Цукор допоміг, врешті, налагодити нелегальну торгівлю з Румунією, уряд якої, боячись більшовиків, не відважувався легалізувати ці стосунки, тому йшла ця торгівля "пачкарським способом" – вночі з відома румунської влади. Головними контрагентами були жиди, які дерли надзвичайні відсотки за пачкарський крам.
Але найболючішим невирішеним питанням було питання амуніції. Кожний рушничний чи гарматний набій мав колосальну вартість. Армійські запаси були повністю вичерпані. Спеціальні відділи з селянських дітей за оплату шукали набої на місцях попередніх боїв, сапери шукали їх навіть на дні Дністра, де згідно з чутками під час Великої Війни затонула баржа з набоями.
Усі ці примітивні засоби для забезпечення амуніцією не дали належних наслідків. Напередодні відновлення бойових дій стан був такий: козак мав на рушницю від 10 до 40 набоїв. Кулемет – від 2000 до 3000. Гармата – від 50 до 100 гранат чи шрапнелей. Як рушничні, так і гарматні набої втратили свої основні балістичні якості, наприклад половина гарматних набоїв не вибухала. Наша піхота призвичаїлася до ощадності набоїв у боях з піхотою ворога, бо діяла вона здебільшого багнетом і маневром. Але за такого запасу амуніції вона була майже беззахисною проти Червоної Армії, яка мала велику кількість кавалерії.
У такому стані Українська Армія опинилася напередодні перемир'я. Після закінчення наради в Ялтушкові, незважаючи на сумні перспективи перед Українською Армією, командний склад її в бадьорому настрої роз'їхався по своїх частинах, повний гарячого бажання виконати свій обов'язок перед Батьківщиною до кінця.
За кілька днів до 9 листопада з Риги надійшли відомості, що між Польщею і Совєтами підписано мир.
Розділ 46
На фронті під час перемир'я. – Російська армія генерала Перемикіна
Напередодні заключения перемир'я (18 жовтня) (1) червоне командування вживало заходів спочатку через командування польське, а потім і через своїх парламентерів, висланих 18 жовтня (1) на фронт Української Армії, щоб остання припинила бойові дії. 14-а совєтська армія була безсилою спинити рух Української Армії на схід, тим більше що в її запіллі повстанці знову відновили активність.
Навіть після того як перемир'я наступило на фронті Української Армії, червоне командування настільки боялося її наступу, що вимагало від польських парламентарів гарантій, щоб Українська Армія не відновила своїх бойових дій. На початку перемир'я червоні війська додержувалися умов перемир'я, але за кілька днів грунтовно змінили свою тактику. В нейтральній смузі (15 км) вони розпочали реквізиції, насилля над селянами, грабіж. Селяни жалілися і просили захисту в українських частин. Останні висилали парламентерів до червоних військ з протестами проти порушення умов перемир'я, проте українських парламентерів червоні не приймали і одсилали з попередженням, що Української Армії вони не визнають і після закінчення перемир'я знищать її.
Польське командування свої "репрезентаційні" курені вивело з району Української Армії, бо ж червоні охоче прийняли умови перемир'я.
Разом з насиллям над українським селянством у нейтральній смузі червоні частини розпочали відверто провадити перегрупування своїх сил і вели розвідку, з якою наша сторожова охорона вступала в сутички. Часом на фронті зав'язувалися і більші бої. В міру того як кінець перемир'я наближався, червоні частини виявляли більше активності. А це свідчило про те, що з кінцем перемир'я між Українською Армією та червоними мусять відновитися бойові дії.
Через брак сил Українська Армія не могла зайняти суцільну лінію фронту, а займала тільки опорні пункти, якими завжди були села. Між цими опорними пунктами відстані часто-густо доходили до 15 кілометрів, і ці відстані були лише під доглядом стеж.
У наших частинах ішла енергійна підготовка до боїв. Дух вояків був добрий, але матеріальний стан армії – жахливий. Як уже сказано, крім браку зброї й амуніції одяг також був злий. Вояки не мали шинелей і чобіт та під час служби на варті дуже мерзли.
