Чи може почуватися самотнім Яцик?
У нього є доньки, є Джінет і, зрештою, є він сам у себе. Ні, ніякої помилки в останніх словах немає. В Яцикові мовби живуть дві особи. Одна з них перебуває в бурхливому темпі, і їй, здається, ніколи вгору глянути. Друга ж – набагато розважливіша за неї – прискіпливо спостерігає за життям першої, аналізує, чи раціонально та вчинила за тієї чи тієї ситуації, і неспішно робить висновки. І недремне око другої дуже допомагало першій. Не випадково ж він сам часто характеризує свої дії визначенням «калькульований ризик».
«Життя – це боротьба», – любить повторювати Яцик.
Він завжди готовий до неї. І в тій готовності -вже половина успіху. А другу складуть сила, воля і розум.
БІЗНЕС
1125 доларів у 1950 році – то були чималі гроші. Тим більше для тодішнього робітника на молочарні Петра Яцика, який пробув тільки трохи більше року на канадській землі. При його заробітках у 75 центів на годину зібрати такі гроші, навіть сповідуючи режим найжорсткішої ощадливості, доволі непросто. До того ж на той час у нього вже була сім'я, мала дитина. Але Яцик твердо поклав собі: мусить мати бодай невеликі кошти, щоб укласти їх у справу, яка стане початком задуманого.
Два його партнери – Володимир Кліш і Степан Рошко – разом уклали чверть від суми Яцика. Так і заснували на вулиці Батерст, у районі, густо заселеному земляками, українську книгарню «Арка». То була своєрідна точка відліку в біографії підприємця Петра Яцика. До речі, вирішив заризикувати, як каже сам, у розумних межах, які можна витримати на випадок невдачі. Тобто ще якусь дещицю коштів лишив собі про запас, на чорний день. І якби «Арка» зазнала фіаско, він, однак, не втратив би все, що мав. («Не клади всі яйця в один кошик», – любить повторювати він).
Їм пророкували: збанкрутуєте, оскільки настали часи, коли ніхто книг не читає і не купує. Але вже від самого початку в магазині було людно. Одні просто заходили перекинутися словом із земляками, але не могли вийти без книги, яку їм нарадили, інші шукали щось почитати про Україну. Одне слово, новоявлені підприємці навіть самі подивувалися такому стартові. Незабаром зрозуміли: треба розширювати книгарню, оскільки вона вже не вміщала всіх людей.
Знайшли будинок, купили його на виплат. Розпочали ремонт. Робили його з таким ентузіазмом, що німець,колишній власник будинку, відразу ж побачив: це – серйозні люди, з ними можна мати справу, і подовжив термін виплати належної йому суми. Вони вірили в себе, і він повірив у них.
Рошко і Кліш працювали безпосередньо в книгарні, Яцик – на залізниці. У магазині допомагав їм у вільний від роботи час. У всіх трьох до ентузіазму поволі долучалися досвід ведення підприємства, наука стосунків з клієнтами. Врешті настав той день, коли Яцик сказав собі: час лишати працю на залізниці й іти працювати на себе. Заявив про те спільникам. І тут виникла несподівана колізія: Кліш зауважив, що трьом у книгарні буде тіснувато. Яцик попервах образився: «Отже, ви мене не хочете?»
Оповідає сьогодні про те з доброю іронією і самокпином над своїми тодішніми почуттями. Все було правильно з боку Кліша. Тіснитися в одній книгарні втрьох просто нераціонально. Та й, зрештою, Яцик уже мав би подумати про щось для себе масштабніше. Вдалий початок зміцнив його впевненість у собі.
Вони мирно розійшлися. Яцик одержав 46 тисяч доларів і готовий був до нової справи.
Минав 1954 рік.
На той час до Торонто переїхав з Аргентини Михайло Шафранюк, з яким Яцик вирішив відкрити меблевий магазин на вулиці Квін. Його знову застерігали: така затія приречена, оскільки на Квіні п'ятдесят три меблевих магазини, які належать кмітливим євреям; у вас, мовляв, нічого доброго з того не вийде, не витримаєте конкуренції. Яцик у відповідь заперечував: «Якщо я відтягну від тих магазинів бодай по одному клієнтові щотижня, то нам уже вистачить для того, аби мати прибуток». Він прикинув: нині тут своєрідний демографічний вибух, до Торонто звідусюд інтенсивно прибувають люди, купують будинки. Отже, їм потрібні меблі. Створюються нові сім'ї, відокремлюються від батьків. Молоді також прийдуть до меблевих магазинів. Хтось зазирне й до них. У кожному разі, це підприємство багатообіцяюче. До того ж на Квіні завжди людно. Це справді вдало вибране для такого
Коментарі зайві. Все зрозуміло.
