Модерна генетика, досліджуючи різницю в крові різних рас людей, встановила, що азійські народи мають у своїй крові переважно кровну ґрупу «В», а індоєвропейські — ґрупу «А». З історії знаємо, що народи переселювалися і мішалися кровно. Антропологи знайшли підтвердження цього і в крові, знайшовши в крові європейців мішані кров’яні групи «АВ» (в різних пропорціях). Аналіз крови чистокровних москвинів показує, що вони мають переважно ґрупу «В» (українці — переважно ґрупу «А», а зовсім не мають групи «В», хоч мають дещо ґрупу «АВ») (Р. Марсел).
Модерна медицина знає, що застрики пацієнтові неспорідненої йому крови можуть його вбити. Генетика експериментальним шляхом (на рослинах і тваринах) знайшла, що схрещування кровно споріднених батьків дає нащадків з прикметами обох батьків (матері і батька), а до того ж ті прикмети мають характер сталий, с. т. передаються нащадкам в дальших поколіннях. Навпаки, схрещування кровно неспоріднених дає покручів, с. т. мішанину прикмет, що дегенерують, слабші (біологічно) прикмети зовсім зникають в нащадках.
Московські науковці В. Самойлов, І. Смірнов, Е. Манойлов та інші знайшли, що у подружжя москвин — фінка (чи татарка) діти дістають кровні групи батька, що стало передаються в дальших поколіннях. Але в подружжі москвин — українка (чи чешка) діти дістають кровні ґрупи матері, але в рецесивній формі, с. т. що в дальших поколіннях дають типових покручів, с. т. різноманітні, не сталі прикмети («Архів кріміналоґії»).
Отже, бачимо, що безстороння наука: антропологія, лінгвістика, біологія цілком ясно і понад всякий сумнів довела, що москвини належать до азійської раси, а українці — до індоєвропейської. Іншими словами, москвини не мають нічогісінько спільного з українцями (і взагалі, слов’янами) фізично, а як побачимо з дальших розділів, не мають нічого спільного також і духово. Ці два народи є цілком різні, расово, кровно і духово. МОСКВИНИ — АЗІЯТИ, УКРАЇНЦІ — ЕВРОПЕЙЩ. Вони не лише різні, але й діяметрально протилежні у ВСІХ аспектах (про це далі). Цю різницю бачили українські науковці ще в XI ст. Наш літописець пише: «Радимичі і в’ятичі (предки москвинів. — П. Ш.) жили в лісах, як дикі звірі, їли всяку нечисть, вели сороміцькі розмови у присутності своїх батьків, сестер, а шлюбу не брали. Поляни, деревляни (предки українців. — П. Ш.) мають звичаї лагідні, і вони чемні супроти своїх батьків, сестер і беруть шлюб». Вихована в московських школах наша інтелігенція XX ст. тої різниці не бачила (нарід бачив добре) і тому запровадила Україну до теперішньої жахливої катастрофи. Між іншим, дехто помилково бачить аналогію між москвинами і болгарами. А цієї аналогії нема. Правда, болгари є монголи так, як і москвини, але болгари — це мішанина монголів з тубильними русами (праукраїнцями); мішанина кровна і культурна. Москвини ж — це мішанина монголів (угрофінів) з монголами (татарами); мішанина також кровна і культурна. Єдино, що мають москвини від слов’ян — це зіпсута ними (москвинами) слов’янська мова. Єдина аналогія — це що обидва народи приблукали до Европи з Азії.
Поперед ми згадали дещо про вплив географічно–економічних чинників — оточення на формування Духа нації. Подивимось, як вони формували дух Московської нації.
У всіх народів початок рільництва означає початок осілого життя і початок творення цивілізації та культури. Обробляючи, поліпшуючи означений кусник землі, поливаючи його власним потом з року в рік, одержуючи за це добрий урожай, рільник навчився цінити той означений кусник землі, любити його, вважати за СВІЙ і, очевидячки, боронив його від загарбання іншими людьми. Так народжувалася і скріплювалася свідомість ВЛАСНОСТИ. Той кусник землі переходив від прадіда дідові, батькові, синові, онукові, правнукові через довгі покоління. Це створювало ТРАДИЦІЮ; народжувалася свідомість історичної тяглости на ВЛАСНІЙ землі; народжувалася свідомість РОДУ, а з нього — свого племени, а дальше свідомість приналежності до одного народу, с. т. народжувалася і скріплювалася свідомість національна. Народи рільничі є консервативні, патріотичні, свідомі права власности і правопорядку.
Щось цілком протилежне бачимо у москвинів. Історична доля оселила їх в багнистих північних лісах. Рільництво там було можливе лише на горбках сухішої землі, що були розкидані окремими острівцями серед безмежного, багнистого пралісу. На тих сухіших горбках москвини вирубали ліс, палили його і засівали в попіл зерно. По 3–5 роках така «паль» вже не родила, і треба було її кидати, а шукати нового, свіжішого горбка. Ця конечність створила дивовижну, незнану в інших народів форму мандрівного рільництва. Вирубувати московський праліс — праця тяжка, а головне, не вдячна, бо врожаї короткотривалі і малі. Це породило у москвина зневіру, знеохоту до рільництва; що гірше! — викликало ЗЛОБУ на невдячну ЗЕМЛЮ. Міняючи місця осідку що 3–5 років, очевидячки, не було потреби і бажання ставити довготривалі будови, огорожувати обійстя, прикрашувати хату, взагалі, поліпшувати умови життя якогось одного, означеного місця. Московський історик В. Ключєвскій пише, що навіть у XX ст. московська «дєрєвня» (село) виглядала на якийсь тимчасовий табір з вражаючим браком найпримітивніших життєвих вигод. Чорні, дерев’яні хати, неогорожені обійстя, ніякої деревини, ані натяку на чистоту, не згадуючи вже за квіти чи садок, як в українців, сморід від гнилого сміття навколо хати, бородаті, нечесані люди, непривітливість, підозрілі злобні погляди — це все викликає у чужинця гнітюче вражіння. Всі чужинці, що були в Московщині, однозгідно свідчать про неймовірно жахливий фізичний і моральний бруд, байдужість москвинів до будь–якої краси чи культури, і то не лише у «мужиків», але й у московської аристократії. Навіть сама назва «дєрєвня» зраджує несталість оселі та її нерільничий характер (українська назва оселі «село» походить від «оселитися», с. т. осісти на стало). Власне, навіть і назва «дєрєвня» є пізнішого походження; первісно було «заімка» (від «занять», с. т. забрати).