– Чи ви думаєте, що вони гарантували б брехунові таку суму? – підказав йому тему Яцик.
- Може, вони вас не знають…Отакої заспівав! Хоч сядь, хоч стій…
Але Яцик уміє не тільки вулканічно спалахнути. Він уміє навіть самого себе інколи здивувати витримкою.
– Якщо прислали цей кредит-рапорт, то знають про мене більше, аніж я сам про себе. Вони ретельно перевіряють, кому дати в кредит цента, а тут -двісті п'ятдесят тисяч, – вбивав до голови прохачеві оригінальної поради.
А той усе ще відмовлявся розуміти.
– Запам'ятайте, шановний, у бізнесі можна обманути лише один раз, а після того ваша справа безнадійно програна. Бо про той обман одразу ж знатиме весь діловий світ. І ніхто вже ніколи не вступить із вами ні в які стосунки. Бізнес – справа чесних людей.
Дуже знітився на ті слова кандидат у бізнесмени. Понурив голову, почухав затилля, сховав од Яцика погляд.
…Здається, не став він підприємцем.Зрештою, міг і стати. Але – ненадовго.
У бізнесі часто виникають ситуації, коли, як мовиться, треба й характер показати, інакше станеш жертвою чийогось надмірного апетиту. А що Яцикові характеру не позичати, то він успішно виходить з тих перипетій.
Приїхали, наприклад, до нього представники потужної фірми. Торги починають дуже здалеку, вдавшися до масивної «артпідготовки»: нас, мовляв, знають усі, ми процвітаємо… – одне слово, це велика честь вступити з ними в ділові стосунки.
Життєрадісний і доброзичливий Яцик уважно слухає, усміхається. Все відбувається, мов на високому дипломатичному прийомі.
Приїжджі, певно, вже вважають: мети досягнуто – не встоїть довірливий українець, знизить ціну. Ось зараз він уже про це повідомить…
І Яцик з тим же привітним усміхом каже: так, він справді радий успіхам тієї фірми, зворушений її увагою до себе, охоче співробітничатиме за кожної нагоди… А далі, «не скидаючи білих рукавичок», буцімто невинним тоном запитує поради:
На зборах ліги меценатів. Київ. 1995р.
– На кому ж я тоді можу заробляти, якщо тут поступлюся? Хіба на жебраках?…
Вираз обличчя співрозмовників виказує: «наївне» Яцикове запитання заскочило їх зненацька ~ його вони не передбачили. Присипляючи його пильність, приспали свою.Нікуди подітися – змушені поступитись.
Розмірковує вголос:
– Звичайно, кожен пильнує своїх інтересів, кожен хотів би вигіднішого для себе й коштом іншого. Але ж силою ніхто ні в кого не видиратиме – всі оглядаються на закон. До послуг кожного армія адвокатів. Отже, нормальними, на мою думку, є варіанти, коли обидві сторони напівзадоволені операцією. Стовідсоткового задоволення ні в кого бути не може, оскільки стикаються полярні інтереси. Обом сторонам треба зробити по компромісному кроку. Інакше до порозуміння не дійти.
– А якщо під час таких операцій вас хтось ошукає? – запитую несподівано.
– Отже, він виявиться розумнішим і кмітливішим за мене. Я йому тільки поаплодую. Життя – це теж своєрідна гра. Поґратулюй переможця, що він виявився кращим за тебе. Віддай йому належне. Себе ж тренуй тяжче, і наступного разу ти вийдеш переможцем. Тратячи ж час у наріканні на переможця, ніколи не виграєш.
– І ви ніколи не зводите рахунки?
– Які вже можуть бути рахунки? Справу зроблено… За науку треба платити. А в бізнесі кожен день -наука.
– Чи часто ви помилялися?
– Не так часто, але помилявся. Непомильних не буває. Однак за всі невдачі, за всі помилки завжди звинувачую тільки себе.
А мені згадалася характерна в цьому розумінні історія. При якійсь операції Яцик зазнав невдачі. Він не уподібнився до багатьох наших земляків – не став нарікати на весь білий світ. Люто накинувся на себе з не дуже благородними словами. В той бурхливий монолог втрутився іронічний і делікатний Мирослав Бігус, який узяв Яцика під захист од Яцика й почав розповідати йому про його позитивні якості. Яцик не хотів погоджуватися, але не став вступати в дискусію. Сказав: є надія, що завтра буде краще, ніж сьогодні, бо він став досвідченішим на одну помилку.
