– Он с первой женой развелся и оставил ей детей. Узнай, Даша случайно не одна из них?
– Да хорошо, узнаю.
– Не хватало еще, чтобы этот Марк влез в семью олигарха. Это все? – відвернувся від вікна.
– Нет. Еще есть пара фактов. Вот, один очень интересный. Марк профессионально занимался айкидо, у него четвертый дан. Раньше участвовал в подпольных боях без правил. Говорят, зарабатывал там неплохие деньги.
– Под кем этот бизнес?
– Это Арцания. Он имеет с этого деньги.
– Слышишь, а четвертый дан – это что значит?
– Это значит то, что меня, к примеру, он уложит секунд за шесть.
– Ясно. Да чего ж он хочет, журналист хренов? – Знову сів у крісло і, попорпавшись у шухляді, дістав якісь записники. – Узнай, откуда у него деньги. То ли Слава ему башляет, то ли Арацан свою блудливую черножопую руку приложил, то ли хер его знает. Да, на, вот тут телефоны, свяжись с этими ребятами, пусть они с ним поработают.
– В смысле?
– Телефоны на прослушку поставят, наружное наблюдение организуют, Дашу под колпак возьмут, маму проведают пару раз. Если мальчик – простачок, оставим в покое, пусть и дальше своим онанизмом занимается. А если он готовится что-то учудить, я его раздавлю на хер. У меня президентская кампания на носу, а он тут в свободу слова играется. Не, ну нормально? Чудак просто так шпарит в общенациональный эфир, шо в голову взбредет, цифры там разные, мнения чьи попало, ни тебе цензуры, ни хотя бы какого-то контроля, нихера. Репортеры без границ. Иди работай. И скажи Свете, чтобы документы подготовила, у меня сегодня доклад в Кабмине.
– Хорошо. Когда что, я позвоню.
– Давай, – той уже відчинив двері. – Слышь, а как ты с ним встретился?
– Легенду придумал, типа он мою девушку на дискотеке клеил, увиделся, поговорил. Так, под бандита закосил.
– Он испугался?
– Нет. Хоть бы что. Башню ему давно сорвало и унесло ветром в неизвестном направлении.
– Может, он идейный?
– Не знаю. Вряд ли. Подорванный – точно, а насчет идейный – нет, не скажу.
– Где он на мою голову взялся? Закрыть программу, хай подымут, убить его – вонять будет долго, не хочу, тут еще с Гонгадзе не улеглось. Эх, ладно, иди рой землю. Там посмотрим.
Він вийшов, а мужчина підійшов до телефону, узяв слухавку, набрав номер.
– Алло, это Урманис. Да. Да, с министром. Соедините. На линии?
– Я слушаю, Ян.
– Боря, у меня одно дело к тебе. Подсобишь?
– Что за дело?
– Мальчонку пугнуть нужно.
– Кто у нас мальчонка?
– Да так, хулиган один, образумить бы его, а то совсем уже распоясался.
– Не вопрос. Данные сбросишь по факсу мне лично.
– Буду должен, Боря.
– Что за формальности? Все сделаем.
– Пока.
– Бывай.
Він підійшов до вікна, визирнув на вулицю, там, під стінами Кабміну, стояли мітингувальники й вимагали скасувати ПДВ на книги. Він помітив, як кілька чоловік підпалили рукописи, і ті спалахнули яскравим полум'ям. Міліціонери хотіли загасити, а потім відійшли й дивилися, як палахкотить багаття і згорають чиїсь думки. Йому стало нецікаво, він зашторив вікно та пішов до виходу. Віце-прем'єр із гуманітарних питань Ян Урманіс спізнювався на обід, під Кабміном його чекала машина.
За словами голови антикорупційного комітету Верховної Ради Володимира Стретовича, корупція в українській владі уже досягла віце-прем'єрського рівня. Президент, у свою чергу, зазначив, що масштаби корупції характеризуються як такі, що вразили всі сфери нашого життя.
Розділ 8 (Chapter 8)
Коли Даша прокинулася, Марка в ліжку вже не було. Вона стягнула з голови ковдру, намацала рукою трусики, потім глянула на себе в дзеркало – воно висіло якраз навпроти ліжка – і, протерши очі, знайшла ногами капці й побрела на кухню.
– М-а-а-арку, – вона завжди зверталася до нього ось так, протягуючи єдиний у його імені голосний.
– Я. – Він сидів на підлозі під батареєю і гриз телефонну антену. Поряд із ним лежали шматочки шоколаду й чашка з недопитою кавою.
– Коли ти встав? – стала в дверях і здивовано усміхалася.
– А скажи, Дашо, тобі ніколи не здавалося, що ось, нарешті, настав момент, заради якого ти народилася на світ?
– Ти про що?
– Я думаю, що в моєму житті такий момент настав.
– І що ти зробиш?
– Те, що мушу. Я не можу інакше, я так довго його чекав: жив-жив-жив, пив пиво, трахав дівчат, ходив у кіно, грав у футбол і робив ставки в букмекерській конторі, бився за гроші, займався журналістикою, писав романи та вірші, читав сучасників і класиків, мріяв про майбутнє, чекав війни з Іраком, повернення до СРСР, конфлікту з татарами, економічного колапсу, дефолту, знищення решток незалежності, підвищення цін на транспорт і хліб, посилення епідемії туберкульозу, вимкнення світла, тепла й газу, боявся захворіти на СНІД, стати наркоманом, геєм чи навіть бісексуалом, не заробити грошей на квартиру, зневіритися в ідеалах християнства, у політиці опозиції, чесності президента та православної церкви, – так минуло двадцять сім років, і я більше не можу, я маю взяти цей шанс, він мій! Чуєш? Мій!