Власник має цілковите моральне, а тим більше юридичне право сказати:
– Щиро вам співчуваю, але прошу звільнити будинок – я ж не благодійницька установа.
Але Яцик цього не каже. Він міркує, приміром, так: «Я виставлю їх. Приміщення пустуватиме. Хто з цього виграє?»
І, переконавшися, що йому говорять правду, може піти назустріч, значно знизивши плату за оренду.
«Допомагаю їм – допомагаю собі», – лаконічно пояснить тим, хто схоче зрозуміти логіку його вчинку.
Просто вважає, що не вчинив неправильно.
Якось розповів мені зворушливу історію, що значно розширила мої уявлення про бізнес і бізнесменів. Виявляється, й у тому прагматичному світі, де неухильно панує залізна логіка долара, де загалом, здається, ніщо не може її підмінити і повсюдно відчувається диктат жорстких економічних закономірностей, подеколи раптово зблискує якийсь світлий людський сантимент.
Отже, підприємець Бата, що спеціалізується на виробленні взуття, має одну з фабрик в Індії. І якщо на інших (в інших країнах) усе йдеться йому гаразд, то ця дає мало – чи й зовсім не дає – прибутку. У тамтешніх людей негусто грошей, щоб купувати його недешеве взуття. Бізнесменові нараювали продати цю фабрику. А він відповів: «Якщо в людини шестеро дітей й одно з них хворіє, то ви що, вб'єте його? Ви вчите п'ятьох сильних і здорових допомагати хворому».
Розповівши це, Яцик сказав: «Такі люди хочуть більше зробити для світу, для інших. І їх треба підтримувати. Цього не розуміють в Україні, а дехто не розуміє і тут».
І знову, як це було багато разів, ми перейшли до сакраментальної теми багатих і бідних. Згадувати, скільки гнівних інвектив на адресу багатих західного світу завчали ми в дитсадках, школах, вузах, університетах марксизму-ленінізму, чули на всіляких політінформаціях і професійних навчаннях, – то вже безнадійний трюїзм. Але все те ідеологічне звалище лежить на дні (а в декого – й плаває на поверхні) свідомості, значною мірою зумовлюючи наші мимовільні реакції на слова «багатий», «капітал» тощо. (Щоправда, останніми роками вони здебільшого витісняються почуттями безмежної заздрості або й тими імперативами, якими керувалися експропріатори 1917 року).
Але це – крайнощі. Згадаймо те, що майже прийнято за норму. «Тільки бідний може бути спасенний…»
«Багатому потрапити на небеса складніше, ніж верблюдові пролізти крізь вушко голки…»
А ось – українські народні прислів я та приказки:
«Багачева правда гірше брехні».
«Багач би й око вийняв за шматок хліба».
«Багач норовить, як би бідного з ніг збить».
«Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає».
«Багач, як собака, на своєму лежить, а хвіст перекинув у чуже».
«Від багача не жди калача».
«Всяк знає, як багач дбає: не своїм горбом, а чужим трудом».
«Сильні та багаті рідко винуваті».
«Якби не був свинуватий, то не був би і багатий».
«Як багач, так і рвач».
«Де багатство, там і лайдацтво».
«Як бідний плаче, то ніхто не бачить, а як багач скривиться, то кожен дивиться»…
Звичайно, треба зважити, що добра половина опублікованого в фольклористиці радянських часів -це псевдофольклор, творений од імені самого народу за соціальним замовленням ідеологів. Не з гущі мас хлюпнули хвилі повчальних висловів ультракласового характеру, а з кабінетів, де на стінах красувалися класики марксизму-ленінізму, де навіть повітря було наелектризоване ідейною пильністю.
Та все ж чимало такого побутувало – та й нині побутує – поміж люду, який свято переконаний, що багатому – тільки сам чорт брат.
Що ж, філософія вбогих також і гнучка, і винахідлива, і безжальна до об'єкта своїх антипатій. Але є в ній і чимало моментів не просто непереконливих, а відверто суперечливих.
От, скажімо: «Не проси у багатого, проси у доброго». По-перше, якщо добрий – бідний (а тут цей зміст легко вгадується), то що ж він тобі дасть? Бо навіть для себе не має. По-друге, чому бідність треба сприймати як автоматичне свідчення високих людських чеснот? Хіба не можна припустити, що добрі люди бувають і серед багатих?
Запитаймо себе: чи справді це гріх, якщо людина в своїй роботі розумніша за інших? Якщо, скажімо вона вміє (улюблений Яциків приклад) виростити п'ять помідорів там, де інші вирощують чотири? Невже це має свідчити про те, що вона – аморальна і скупа?
