Воднораз там наголошувалося на тому, що підприємство засвідчує наміри не відставати від життя, набираючи новий кваліфікований персонал, який, принісши з собою адміністративні знання й ентузіазм, творить тим надійний сплав з практичним досвідом засновника, а тому ці підприємства і на двадцять п'ятому році існування «є молодими, повними свіжої і нової енергії та бажання виконати нові завдання».
Хтось може сказати, що йому пощастило опинитися в потрібний момент на потрібному місці. Наприпочатку 1950-их років у Канаді розпочався період бурхливого розвитку. Молода країна вступала в еру індустріалізації. Будівництво стало однією з найнеобхідніших галузей господарювання.
Так, у цьому розумінні Яцикові справді пощастило. Але ж треба було зорієнтуватися, зазирнути в завтра й зрозуміти ті перспективи. Інші на його місці залишилися в руслі старого бізнесу й не переходили на новий. Він міг так само зоставатися з «Аркою». Тим паче, що справи в ній не налаштовували на песимістичний лад. Але відчув у собі поклик до значно масштабнішого розмаху діяльності, зорієнтувався, що скромна «Аккурат Білдерс Лтд.» може стати своєрідним стартовим майданчиком до нового й значно перспективнішого.
Знайшов він і вельми ефективний спосіб боротьби з інфляцією. Завершивши спорудження будинків, не поспішає відразу ж збувати їх. Інколи, по виплаті кредитів, по двадцять-тридцять років вони лишаються власністю компанії. На ринку відбувається те, що й має відбуватися: ростуть і падають ціни на нерухомість, поволі втрачає колишню купівельну спроможність долар (зрештою, інфляція триває в усьому світі, щоправда, не такими скаженими темпами, як в Україні), а здані в оренду будинки стоять надійною гарантією завтрашнього дня Петра Яцика. Інфляція працює не проти, а на нього.
Той спосіб боротьби Петра Яцика з інфляцією, його вміння перетворити її зі свого ворога на спільника уможливлюють сказати, що він орієнтується в стихії свого бізнесу, мов риба у воді.
То – справді його органічна стихія.
Кожен із будинків, що їх споруджують його
Яцикова прес-конференція в Києві. 2000 р.
фірми, народжується, витворюється в його уяві, вони шикуються довгими рядами, і йому виразно бачиться весь довколишній ландшафт. А потім він шукає той ландшафт у реальності, терпляче пояснює архітекторам, якими мають бути будинки, задає тему для варіацій. Звичайно ж, усе це супроводжують скрупульозні розрахунки, де беруться до уваги й вигідність того місця, на якому виростуть споруди, і ціна матеріалів, і платня робітникам, і, зрештою, багато інших об'єктивних та суб'єктивних чинників, оскільки бізнес у капітальному та житловому будівництві, де така сильна конкуренція і нерідко можуть збанкрутувати найблагополучніші фірми, – справа, що вимагає і зухвалості, й інтуїції, і розрахунку. Одне слово, всього того, чого вимагає і будь-яка мистецька творчість. Тому з такою категоричністю і відстоює він тезу про бізнес саме як творчість. І з ним важко не погодитися.
Сказати про те, що бізнесмен повинен бути й добрим психологом, – це майже нічого не сказати. Адже щоденно має справу з людьми; змушений одразу визначати, кому можна вірити, чого від кого чекати, хто на що здатний. У нього немає часу на години повільного психологічного аналізу – все треба вирішувати зі швидкістю комп'ютера, на рівні інтуїтивних осяянь.
Інтуіція продиктована розумом, досвідом і знаннями; вона йде попереду них.
Окрім знання людської природи, потрібна, без перебільшення можна твердити, блискавична реакція, яка дає змогу оперативно реагувати на всі зміни кон'юнктури ринку, а також постійно тримати в полі зору справи партнерів (збанкрутують вони -збанкрутуєш і ти), а про конкурентів – то вже й нічого казати. Бажано мати уявлення про їхні справи не менш докладне, аніж про свої.