Під час перемир'я було заключено договір між Урядом УНР та Російським Політичним Комітетом у Польщі, на чолі якого стояв Б. Савинков, видатний протибільшовицький діяч і організатор.
Комітет той визнав незалежність України, а сформовані ним на території Польщі російські військові сили підпорядкував командуванню Армії УНР. Ці сили складалися із двох піхотних дивізій та однієї кінної, які й увійшли до складу Української Армії як Окрема Російська Армія під командуванням генерала Перемикіна. Ця армія перебувала в стадії формування. Лише одна кінна дивізія була готова до бойових дій. Складалася вона з російських старшин і солдатів, що з відділом генерала Бредова (Добрармія) перейшли на територію Польщі в лютому 1920 року, з примусово мобілізованих до Червоної Армії донських козаків, що перейшли на бік Польської Армії, та ін. Усього в складі її здатних воювати було до 3000 піхоти, до 800 кінноти при 12 гарматах. Уперше російські й українські війська, маючи кожне своє окреме політичне завдання, розпочали співпрацю проти спільного ворога. Армія генерала Перемикіна мусила оперувати на лівому крилі Української Армії в напрямку Проскурів – Вінниця. На жаль, з огляду на незакінчене формування, ця армія, крім одної кінної дивізії, лише частково взяла участь у боях.
Розділ 47
10 листопада. – Червона Армія переходить у наступ. – Відступ Української Армії
Правдоподібний стан ворожих сил перед фронтом Української Армії на 10 листопада був такий: 1. У першій лінії – до 10 000 багнетів і 1300 шабель. 2. У другій лінії – до 9000 багнетів, до 800 шабель. 3. Дальші армійські резерви – до 6000 багнетів, до 3000 шабель. Усього – до 25 000 багнетів, до 5000 шабель при 100-120 гарматах.
Найбільшою небезпекою для Української Армії була численна ворожа кіннота, яка, використовуючи багато прогалин на фронті, могла легко проскочити в наше запілля та завдати великої шкоди. Відсутність амуніції в наших військах надзвичайно збільшувала цю небезпеку. Крім окремих кінних полків, прикріплених до піхотних дивізій, командування 14-ї совєтської армії мало в своєму розпорядженні армійську кінноту, а саме: 8-у кінну дивізію, Башкирську бригаду, бригаду Котовського та ще одну бригаду точно не встановленої назви.
Особливу небезпеку являла собою 8-а кінна дивізія в складі до 3000 шабель, яка мусила відіграти таку роль на фронті Української Армії, як кінна армія Будьонного на фронті польських військ. Наша розвідка встановила місце її розташування в районі Красного, за серединою фронту Червоної Армії.
Загальне завдання 14-ї армії було таке: знищити Українську Армію, відрізавши їй шляхи відступу до кордонів Польщі.
Увечері 9 листопада червоні частини почали вести енергійну розвідку.
Фронт Української Армії. Сили Української Армії на 10 листопада складалися з 3888 старшин, 35 259 козаків, з них озброєних – 2100 старшин, 9313 піхоти, 2560 кінноти при 74 гарматах, 8 автопанцерників, 2 бронепотяги, 3 літаки.
Отже, за браком зброї половину складу армії не було використано в бойовій лінії.
Українська Армія займала фронт від Могилева через Ялтушків до Літина (на захід від останнього) – простір до 120 кілометрів.
В оперативному відношенні Українська Армія була поділена на три групи:
1. Права – з 3-ї і Кулеметної дивізій (від Дністра біля Могилева до Шаргорода). Командир генштабу генерал О. Удовиченко.
2. Середня – з 5-ї і 6-ї дивізій (від Шаргорода до Бара). Командир генштабу генерал М. Безручко.
3. Ліва – з 1-ї Запорозької та російської Кінної дивізій (від Бара до Літина). Командир генерал Базильський.
У резерві: 2-а, 4-а піхотні дивізії та Окрема Кінна дивізія.
Загальним завданням Української Армії було: відкинути ворога за річку Буг.
З огляду на незакінчену мобілізацію Українська Армія має переходити в наступ поступово, а саме: права група – 11 листопада, а решта груп – 12-го. Якщо ворог розпочне наступ 10 листопада, то відбивати його короткими контратаками.