— Що хочеш.
— Що хочеш, що хочеш… — опустив голову.
— У тебе знову кров на підборідді і око вже геть запухло, — провела рукою йому по голові. — Дурненький ти мій.
— Та ні, — зустрівся з нею поглядом, — ні. — В його очах вона раптом побачила таку спустошеність і біль, що їй стало дуже шкода цього високого сильного хлопця, який насправді зовсім беззахисний перед цим великим і безжальним світом.
— Скажи мені бодай щось. — Вона зрозуміла, що ті слова, які зараз скаже, він запам'ятає на все життя і саме ці слова й будуть правдою, яку він так давно хоче від неї почути.
— Я люблю тебе, Марку, — підвелася й пішла до кімнати. Він продовжував сидіти на підлозі та дивитися на гроші, які зараз видавалися йому зовсім непотрібними й не вартими того, щоби заради них ризикувати життям і лягати під товстих, спітнілих мужиків.
Марк зайшов до спальні й, сівши біля Мартіни, довго дивився на полицю з книгами, а потім зняв футболку та розтягнувся на ліжку. Мартіна глянула на його голий торс і мимоволі затримала погляд. Торкнулася пальцем грудей, потім повільно провела ним по животу і зупинилася біля пояса. Марк ніяк не реагував на ці ніжні дотики, він уже міцно спав.
— Навіщо ти сказала, що він мені не подобається? — Мартіна гладила рукою йому живіт.
— А хіба він тобі подобається? — дивилася задумливо на сплячого Марка.
— Дуже.
— А як твій турок?
— Блядь, а не турок. Та я його терплю. Знаєш, — поклала руку Марку під голову. — У нас із ним такий секс був позавчора! Я не вибачила йому ані зрад, ані рукоприкладства і розумію, що не можу лягати з ним у ліжко. І ти розумієш, коли переступаєш цей кордон дозволеного і робиш те, чого не можна, кайф такий, що просто!.. — виразила на обличчі захоплення й радість. — А він же не як усі, він кінчає чотири рази поспіль, я від нього до ванної ховаюсь. Чекаю, поки засне. А твій Марк тебе зраджує? — Пестила пальцями його волосся.
— Ні.
— Ти впевнена?
— Так. Цілком. Досить про це, — лягла біля Марка і торкнулася вустами його щоки, обняла за шию, притислася міцно-міцно й завмерла.
— Ти щаслива дівчина, — Мартіна сказала це м'яко й занадто серйозно, щоби можна було сприйняти її слова за жарт.
— Дуже! — заплющила очі.
Вони спали, міцно обійнявшись, і на обличчі в обох застиг вираз того щастя, яке буває лише в дитинстві, коли ти віриш у любов, мир і не боїшся прокинутись і не побачити поряд мами чи того, кого любиш. Мартіна довго на них дивилася, потім нахилилася до Марка та поцілувала в уста, він тільки тихо застогнав і прошепотів щось крізь сон, потім ще міцніше обійняв Дашу і притулився до неї так, ніби хотів сховатися в її обіймах від того зла, яке чигало на нього в цім світі. Мартіна вимкнула світло і, виходячи з кімнати, подумала, що тільки в обіймах коханої людини й можна сховатися від зла, ненависті та холоду. Ніч.
Розділ 7 (Chapter 7)
— Вы хотели, чтобы я увидел этого парня? Так я его увидел, — він увійшов до кабінету й зупинився навпроти столу, за яким сидів середніх років мужчина і вдихав цигарковий дим.
— И что ты скажешь?
— Шиз полный.
— И что? — струсив попіл.
— Личность очень интересная, — поклав на стіл папери.
— Ну? — швидко проглянув написане і, знявши окуляри, зупинився поглядом на склянці з чаєм.
— Родом из-под Крыжополя, отца нет, мать в больнице. У нее с сердцем что-то.
— Конкретней.
— Оно увеличено. Сердце.
— Давай дальше.
— Гм. Не женат. Хотя перевалило за двадцать семь. Закончил университет Шевченко. Философ. Лейтенант запаса. Владеет несколькими иностранными языками.
— Какими? — загасив сигарету. — Я тебя что, каждый раз буду переспрашивать?
— Испанским, английским и русским.
— Русский теперь тоже считается иностранным. Ну-ну.
— Встречается с девушкой, зовут Дашей, фамилия — Мащенко.
— Отчество.
— Святославовна.
— А не Славика ли Мащенка она дочь? — устав із крісла, пішов до вікна.
— Какого именно?
— Того. Именно того Славы Мащенко, который пару дней назад гостил у меня на даче, именно того Славы Мащенко, — нервово.
— Так у него сын, сыну ж там лет пять, а недавно еще один родился, тому вообще два месяца. И жена у него молодая, двадцать шесть лет ей, зовут Сашей.