Пішов до під'їзду, не озирався. Чув, як виїжджала з двору машина. Двері були зачинені. Він набрав код, клацнув замок, зайшов усередину. Консьєржка дивилася на нього спідлоба.
– Я в сто вісімнадцяту.
– Знаю, – перевела погляд на телевізор.
Даша стояла в дверях, непричесана й напівгола, він одразу зрозумів, що вона трохи випила і що в неї в гостях подруга. Марк зачинив за собою двері і сперся на них спиною. Даша увімкнула світло і зойкнула.
– Я впав, – кидаючи сумку на підлогу.
– Давай я оброблю рани. Боже, дурень, бився з кимось. Ти ж бився, Марку, що ти брешеш? Іди сюди, – схопила його за руку й потягла до спальні. На ліжку, в якому він із Дашею вперше займався сексом, сиділа її подруга Мартіна і пила вино. Марк багато чув про цю дівчину, але бачив її вперше.
– Привіт. – Мартіна поставила келих на підлогу й закинула ногу на подушки.
– Я знаю, що тобі зовсім не подобаюсь, тому припини робити вигляд, що рада мене бачити.
– Фу, який хам, – вона поглянула невдоволено на Дашу і, вигнувшись, наче кішка, солодко потягнулася.
– Дивно, що в тебе не хрустять кістки, – Марк усміхнувся і, заплющивши очі, терпляче чекав, поки Даша протре рани спиртом.
– Я ще молода, крім того, постійно займаюся сексом, бігаю зранку та відвідую спортзал.
– Ясно. Ай! – прикусив губу і застогнав.
– Нехай поболить, будеш знати, як битися.
– Дурна ти, Дашо. Я взагалі не лікуватися прийшов, ти хотіла поговорити. Так говори давай.
– А чому ти думаєш, що не подобаєшся мені? – Мартіна сказала це дуже тихо.
– Даша сказала. За її словами, ти хочеш, аби вона одружилася лише з мільйонером і жила, як у казці. Я не мільйонер, і якщо життя зі мною й можна буде назвати казкою, то дуже вже страшною, – знову скрикнув і відчув, як кров потекла на груди.
– Ми поговоримо пізніше, Марку. Зараз у нас із Мартіною інша тема.
– Мене не цікавлять ваші теми. Давай закінчуй процедури, я маю зателефонувати.
– Гад ти, Марку, – наклеїла на підборіддя пластир і, приклавши мідний медальйон до брови, чмокнула Марка в губи. – Я з тобою тепер довго не зможу цілуватися.
– Даремно ти жартуєш, мала, я не буду з тобою миритися і цілуватися теж не буду. Те, що ти трахалася з мужиком, – твої проблеми. Моя проблема лише одна я тебе любив, і в мене таке відчуття, що цей мужик трахнув мене.
– Гад, гад, – кинула бинт на підлогу і, впавши на ліжко, закрила обличчя руками. Схлипнула кілька разів.
– Ти мені просто скажи, хто він. От і все. Чуєш, скажи його ім'я, Дашо! – підійшов до неї, торкнувся рукою чола. – Мені не треба нічого більше.
– І мене? – подивилася йому в очі, її очі були червоними від сліз і дивилися щиро й віддано. Він знав: так дивляться ті дівчата, які вже ніколи тебе не зрадять. Мовчав, і вона зрозуміла, що, допоки не скаже імені, він не заговорить із нею.
– Гончаренко Петро, – повернулася до стіни і втерла долонею сльози.
– Це той тип із мерії, який відповідає за транспорт і їздить на чорному «порше»?
– Так, тільки в нього сірий «порше», – підвелася й пішла на кухню.
– Стій, – притиснув до дверей. – Ви робили це в нього на дачі?
– Е-е-ей, – Мартіна помахала рукою, – ви не забули? Я іще тут.
– Ні, у нього на квартирі, – зробила вигляд, що не почула подругу.
– Мартіно, ми знаємо, що ти тут, – глянув у її бік, – і цього достатньо. Дашо, – приклав уста їй до чола. – Ти робила це просто так, чи він тобі подобався, чи ти просто не задовольняєшся сексом зі мною, чи ти була п'яна й тобі було байдуже, з ким це робити, чи ти робила це тому, що більше не було чого робити, а може, він тобі погрожував?
– Марку! – відштовхнула його, вийшла в коридор. – Іди сюди, – гукнула, він пішов слідом, – на, дивись, дивись ось на це. – Вона дістала із сумки жмут грошей і кинула йому до ніг. – Ось заради чого я трахалася з цим жлобом, ось заради цих п'яти тисяч доларів. Заради цих п'яти тисяч, яких тобі постійно не вистачає на твою програму, саме заради того, щоби ти не ламав собі голову, де взяти гроші, а міг спокійно, – наголошую, спокійно – робити свою справу, справу, яка, до речі, подобається половині цієї країни, так ось заради того, щоби ця справа жила, я й лягла до нього в ліжко, – голосно вдихнула повітря і, спершись на стіну, сповзла на підлогу.
– Скажи мені, Дашо, – він розщепив свою сумку й дістав пакунок, набитий грішми, сів навпочіпки і, тримаючи його на пальці в неї перед очима, дуже тихо. – Навіщо я сьогодні ризикував здоров'ям і життям, виходячи на ринг проти здорових, сильних бійців після того, як уже чотири роки взагалі не заходив до спортзали, га? Ні, ну ти скажи мені, навіщо? – Пакунок упав на підлогу. – Я чоловік чи ти? І хіба я коли-небудь жалівся на те, що мені важко, що мені потрібна чиясь допомога, що мені не вистачає грошей і мені нема де їх узяти? От що мені робити, мила? Ти скажи мені, що я маю зробити?