Тому, мені здається, цілком логічно на завершення розповіді про нього надати слово ще раз йому самому, аби читач, як мовиться, з перших рук узяв інформацію про те, якою бачиться наша ситуація авторитетному бізнесменові і який вихід пропонує він з неї.
ПЕТРО ЯЦИК.
ПРАКТИЧНІ КРИТЕРІЇ ВИБОРУ
До двадцятидворічного віку я жив і працював в Україні то під польським, то під російським, то під німецьким урядами. Побувавши в становищі одного з рабів, я трохи більше знайомий з тим менталітетом, ніж будь-яка інша людина, котра виховувалася лишень у західному культурному середовищі.
Протягом сорока років я торував дорогу життя, що базувалася на традиціях західної культури, яка відрізняється від культури східної. Як ми знаємо, східна культура ніколи не була демократичною і незалежною у своїй суті. Історично вона склалася як диктатура. Команди згори і пасивний опір низів. Ця система також працювала, але, звісно, не так ефективно, як так звана капіталістична або демократична система. Багато людей, знаючи, що наша західна система працює краще, хочуть пристосувати наші західні методи до східної системи, сподіваючись, що вони приживуться й автоматично поліпшуватимуть її, змусять діяти ефективніше. Однак чимало людей на сьогоднішній день вже пересвідчилися, що такий підхід не спрацьовує, хоча декотрі ще й досі беруть участь у цих процесах. Але звинувачувати іншу сторону – то найлегший шлях. Потрібно збагнути головне: поки ми розглядатимемо два різних підґрунтя, дві різні культури під одним кутом зору успіху нам не бачити.
Щоб розвивати будь-яке підприємництво, потрібно мати три складові частини: робочу силу знання і капітал. А щоб змусити ці три елементи діяти ефективно, потрібно привести їх до спільного знаменника. Багато так званих «саквояжників» ідуть сьогодні в Україну. Там вони бачать нестатки, відсутність товарів і в нашому західному розумінні бачать величезний ринок збуту. Однак слід зазначити, що розміри цього ринку оманливі. Більшість українців працюють майже задарма. Вони не мають грошей. А коли в них немає грошей, то там нема і ринку Але становище не безнадійне. Попри все, попит в Україні існує. Отже, ми повинні сконцентрувати свої зусилля на тому як найефективніше задовольнити цей попит і мати з цього прибуток.
Передовсім необхідно розділити бізнес на дві категорії – великий і малий. Слід віддати належне великому бізнесу Німеччини, Швейцарії, Японії, Кореї, Англії, Америки, Ізраїлю, який має і знання, і капітал. Єдине, що йому бракує – це кваліфікованої робочої сили. Великий бізнес через різні фонди, урядові структури, посольства тощо знаходить шляхи до будь-якого уряду щоб домогтися своїх концесій. Ми не належимо до цієї групи, наше місце в другій категорії – у малому бізнесі.
Малий бізнес створює більше робочих місць, він сприйнятливіший до нововведень, прибутковіший, спроможний платити більші податки. Кожен, хто хоче поїхати в Україну з метою задоволення потреб її громадян, повинен перевірити себе: що він знає і що він може? Багато людей хочуть «робити гроші», але якщо вони не знають, як і що робити, їхня справа безперспективна. Гроші самі по собі не прийдуть.
Та коли навіть вони знають, як і що робити в умовах західного світу, це ще не означає, що їхніх знань достатньо для того, аби почати бізнес в Україні. Візьмемо, наприклад, будівництво. Якщо навіть людина добре обізнана з фінансовою структурою цієї галузі, трудовими відносинами, архітектурними вимогами, відповідним законодавством, знає що і де будувати, вона не зможе застосувати ці знання безпосередньо в Україні. Ділові люди повинні їхати туди і вивчати українські методи будівництва, дбаючи про їх дальше вдосконалення. Можливості для цього там є, але треба залишитися там на якийсь час, пожити в цій країні, щоб випробувати міць своїх крил.
Тепер – про інвестиції. Питання інвестиційного клімату в Україні досить складне. Інвестор мусить оцінювати умови капіталовкладень у країні, котра базується на таких факторах, як ідеологія, політика, економіка і культура. Умови для іноземних інвесторів в Україні визначаються передусім такими основними факторами, як стан економіки, політика уряду і кон'юнктура ринку.