магазину місце – усім впадатиме в око.
Уже перші місяці підтвердили точність прогнозів. Торгівля пішла настільки успішно, що вони почали продавати товару більше, аніж попервах планували. Отже, конкуренція з усіма п'ятдесятьма трьома іншими магазинами їм не загрожувала. Місце в тому підприємництві було всім, бо на всіх вистачало клієнтів. Яцик мав нагоду ще раз допевнитися: успіх справи здебільшого вирішується наперед скрупульозним аналізом ситуації, виявленням усіх за і проти та розумним прогнозом на майбутнє, який враховує перспективні тенденції сучасного. Це, як показала практика, мало своє важливе значення в будь-якому бізнесі.
По якомусь часі Михайло Шафранюк купив разом із сестрою та її чоловіком новий будинок і запропонував перенести магазин туди. Яцик підраховував: у такому випадку орендну плату він має платити сам, зі свого прибутку. Звичайно ж, це було вже менш вигідно. Подумавши й повагавшися трохи, сказав спільникові: «Сплати мені, Михайле, належне, бо вирішив я відступитися. Провадь далі справу з родиною, а я пошукаю для себе щось інше…»
На тому спокійно порішили і мирно розійшлися. До речі, прощанню зі спільниками Яцик надає винятково важливого значення. Ніколи нікого не намагався ошукати. Сміливо може дивитися в очі кожному, з ким раніше довелося спільно вести підприємство. Я говорив з його колишніми партнерами. Вони стверджують: Яцик неухильно дотримується правил чесної гри. Зрештою, ця важлива тема вимагає окремої розмови, і я ще повернуся до неї згодом у спеціальному розділі про етику бізнесу.
Нині ж переходжу до того моменту, коли Яцик став одним із співвласників будівельної фірми «Аккурат Білдерс Лтд.» – наступний після торгівлі меблями етап його підприємницької біографії, на якому треба спинитися якнайдокладніше, оскільки він вельми важливий у його житті – з ним пов'язані тільки головні успіхи Петра Яцика, а й найскладніші випробування.Особливо ж – на першопочатках його стосунків із «Аккурат Білдерс Лтд.». Точніше – зі співвласниками.
Якби вивчати той період сьогодні лише за тим, що писала преса, то в новій Яциковій справі все видалося б ідилічно-безхмарним, без будь-якого натяку на драматичні перипетії. Отже, спершу слово цій бадьорій версії.
Газета «Вільне слово» за 1957 рік. Стаття «Обраховуйте все і не бійтеся ризику (молодий підприємець про тайну успіху своєї фірми)».
«Хто в Торонто не пам'ятає початки великої сьогодні української будівельної фірми «Аккурат Білдерс Лтд.», що приміщувалася чи насправді душилася в невеликих приміщеннях при вулиці Кінг Вест за залізничним мостом та не могла «зловити кінців», – і хто був недавно на посвяченні двох великих, обладнаних машинами власних будинків цього підприємства на великій площі при 726 – 734 Дандес – іайвей з доїздом залізниці, – той стає перед загадкою: щось сталося в «Аккурат Білдерс Лтд.», що за чотири останні роки фірма не тільки втрималася й розбудувалася, але й стоїть сьогодні твердо на ногах і належить до передових фірм українського та й торонтського будівельного сектора.
Загадка? Ні, не загадка. Як у безлічі випадків у нашому житті, рішили успіх не гроші і не кон'юнктура, а таки і як завжди, – людина тієї позитивної породи, яку так цінуємо і яка завжди вміла трудом рук і голови творити великі речі. Один її зразок ось перед нами – це секретар управи «Аккурат Білдерс Лтд.» п. Петро Яцик, молодий, у повній силі, усміхнений і зацікавлений в українських справах громадянин…
До речі, за нашим співрозмовником своєрідна кар'єра українського бізнесмена. Приїхавши до Канади, він став одним з трьох, що зарискували заснуванням української книгарні в Торонто, хоч усі казали, що на книжці, газеті і культурному крамі тут ніхто не доробився. Це сьогодні «Арка», яку знають у Торонто й поза ним. Чотири роки в «Арці» були першим вишколом, який Петро Яцик брав серйозно. Потім перестав бути спільником і з деяким капіталом, найшовши такого ж фанатика, як він, у Михайлові Шафранюкові, пішов у нову бражу: в меблеву Так постала нова фірма – «Альфа Фарничер», що теж переросла межі українського Торонто. Більш як рік у цій фірмі дав Петрові Яцикові ще більш ділового й бізнесового досвіду