Ми захоплюємося психологією і теорією шахової творчості, – психологи й теоретики написали томи про неймовірну інтуїцію видатних майстрів, красу й оригінальність їхніх композицій, – але чомусь ніяк не можемо уявити всього того в світі бізнесу. Можливо, тому, що він видається нашій аж надто цнотливій уяві безнадійною прозою, де владарюють хиже діляцтво та ниці інстинкти (так виховали нас, учорашніх гомо совєтікусів).
Легко напрошуються й аналогії між бізнесовими операціями Петра Яцика і писанням картини чи книги, народженням скульптури. І там, і там зернина задуму, еволюція його, звіряння «алгеброю гармонії», тобто ретельний попередній аналіз, убезпечення від несподіванок, ризик творчої поразки. Тільки в митця вона може бути неафішованою (інколи про неї ніхто, крім нього, не знатиме), а в бізнесмена відразу ж оприлюдниться, негативно вплинувши на його реноме. Як і митцеві, йому сьогодні не зарахують учорашній успіх, не дозволять жити минулими здобутками. Він щоденно мусить брати планку, встановлену на певній, бажано щораз вищій, висоті.
Він – рідкісний співрозмовник. Навіть коли говорить про речі серйозні, складні чи й нудні, як на мене, далекого від бізнесу гуманітарія, фонтанує дотепами, афоризмами, переходить на притчі. Яцик просто не вміє бути одноманітним і геть розвіює уявлення про ділову людину як про щось подібне до ходячого комп'ютера. Так, він може принагідно сипонути цифрами, але за ними відразу ж постануть ті будинки, що їх він вибудував, люди, які працюють у цого фірмах, а потім непомітно підведе до думки, що ті цифри – вимір інтелектуальної і фізичної енергії, популярно розшифровує їх.
Я завжди боявся цифр, завжди почувався відстороненим і відчуженим од їхнього загадково холодного світу. Вони були для мене такою ж абстракцією, як, скажімо, антисвіт чи подих неандертальця у глибині століть. А тут раптом цифри задихали майже інтимним теплом, перетворилися на матеріально зримі образи.
Звичайно ж, мені цікаво було глянути його очима на тих, хто займається бізнесом, почути його коментарі. Ось два повчальних випадки.
Один його знайомець має добрі гроші, але сподівається заробити ще більші. Для цього в нього, здається, є все: невситима жадоба для досягнення мети, вулканічна енергія, невпинна послідовність зусиль…
Але мета втікає, мов обрій: чоловік начебто наближається до нього, а обрій віддаляється.
Яцикового знайомця губить його фантастична скупість.
Узявшися за скуповування нерухомості, він ганяється за всяким непотребом. Йому неймовірно шкода викласти серйозну суму за добрий будинок – і він вишукує найдешевші. Це, як правило, безнадійно старезні споруди, які стоять хтозна-де. Отож купить таке житло. Починає шукати туди квартирантів. В одному випадку вони не знаходяться, бо мало охочих жити далеко від місць роботи. А часто буває таке: знаходить якихось підозрілих суб'єктів із учорашніх емігрантів, а вони, перепившися до ручки, зчинять бійку, а заодно й погром у помешканні. Коли він приїздить туди, щоб з'ясувати, чому давно не платять за житло, бачить, що будинок нагадує зруйнований римлянами Карфаген. А квартиронаймачів і слід пропав. Шукай вітра в полі. Інші ж його будинки так і стоять роками не заселені, і сумний дух пустки та тліну впевнено довершує свою руйнівну роботу. Ніщо з купленого чоловіком – усупереч його бажанню – не зростає в ціні, ніщо не дає прибутку. Отак і крутиться він, як білка в колесі; комбінує, комбінує, а в нього нічого путнього не викомбіновується.
Загалом позитивна риса – ощадливість – у нього перейшла в карикатуру на себе. Скнарість не дозволяє йому реально бачити стан справ, щоб приймати справді раціональні рішення. Чоловік і далі жадібно скуповує всякий непотріб, мовби вішає собі камені на шию.
Коментуючи його наполеонівські плани, Яцик сказав:
– Усе те дуже нагадує марення відрубаної голови!
Точніше схарактеризувати ту ситуацію важко.