Останнім часом наші високочолі інтелектуали заговорили про роль і місце героя в українській історії і сучасності. Популярні в другій половині XIX століття теорії «культу героїв» англійського історіософа Томаса Карлайля, що їх нещадно засуджували комуністичні ідеологи, стають дедалі популярнішими серед науковців молодшого покоління. Карлайль стверджував, що вся всесвітня історія того, що людина звершила в цьому світі, є, по суті, «історія великих людей, які потрудилися тут, на землі. Вони, ці великі люди, були вождями людства, вихователями, взірцями і, в широкому розумінні, творцями всього того, що вся маса людей узагалі прагнула здійснити, чого вона хотіла досягти: все, здійснене в цьому світі, становить, по суті, зовнішній матеріальний результат, практичну реалізацію й утілення думок, які належали великим людям, посланим у наш світ».
Показова в цьому розумінні колективна монографія Українського центру культурних досліджень та Інституту культурної політики «Герої та знаменитості в українській культурі» (К., 1999). Тут аналізуються найпопулярніші особистості в українській історії, ті, кого за карлайлівськими критеріями можна назвати героями. Тільки концепція героїчного в монографії, природна річ, зазнає коректив із погляду нашої національної специфіки. Диференціюючи найпоширеніші саме в нас типи героїв, виокремлюючи з-поміж них саме найхарактерніші, найтиповіші для нашої культури, автори доходять справді цікавих висновків: віртуальні героїчні постаті допомагають нам глибше бачити
Яцик, Джінет та автор у київському готелі «Либідь». 2000 р.
суспільні цінності та ідеали в широкому контексті історії та сучасності. Бурхливі соціально-політичні зміни несуть із собою переінтерпретацію ролі й значення тих чи тих біографій канонізованих уявою суспільства героїв, зведення на п'єдестал безмежної ідеалізації зовсім іншого соціального типу видатних індивідів. Кожна доба творить свої домінуючі типи героїв та суперпопулярних особистостей. Лише деякі з них лишаються, не втрачаючи базових символічних рис, але набуваючи нових, своєрідних іпостасей. Поміж них такі, як Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Маруся Чурай.
У розділі «Знаменитості наших днів» є позиція «Магнати краси і добра (Знамениті підприємці)». «Практика «героїзації» помітних постатей з фінансово-економічної сфери (бізнесменів, банкірів, економістів), що спостерігається в Україні від початку ринкових перетворень, пояснюється актуальністю самоствердження українців у нових історичних умовах та загальною суспільною трансформацією», – пишеться в передмові до цього розділу.
Принагідно розглянувши під цим кутом зору яскраві, однозначно героїчні постаті з нашої історії Василя Симиренка та Євгена Чикаленка, яких зусіма на те підставами можна трактувати як духовних предтеч Петра Яцика, автори монографії наголошують на їхній типологічній відмінності від таких осіб, як, скажімо, загалом благополучні й улаврені за їхнє благодійництво високими нагородами Микола Терещенко чи Богдан Ханенко. Симиренки й Чикаленки, на противагу Терещенкам та Ханенкові, не зреклися українського кореня й присвятилися виключно українській справі, а тому цілком логічно їх трактувати і як героїв, і як мучеників цієї справи. (Нагадаю, що Микола Терещенко удостоєний справді високого звання таємного радника, нагороджений орденами Білого Орла, Володимира 2-го й 3-го ступенів, Анни 1 ступеня та низкою інших відзнак; Симиренки ж і Чикаленки мали інші «нагороди» -переслідування за український патріотизм і серйозні перешкоди для бізнесу).
Київ, з яким пов'язано життя й діяння Терещенків, зреалізував і героїзував усіх їх, злив ув одну постать, що уособлює індивіда, котрий з соціальних українських низів піднявся до вершин багатства, слави, культури, гуманності й благородства. Конкретні людські біографії представників терещенківської династії, індивідуальні особливості характерів і стосунків зі світом розмилися й узагальнилися в один вражаючий варіант сюжету тодішньої «української мрії», а чи її ретроспекції із сьогодні.
