв на початку жовтня закінчився, та не зовсім, бо середня група залишилася на захід од наміченої їй лінії. Червоне командування вже встигло підвезти чимало свіжих частин, що складалися переважно з казанських татар – добрих вояків, які, однак, через свою малосвідомість не знали, за віщо та з ким вони б'ютьея. Нові частини настільки зміцнили Червону Армію, що вона не тільки уперто захищала кожне село, але й розвинула контракції. Найбільшу активність Червона Армія виявила проти правої групи, бо коли б вона її знищила, то відрізала б усю Українську Армію від території Польщі. Такого самого маневру з ударом у ліве крило Української Армії з півночі не могли більшовики зробити з огляду на присутність там польських військ.
Дійшовши до вищезгаданої лінії, Українська Армія не в силах була просунутися далі на схід, хоч їй конче треба було зайняти такі важливі з боку стратегічного залізничні вузли, як Жмеринка і Вапнярка. Ці дві вузлові станції в руках Червоної Армії служили головними пунктами для вивантаження свіжих військ й амуніції.
Маючи на меті розгромити праве крило Української Армії, вже 6 жовтня червоні почали завдавати міцних ударів у напрямку на Нову Ушицю, обмежуючись на фронтах інших груп тільки розвідницькою діяльністю. З кожним днем все більше розпалювалися запеклі бої, але 3-я дивізія комбінованими ударами піхоти й кінноти відбивала всі ворожі атаки. В цих боях особливу роль відіграла кіннота 3-ї дивізії, що своїми жвавими атаками майже щодня завдавала ворогові великих втрат, захоплюючи сотні полонених. Ці кровопролитні бої коштували ворогові до 2000 забитих і до 1000 полонених. Але разом з тим і 3-я дивізія втратила до 200 забитих і кількасот поранених.
Водночас із бойовими акціями на фронті вся Українська Армія в нагальному порядку проводила мобілізацію людей і влаштовувала своє запілля. Населення охоче йшло до війська, всіма силами допомагало армії в постачанні харчових продуктів, хоч саме воно було економічно виснажене. Адже через територію Подільської й Волинської губерній не раз проходили німці, австрійці, російські білі та червоні війська.
Через відсутність зброї більша частина мобілізованих перебувала в обозах. До бойових частин відправляли невеликими групами залежно від того, чи було чим їх озброїти. Українська Армія напружувала всі сили для підняття своєї боєздатності.
У цей час польські війська (6-а армія) вийшли на лінію Старокостянтинів, Звягель і припинили свій рух на схід, бо з зайняттям цієї лінії вони в належний спосіб забезпечили свої кордони. В пресі з'явилися перші чутки про можливість мирних переговорів між Польщею і Совєтами, а це не могло не стурбувати Український Уряд і Армію. Адже ж від наслідків цих переговорів залежала і доля Української Армії, бо в разі укладання миру між Польщею і Совєтами Українська Армія залишалася самотньою в боротьбі проти всієї Червоної Армії, без жодних засобів для війни. В передбаченні цих можливостей поширення плацдарму, який вона посідала, та перенесення лінії фронту якомога далі на схід набирало величезного значення для Української Армії, бо необхідно було не тільки забезпечити армію харчуванням і поповненням у людях, але треба було також конче зв'язатися з повстанцями, які діяли на всій Правобережній Україні.
12 жовтня з наказу командарма всі групи перейшли в наступ з таким завданням:
Ліва група (ген. Загродський) мусить оволодіти районом Летичів-Літин.
Середня (ген. Безручко) – районом Ялтушків-Бар.
Права група (ген. Удовиченко) – прорвати ворожий фронт, випустити в запілля ворога Окрему кінну дивізію та вийти на лінію залізниці Могилів-Жмеринка.
Ворог зустрів наступ наших груп контрнаступом, але вже 14 жовтня перемога була на боці наших сил. Ворог розпочав відступ, затримувався на кожній межі й уперто боронився. Незважаючи на це, українське військо поволі відтискало ворога на схід, особливо вдалі були акції правої групи, яка низкою атак цілковито нищила ворожі частини та вже вийшла на лінію Яруга-Шаргород, готуючи свою кінноту для рейду в напрямку на Вапнярку.
Ще 16 жовтня командарм попереджає частини, що між Польщею та Совєтами, очевидно, буде укладено перемир'я, яке, певно, наступить 18 жовтня, тому армія мусить бути готовою до цього, бо тоді, як це станеться, воно відіб'ється й на фронті Української Армії.
З цих причин, незважаючи на свою втому, наші дивізії рішуче продовжували наступати. Разом з тим і Червона Армія, розуміючи стратегічну ситуацію, в якій опиниться Українська Армія в момент перемир'я, і значення для останньої її плацдарму, напружує всі зусилля, щоб стримати наш наступ.
На всьому фронті Української Армії йдуть жорстокі бої, в яких українські дивізії виходять переможцями. 18 жовтня Українська Армія доходить до лінії Яруга, Ялтушків, Літин. Ворог відступав скрізь, та раптом 18 жовтня частини одержують наказ: Армії УНР припинити бойові дії проти червоних військ 18 жовтня о 24 годині.