А потім Петро Яцик перейшов до «Аккурат Білдерс Лтд.»…
– У новій фірмі, в якій я став спільником, – оповідає Петро Яцик, – було все добре, але чогось бракувало. Я тижнями перевіряв рахунки, замовлення, витрати, собікошти… Швидко знайшлося те «щось», що гальмувало фірму Директор був надзвичайною людиною, але набирав на себе праці, під якою вгинався і не встигав. Матеріали, куповані в малій кількості, здорожували продукт. Кредити додавали зайвих коштів. Робітники працювали, але витрачали на поодинокі роботи стільки часу що не виплачували матеріалу Кожний робив своє, але й не своє, не те, що міг робити краще й ефективніше.
– І тоді я, – каже він, – поставив справу ясно: нам треба перебудувати всю свою систему… На збори спілки майже п'ять років тому я прийшов з готовим планом. Мої цифри й факти були такі, що їх нікому було заперечувати. Я сказав, що збираюся переставити систему і довести її до ладу або відходжу бо не маю охоти працювати в підприємстві, яке не має перспективи зростання…
…Десь у тому часі «Аккурат Білдерс Лтд.» перейшов на будівництво готових будинків, і про це мені було теж цікаво послухати.
– Ми знову перевірили все і все обрахували. Виходило, що будувати готові будинки при нашій можливості мати будівельні матеріали, обробити їх і поставити нашим власним робітником, – калькулювалося. Треба було тільки ризикнути деяким капіталом на закуп землі. Знову довелося перевірити й обрахувати. Виходило, що при невеликому ризику…
– Значить, ви прихильник ризику в господарському житті? – запитую.
– Я прихильник калькульованого ризику, – каже Петро Яцик. – Моя засада спирається на такій калькуляції: чим я маю заризикувати і чи витримаю я без шкоди, якщо ризик не вдався б, а потім – що я матиму, якщо ризик вдасться. Ми почали з малого: дві хатини. Пішло. Потім п'ять. Потім…
Сьогодні ризику вже немає. «Аккурат Білдерс Лтд.» будує «серіями». Це в стилі Петра Яцика. Це його «розкалькульований ризик». Але при тій системі, яку введено, «Аккурат Білдерс Лтд.» має марку, кредит, дає прожиток більш як 23 українським родинам, і при цій системі виросли нові будинки, прийшли нові машини і нові плани.
– На черговий рік, може, й подвоїмо людей у праці, – каже Петро Яцик. І знаємо, що до цього прийде. Це обраховано і вміщено в «скалькульований ризик» цього молодого й активного нашого бізнесмена, одного з тих, що їх потрібно нам якнайбільше.
Сьогодні «Аккурат Білдерс Лтд.» працює двома відділами: будівельним і виробничим. Будівельний постійно будує і планує будинки, виробничий продукує найпотрібніше для своїх та чужих будов, згідно з замовленнями. Обороти: 1957 рік -коло 300 000 дол. у 1958 – більше півмільйона доларів…
З тону статті можна подумати, що в тій справі все складалося мов у казці. Була така собі фірма, яка ледь-ледь животіла, а прийшов туди Петро Яцик окинув своїм усевидющим поглядом і відразу ж знайшов рецепт успіху, за яким усе відразу ж пішло на лад…
Прекрасна легенда. Якщо їй повірити, то в бізнесі майже все легко й просто. До того ж у ній глухо й невиразно згадано про ті складні колізії, що виникають у підприємництві найчастіше тоді, коли до справи береться гурт наших земляків. Яцик наполягає на думці: це майже типова в тому розумінні історія. Отже, «прокрутимо» ще раз сюжет «Аккурат Білдерс Лтд.» саме того періоду, про який говорить автор статті. Але цього разу – з Яциковими акцентами.
У фірмі працювало чимало українців. Був там і цілий колектив (вісімнадцять душ!) співвласників. Найголовніша, прикметна ознака тогочасної «Аккурат Білдерс Лтд.» – суцільний хаос та анархія, несконцентрованість колективних зусиль та відсутність бачення стратегії і тактики колективного бізнесу. І то ще не всі безрадісні супутники фірми. Було й нехлюйське ставлення до своїх обов'язків, загалом не властиве для Нового Світу, але вже звичне у фірмі, оскільки тут працювали українці, що його з собою і привезли. Скажімо, один
З політологом Олександром Мотилем.