Можна без будь-якого перебільшення сказати, що Петро Яцик ще до появи в Україні його імені з'явився в уяві багатьох людей своїм узагальненим, цілковито позбавленим індивідуальних рис образом. В так званий перебудовчий період у суспільній свідомості України, в її інформаційному просторі вималювався майже зідеалізований, привабливий образ діаспори, де наші люди живуть в умовах нормального західного світу. Валентин Солодовник у згадуваній монографії пише, що «героєтворення» на діаспорному матеріалі» обіперте на міцний фундамент «західного міфа», глибоко закоріненого в українській свідомості, має глибокі
Яцика в Україні почали шанувати.
історичні корені, бо воно базується на переконаності в тому, що і соціальний і технічний прогрес завжди ішов до нас із Заходу. Цю віру й ідеалізацію Заходу не вдалося навіть до кінця вбити радянській пропаганді, яка так велемовно розводилася про тамтешню жорстоку експлуатацію робочого люду, – у нас жила тверда переконаність у тому, що там «по-справжньому працюють» і що тільки капіталісти «по-справжньому хазяйнують».
Автор розділу монографії «Магнати краси і добра (Знамениті підприємці)» вважає Петра Яцика знаковою і саме героїчною постаттю нашої культури. А ще -глибоко корисною з огляду на ту психологічну ситуацію, в якій ми опинилися після перших розчарувань в умовах державної незалежності, коли раптом з'ясувалося: наші надії на те, що «Америка нам допоможе», що весь прогресивний світ прийме нас у свої обійми, абсолютно безпідставні, і коли ми все ще не хотіли собі зізнатися, що ми нікого не цікавимо і що ми нікому, окрім себе, не потрібні. Як кваліфікував автор згадуваного розділу, мою книжку «можна вважати своєрідною спробою «прищепити українству», на прикладі «взірцевого» Петра Яцика, філософію багатства замість філософії бідності, психологію переможця замість психології
Автор разом з героєм книжки та Джінет у прямому ефірі Українського радіо. 1998 р.
жертви, врешті, змалювати зразковий стиль життя «справжнього» бізнесмена з розвинутої країни…»
Докладно реферуючи Яцикові монологи з книжки, автор передовсім наголошує на його культурі й етиці ведення бізнесу, а також усьому тому, що складає філософію успішної людини. А ще автор виокремив такий важливий момент, на який не звернули уваги рецензенти: «У ключових епізодах свого життя пан Яцик постає уособленням індивідуалізму та елітизму».
Його загальний підсумок після знайомства з «Українцем, який відмовився бути бідним»: «Петро Яцик – найвизначніший меценат української діаспори. Власне, цьому аспекту його діяльності присвячена значна частина книги. Але все ж, напевно, головний пафос «Яцика-героя» – в його лідерстві у сфері, мало освоєній українцями, в його принциповому відкиданні «філософії бідних і скривджених» і плеканні духу переможців».
ДЛЯ ЧОГО ЛЮДИНА НАРОДЖУЄТЬСЯ
Безсніжний грудень 1992 року в Торонто подарував мені знайомство з Петром Яциком. Я був тоді головою секретаріату Української всесвітньої координаційної ради, створеної у серпні того ж року на першому Всесвітньому форумі українців. Для уконституювання Ради як міжнародної громадської організації в Міністерстві юстиції України треба було підготувати й прийняти на зборах її статут. З його проектом я й прилетів до Торонто, щоб на засіданні президії Світового конгресу вільних українців доопрацювати статут перед зборами. Це був уже другий мій приїзд до Канади. Під час першого перебування в Торонто у липні того ж року кореспондент радіо Канади Олександр Харченко запалився бажанням познайомити мене з Петром Яциком. Він кілька разів телефонував до його канцелярії, але нічого з того не вийшло. Олександр пояснив: Яцик просто втомився від легіону візитерів з України, які дружним хором просять у нього грошей на найрізноманітніші проекти чи й без проектів. Для них Яцик – це синонім грошей.