– Ты же знаешь, сейчас нельзя менять пары. Если он выйдет в финал, там можно будет подтасовать.
– Нет, нужно, чтобы он в первом бою лег.
– У тебя есть кого поставить? У меня нет, – відвернувся від співрозмовника і поглянув на бійців, які саме вийшли з роздягальні. – Давай, ребята, разминаемся, разминаемся. Работаем.
– Я думал, что у тебя есть парень на примете. Я же не тренер, я просто узнал, что можно денег срубить, тебе сказал.
– А с черными потом кто разбираться будет? Ты?
– Это не твои проблемы, Толя. Все по-честному. Это же не кидалово.
– Дана, – поглянув на жінку, – Мирона позови. – Вона підвелася, зникла в натовпі. За кілька секунд повернулася разом із невисоким чоловічком у сірому потертому піджачку.
– Мирон, сюда иди, – Толя поманив його пальцем, Мирон нахилився. – На кого там ставят больше всего?
– Та на абрека одного, Рафика, уже двадцать штук на кассе.
– Нормально, давай, Мирон, работай.
– Я же говорил, Толя, – чоловік у костюмі пожвавішав.
– Только у меня соперника для него нет. Я сам не выйду, – хрипко засміявся.
– Толя, там тебя парень спрашивает, он у входа. Пустить? Сказал, что знает тебя, – підліток захекався й віддано дивився Толі в очі.
– Кто такой?
– Говорит, что вы давно знакомы. Он не назвался.
– Чего пришел?
– На бой пришел. Спортивный такой парень, тренированный.
– Пусти, я погляжу. Черт его знает, кто такой. Может, и впрямь боец хороший, – підліток побіг, а повернувся не сам, поряд із ним ішов високий хлопець, на ньому були шкіряна куртка та модні джинси, на плечі висіла велика сумка.
– Привіт, Толю, я до тебе.
– О, ля, ты! Ты чего забрел? Ты же ушел давным-давно, я забыл уже про тебя, – підвівся, подав прибулому руку.
– Ходімо, поговорити треба.
– Так говори.
– Не при них, – пішов, Толя – слідом.
Вони сиділи на підвіконні в коридорі. Толя роздивлявся хлопця так, ніби побачив його вперше після двадцятирічної розлуки.
– Ну, говори, чего пришел. Ты же не на бой посмотреть пришел, я знаю.
– Так, на бої нема часу ходити: роботи багато. Але мені гроші потрібні, Толю. Багато грошей і не тільки зараз. Мені десь на півроку потрібен стабільний прибуток.
– Ну, ты сказанул! – засміявся, потім змовк. – Да где же я тебе денег возьму? У меня нет, ты-то знаешь.
– Знаю. Я не прошу. Я кажу, дай заробити.
– Марк, ты офигел совсем. Куда тебя в бой? Тебя же поломают. Тут не бойцы – звери.
– Толю, я знаю, що не в балетну школу прийшов. Дай мені шанс, чуєш?
– А зачем тебе деньги? – пильно подивився на нього.
– Це мої справи, Толю. Я не скажу.
– Не скажешь – на ковер не выйдешь. Все, – підвівся, пішов коридором.
– Стій! Мені на програму.
– Не слышу, – озирнувся.
– Я програму веду на радіо. Директора притисли, він хотів мене на хер вигнати, я пообіцяв грошей більше дати, він згодився. Не буде грошей, програму закриють.
– Это вот эту, что типа «Я и моя страна»? – підійшов до Марка, здивовано дивився йому в очі.
– Ну.
– Ты нормальный? Из-за программы башку подставлять? Да тебя покалечат, парень. Ты слышишь? Все, не будешь драться. Точка.
– Толю, ця програма для мене важливіша за здоров'я, життя і все, що є дорогого. Важлива за неї тільки мама. Я вийду сьогодні, хоч ти вмри, – скочив з підвіконня, кинув сумку на плече, узяв Толю за руку. – Дуже треба, Толю, дуже!
– А че, денег больше совсем негде взять? – уже поблажливо.
– Ні.
– А сколько надо?
– Тисячі три доларів.
– Бля, мне жаль тебя против Рафика выставлять. Он же убить может. Но ты реально пять штук поднимешь.
– Він хто?
– Он боксер хренов. Но у него рука железная. Бьет, что ядром, голова на хер отлетает, – сплюнув на підлогу.
– Я не боюся, Толю.
– Ладно, выйдешь во второй паре. Сначала с Саней попробуешь, это каратист из Броваров. Побьешь его, поставлю тебя против Рафика. Нет – значит, нет, пойдешь домой и больше не приходи.
– Нема питань, – пішов коридором, Толя дивився йому вслід, потім усміхнувся і, почухавши потилицю, ще раз смачно плюнув і теж пішов до зали.
Рефері стояв над ним і, загинаючи пальці, голосно рахував.
– Шесть, семь, восемь, девять…
– Лег рано, жалко. Кровищи столько, – Толя важко сидів на стільці й витирав долонею чоло. – Инвалидом парня сделали, надо было его вообще не пускать.