Прискорення інфляції також впливає на інвестиції в Україні. Водночас ми маємо пам'ятати, що іноземні інвестиції не страждають від інфляційних процесів місцевої валюти.
Беручи до уваги зазначені фактори, кожен, хто збирається починати бізнес в Україні, мусить визначити сферу своєї діяльності там: виробництво, послуги, торгівля, нерухомість, цінні папери тощо. Найближча моєму серцю та галузь виробництва, яка може випускати продукцію за рахунок місцевих коштів і продавати її за місцеву валюту і водночас здатна довести якість своїх виробів до такого рівня, який дозволив би експортувати їх (чи бодай частину з них) і продавати за тверду валюту.
Не має значення, який напрямок діяльності ми оберемо. Суть в іншому: ми не зможемо успішно розвивати свій» бізнес, якщо спиратимемось тільки на власні сили. Нам потрібні місцеві ділові партнери. Проте знайти підходящого місцевого партнера – одна з найскладніших проблем. Це зовсім не означає, що в Україні бракує хороших, ділових людей. Безумовно, там є достатньо чесних, надійних, освічених людей, але тамтешній стан зв'язку й інформаційна система не дозволяють їх оперативно знаходити. Беручи до уваги, що це – найважливіший фактор для 99 відсотків західних підприємців, які цікавляться бізнесом в Україні, ми маємо проаналізувати його дуже ретельно й серйозно.
Ми повинні признатися самі собі, що є щось специфічне в українцях, оскільки протягом останніх ста років не з'явилося ні в Сполучених Штатах, ні в західному світі взагалі жодної української компанії чи корпорації із солідною підприємницькою діяльністю. Багато є компаній і корпорацій, створених німцями, арабами, індійцями, спільних підприємств з англійцями у з'єднаному Королівстві, але я не знаю жодної української компанії. Багато з нас починали свій бізнес у 1950,1951, 1953 роках у Канаді й Сполучених Штатах, але, знову ж таки, я не знаю жодного значного товариства чи спільного підприємства, які б працювали стабільно й міцно стояли на ногах. Ці два приклади мають стати для нас симптомом проблеми, що потребує вдумливого аналізу. Якщо ми знайдемо свою «ахіллесову п'яту», якщо ми перетворимо її у свою міць, якщо ми переключимося з «негативізму» в «позитивізм», то, безумовно, знайдемо ключ до розв'язання багатьох наших проблем.
Україна розташована в самому центрі між Західною Європою і східним блоком країн. Вона багата широким ринком збуту, чудовим кліматом, природними ресурсами, освіченими людьми і водночас бідна, якщо мати на увазі повсюдні нестат-ки.
Останнім часом я побував в Україні шість разів. Спершу я навіть і гадки не мав налагоджувати зв'язки з тими деструктивними силами, які репрезентували комуністичну систему. Я прагнув робити бізнес із так званими демократами. Минуло два роки, поки я зрозумів, що всі демократи – це вчорашні комуністи і що всі демократи заполітизовані й не знають, як і що робити. Вони стали політиками завдяки нещадній критиці тих комуністів, котрі керували країною раніше. Вони хочуть користуватися усіма привілеями колишніх комуністичних керівників, але не хочуть вчитися керувати краще й відповідальніше, ніж це робили комуністи. За такої позиції державних лідерів стан економіки навряд чи поліпшиться. Політика без економіки – це всього-на-всього пустопорожня балаканина.
У березні 1991 року у Ванкувері, я зустрівся з консулом торгпредставництва Сполучених Штатів у Британській Колумбії. Як ви знаєте, консули торгпредставництв – це справжні політики, але політика для них – то лишень своєрідна вітрина. Я поділився з ним своїми спостереженнями, і він цілком погодився зі мною. Дуже важливо усвідомити, що проблема існує, але ще важливіше знайти спосіб її розв'язання. Після короткої дискусії, яка торкалася економічного становища в Україні, ми дійшли спільного висновку. Змінити ситуацію в Україні можна лише двома шляхами. Перший – революція. А це означає море крові, руйнацію і початок нової системи. Весь цивілізований світ відкидає цей метод.