Якщо підприємець може дати своїм робітникам за ті ж витрати енергії вищу зарплатню, аніж інші, то й цього ми теж не повинні брати до уваги і перекреслювати його душевні якості, оскільки він – заможний? Адже ж багатіє не тільки сам власник виробництва; багатіють всі, хто в нього працює. Звичайно, масштаби жодною мірою не співмірні, але й ризик втрат неспівмірний. Робітник у гіршому випадку втрачає роботу. Бізнесмен втрачає те, чим живе. Власне, саме життя.
Зрештою, це, здається, зрозуміло без додаткових пояснень.
ПЕТРО ЯЦИК:
Поділ людей за чеснотами залежно від їхніх статків абсолютно безглуздий. Бідному часто важко лишатися і чесним, і справедливим, і високоморальним, і щедрим, бо він – бідний, бо він у цьому світі, у цьому житті – слабкий. Нещодавно я читав статистичні дані про Америку Там поміж багатих є значно більше чесних і високоморальних людей, аніж поміж бідних. І вони, до речі, чимало допомагають бідним. Зрештою, зрозумійте мене правильно, бо кажу про себе, але не для того, аби якось повеличатися: я роблю немало корисних речей для бідних – даю кошти на клініки й шпиталі, старечі доми, на видання книжок, спорудження шкіл, церков. Вважаю за свій обов'язок віддячити Богові, що дав мені можливість бути саме сильнішим за слабших. І це також моя приємність – платити бідним чи слабшим, що я сильніший…
Якщо я зробив комусь добро, я радий. Коли один одному допомагають, обидва мають користь з того. Моїм законом у житті є те, щоб не робити комусь такого, чого не хочеш, аби заподіяли тобі. Роби добро, не чекаючи на винагороду. Ці істини я почерпнув із західної культури, яку в Україні так активно заперечують і відкидають. А вона, ця культура, має в собі високу добротворчу енергію, важливі моральні постулати. Людина може повністю розкрити свій духовний потенціал тільки за цілковитої свободи особи, яку забезпечує їй справжня демократія. На жаль, в Україні я побачив дуже своєрідне розуміння демократії. Для багатьох людей при владі справжньою демократією є лише те, що вони диктують, а те, що обстоюють їхні опоненти – виявляється, зовсім не демократія. Це неприємно вражає. До розуміння суті демократії і всього з нею пов'язаного треба ще рости…
Яцик любить повторювати, що в нього немає якихось таємниць од світу. Але є рецепт для тих, хто цікавиться, в чому секрет успіху й сприятливого для буття людського режиму душі: жити треба розумно й просто, тобто думати над своїми вчинками і наперед, і після них. А ще – поводитися з іншими так, як, на твою думку, вони мають поводитися з тобою. Це спрощує багато речей і дає спокій совісті.
«Життя за своєю природою дуже скомпліковане, а коли хтось ще більше його комплікує, аби видатися мудрішим, аніж він є насправді, то все стає ще заплутанішим і він ніколи не дійде до ясності справ, за які бореться», – наполягає Яцик.
На його думку, необхідно також частіше заглядати в свою душу, щоб знати себе, бути чесним із собою. «Перший і найгірший із усіх підступів – обманути себе. Потім уже легко скоїти будь-який гріх», – сказав Джон Бейлі. «Побажання «пізнай себе» призначалося не тільки для приборкання гордині людської, воно також наголошувало, що нам варто б цінувати свою власну гідність», – підкреслив Цицерон. «Людині належить жити з самою собою і постійно піклуватися, щоб це було добре товариство», – важливі в тому розумінні слова С.И. Хьюза. Яцик також вважає, що то – неодмінна умова доброго психологічного самопочуття: думка про себе, про свої вчинки не повинна спричиняти нам душевного дискомфорту. А це й зобов'язує до відповідного стилю життя.
Звичайно, діяльність бізнесмена не буває без ризику. Але він повинен бути чесним, без домішок сумнівних авантюр. Скажімо, дехто намагається розбагатіти, приховуючи прибутки від податкових служб. Але то – не Яцикові методи. Він дотримується канонічних, чітко визначених законом правил гри. У цьому розумінні має спокійну совість. Коли говорили з ним на ту тему, сказав: «Звичайно, якщо ти маєш цілком легальні можливості для обмеження сплати податку, то це вже просто твій обов'язок перед собою скористатися ними на свою користь». Важливо те, що йому не свердлять мозок і не точать душу тривоги тих, хто витрачає стільки розумової і нервової енергії на проблеми стосунків із законом. Урешті-решт це не тільки безпечно, а й справді раціонально.