із колишніх директорів мав склити вікна. Яцик його прохає: ви повинні виконати цю роботу сьогодні, оскільки завтра вранці за вікнами приїдуть, а той незворушно відповідає: о четвертій його вже чекає з вечерею дружина, він не може спізнитися.
Пішов недбалий скляр додому, а Яцик найняв людей, які до одинадцятої вечора впоралися з роботою.
У фірмі до приходу туди Яцика завелася традиція купувати за половину ціни, але готівкою, крадені дошки. Яцик категорично виступив проти цього й заявив: надалі фірма зрікається такої практики. На нього напали спільники: і так кепські справи, а ти хочеш нас зовсім підкосити – це ж стільки грошей за дошки ще треба доплачувати.
– Якщо я не можу жити на світі чесно, то взагалі не хотів би жити! – різко відповів їм.
Притихли, змирилися.
Взагалі, оповідає Яцик, тодішнє розуміння українцями бізнесу було, м'яко кажучи, аж надто своєрідним. От, скажімо, один зі спільників вихвалявся:
– Я маю в тім ділі великий досвід! Я в Старім Краю тричі банкрутував!…
Навіщо такий сумний досвід Яцикові? Чим він його збагатить?
– А я не хочу банкрутувати!
Та повернемося до Яцикових стосунків зі спільниками.
Вони не переставали дивувати його своєю націленістю на банкрутство. Тобто цього вони зовсім не хотіли, але все робили для того.
Яцик крутився, як білка в колесі, щоб залатати всі дірки бюджету фірми; і раз, і вдруге звів нарешті кінці з кінцями. Бачачи все те, спільники могли б зробити належні висновки й нарешті дечого навчитися. Однак того не сталося.
Коли одержали якийсь прибуток, партнери відразу ж висловили бажання розподілити його й забрати, а не вкладати в розвиток підприємства. Терплячий Яцик намагався популярно пояснити: фірма – особливо ж на цьому етапі – не дійна корова, їй потрібні кошти, щоб по-справжньому стати на ноги. Теоретично погоджувалися, а практично правили своєї. В отакому перетягуванні каната й минав час. І все ж Яцик дедалі помітніше відвойовував позиції.
Якось після чергового фінансового звіту зустрівся з директором банку.
Той уважно до нього придивлявся, а потім сказав:
– Перед вами у фірмі було сім керівників – і жоден з них не міг дати їй ради. А вам пощастило це зробити. Ви – добрий керівник, якщо за такий короткий час опанували ситуацією.
ПЕТРО ЯЦИК
(з інтерв'ю авторові книги):
У нас, в українців, кожен неодмінно хоче мати саме вирішальний голос. У родині, в громаді, в підприємстві, в державі – скрізь… Це – вбивче, руйнівне для серйозної справи, для будь-якого соціального організму бажання індивідуума. Воно несе з собою хаос, анархію, руйнацію. Кожен виставляє себе перед іншими за найбільшого авторитета й не має жодної поваги чи бодай довіри до справжніх авторитетів.
Зовсім інше я бачив в італійських, німецьких чи єврейських організаціях. Вони-якдобре відрегульовані механізми; вони функціонують, сказати б, доцентрово. Обравши до свого проводу справді компетентних людей, покладаються на їхній розсуд і сильні виконавською дисципліною.Змінюються покоління, а їхні підприємства діють і діють, примножуючи успішні сторінки своїх біографій. Так прийнято в людей, така в них норма. А в нас…
Приклад із «Аккурат Білдерс Лтд.», на жаль, може бути хрестоматійним, тому я так докладно зупиняюся на ньому.
Отже, зібралися люди в добрій вірі і з надією поліпшити свій матеріальний рівень. Повторюю, нас було тільки вісімнадцять. Кожен бачив один одного щоденно при праці. Все було на видноті, не мали один від одного ніяких секретів. Здається, майже ідеальний варіант трудіться, примножуйте здобутки, збагачуйтеся…