— Он с первой женой развелся и оставил ей детей. Узнай, Даша случайно не одна из них?
— Да хорошо, узнаю.
— Не хватало еще, чтобы этот Марк влез в семью олигарха. Это все? — відвернувся від вікна.
— Нет. Еще есть пара фактов. Вот, один очень интересный. Марк профессионально занимался айкидо, у него четвертый дан. Раньше участвовал в подпольных боях без правил. Говорят, зарабатывал там неплохие деньги.
— Под кем этот бизнес?
— Это Арцания. Он имеет с этого деньги.
— Слышишь, а четвертый дан — это что значит?
— Это значит то, что меня, к примеру, он уложит секунд за шесть.
— Ясно. Да чего ж он хочет, журналист хренов? — Знову сів у крісло і, попорпавшись у шухляді, дістав якісь записники. — Узнай, откуда у него деньги. То ли Слава ему башляет, то ли Арацан свою блудливую черножопую руку приложил, то ли хер его знает. Да, на, вот тут телефоны, свяжись с этими ребятами, пусть они с ним поработают.
— В смысле?
— Телефоны на прослушку поставят, наружное наблюдение организуют, Дашу под колпак возьмут, маму проведают пару раз. Если мальчик — простачок, оставим в покое, пусть и дальше своим онанизмом занимается. А если он готовится что-то учудить, я его раздавлю на хер. У меня президентская кампания на носу, а он тут в свободу слова играется. Не, ну нормально? Чудак просто так шпарит в общенациональный эфир, шо в голову взбредет, цифры там разные, мнения чьи попало, ни тебе цензуры, ни хотя бы какого-то контроля, нихера. Репортеры без границ. Иди работай. И скажи Свете, чтобы документы подготовила, у меня сегодня доклад в Кабмине.
— Хорошо. Когда что, я позвоню.
— Давай, — той уже відчинив двері. — Слышь, а как ты с ним встретился?
— Легенду придумал, типа он мою девушку на дискотеке клеил, увиделся, поговорил. Так, под бандита закосил.
— Он испугался?
— Нет. Хоть бы что. Башню ему давно сорвало и унесло ветром в неизвестном направлении.
— Может, он идейный?
— Не знаю. Вряд ли. Подорванный — точно, а насчет идейный — нет, не скажу.
— Где он на мою голову взялся? Закрыть программу, хай подымут, убить его — вонять будет долго, не хочу, тут еще с Гонгадзе не улеглось. Эх, ладно, иди рой землю. Там посмотрим.
Він вийшов, а мужчина підійшов до телефону, узяв слухавку, набрав номер.
— Алло, это Урманис. Да. Да, с министром. Соедините. На линии?
— Я слушаю, Ян.
— Боря, у меня одно дело к тебе. Подсобишь?
— Что за дело?
— Мальчонку пугнуть нужно.
— Кто у нас мальчонка?
— Да так, хулиган один, образумить бы его, а то совсем уже распоясался.
— Не вопрос. Данные сбросишь по факсу мне лично.
— Буду должен, Боря.
— Что за формальности? Все сделаем.
— Пока.
— Бывай.
Він підійшов до вікна, визирнув на вулицю, там, під стінами Кабміну, стояли мітингувальники й вимагали скасувати ПДВ на книги. Він помітив, як кілька чоловік підпалили рукописи, і ті спалахнули яскравим полум'ям. Міліціонери хотіли загасити, а потім відійшли й дивилися, як палахкотить багаття і згорають чиїсь думки. Йому стало нецікаво, він зашторив вікно та пішов до виходу. Віце-прем'єр із гуманітарних питань Ян Урманіс спізнювався на обід, під Кабміном його чекала машина.
За словами голови антикорупційного комітету Верховної Ради Володимира Стретовича, корупція в українській владі уже досягла віце-прем'єрського рівня. Президент, у свою чергу, зазначив, що масштаби корупції характеризуються як такі, що вразили всі сфери нашого життя.
Розділ 8 (Chapter 8)
Коли Даша прокинулася, Марка в ліжку вже не було. Вона стягнула з голови ковдру, намацала рукою трусики, потім глянула на себе в дзеркало — воно висіло якраз навпроти ліжка — і, протерши очі, знайшла ногами капці й побрела на кухню.
— М-а-а-арку, — вона завжди зверталася до нього ось так, протягуючи єдиний у його імені голосний.
— Я. — Він сидів на підлозі під батареєю і гриз телефонну антену. Поряд із ним лежали шматочки шоколаду й чашка з недопитою кавою.
— Коли ти встав? — стала в дверях і здивовано усміхалася.
— А скажи, Дашо, тобі ніколи не здавалося, що ось, нарешті, настав момент, заради якого ти народилася на світ?
— Ти про що?
— Я думаю, що в моєму житті такий момент настав.
— І що ти зробиш?
— Те, що мушу. Я не можу інакше, я так довго його чекав: жив-жив-жив, пив пиво, трахав дівчат, ходив у кіно, грав у футбол і робив ставки в букмекерській конторі, бився за гроші, займався журналістикою, писав романи та вірші, читав сучасників і класиків, мріяв про майбутнє, чекав війни з Іраком, повернення до СРСР, конфлікту з татарами, економічного колапсу, дефолту, знищення решток незалежності, підвищення цін на транспорт і хліб, посилення епідемії туберкульозу, вимкнення світла, тепла й газу, боявся захворіти на СНІД, стати наркоманом, геєм чи навіть бісексуалом, не заробити грошей на квартиру, зневіритися в ідеалах християнства, у політиці опозиції, чесності президента та православної церкви, — так минуло двадцять сім років, і я більше не можу, я маю взяти цей шанс, він мій! Чуєш? Мій!