Зреагував чоловік на неприємність, але не загруз безнадійно в негативних емоціях, як це часто буває з багатьма нами. Прикрість йому світ не затьмарила, він не втрачає форми, зберігаючи рівновагу душі й розуму. Також вельми важлива і професійна, і суто людська риса.
В інтерв'ю для «Нового шляху» Яцик згадував критичний період свого підприємництва, коли він був одним із учасників будівельної спілки, де справи ніяк не могли піти на лад. Очевидно, то був типовий зразок нераціональних настановлень у підприємництві.
«Спілка ця була побудована на уділах. Уділовців було 18. Тому що ми виросли на кооперативних засадах (де не уділи, а кожен член мав рівний голос, як це нормально в нашому житті буває), на зборах найбільше говорили ті, які повинні мовчати. Такий стан тривав за малим до 1961 року…
Що було далі, я вже писав попереду. Яцик виявив характер. Це йому обійшлося в 35 тисяч доларів. Але те стало його блискучою перемогою, що принесла плоди трохи пізніше: …я перебрав спілку цілковито під свою контролю, і відтоді підприємство почало зростати на 100% річно майже протягом десяти років. Спочатку я будував житлові будинки, потім, щоб одержати будівельні площі за нижчою ціною, ми почали купувати землю і встановляти всі обслуги – каналізацію, воду, дороги з хідниками, електрику. З часом, коли почав трохи показуватися зиск, враховуючи постійне знецінювання нашої валюти, ми перейшли на будову виключно індустріальних споруд. Будинки або здаємо в рент, або продаємо. Найняті будинки є для нас інвестиціями. Планування, фінансування, координація всіх проектів виходить з нашої канцелярії. Усі правні, інженерні, мистецько-архітектурні і технічні праці виконуємо, вживаючи якнайбільше кваліфіковані для даного проекту фірми…
Зрештою, читач уже має уявлення, що і як відбулося в тому, за висловом Яцика, «колгоспі». Але міг не звернути увагу, що зі всіма тодішніми співвласниками він повівся по-джентльменськи. Розпад альянсу супроводжувався чесним поділом коштів, де точно було враховано, що кому має належати. Інакше вчорашні компаньйони твердили б, що їх підступно ошукано, про Яцика відразу ж в усі усюди пішла б погана слава, з якою важко боротися, яку важко заперечити. І тут ми підходимо до однієї з важливих закономірностей життя у бізнесі тутешнього світу (хочеться вірити, що колись, може, прийдуть часи і подібне стане нормою в Україні – інакше нам ніколи не вийти в люди).
Це світ, у якому репутація людини – її капітал.
Бездоганна репутація – одна з важливих запорук успіху. Надто ж – для бізнесмена. Якщо йому вірять (а для цього треба таки багато!), то всі вважають його надійним партнером, усі хочуть мати з ним справу. Адже найголовніша гарантія – його ім'я. Як втратиш гроші, можеш набути їх знову, а як втратиш добре ім'я, то цього вже ніколи не виправиш.
На своє ім'я треба працювати десятиліттями.
Яцик давно вже зробив собі ім'я і чимало разів його окупив. Він з повним правом міг би повторити: «Моє ім'я – мій друг».
Так, професіоналізм – то дуже важливо. З нього все починається. І про це він повторює на кожному кроці. Ось один із його типових монологів:
-…Якщо ви навчитесь робити більше і краще за своїх конкурентів, тоді вам прийде більше грошей. Капіталістична система вимірюється ними, вони – критерій вашої сили. І гроші повинні працювати на вас, а не лежати безрушною цифрою. Але якщо продукція не має споживача, то – незаперечно
– ваша робота нікому не потрібна, це – вже сигнал, що ви працюєте для нікого і ніхто вам за вашу працю не заплатить. Мені, щоб не допустити цього і випередити конкурентів, доводиться передбачати багато речей. І тут трапляється чимало нетипових випадків, тих, до яких ти можеш бути не підготовлений попереднім досвідом. Головне – вчасно зорієнтуватися і правильно зреагувати. Перша втрата -найменша втрата. Але закономірно й універсально за всіх умов (принаймні для мене): знати конструкцію будівель, систему складання і затвердження планів будівництва, оформлення всіх відповідних документів, характер каменю, дерева, звички й рефлекси людей…