— Та да, — виплюнув у долоню жувальну гумку і приліпив її знизу до столу, — вы бы познакомили меня с сыном, парень, наверно, хороший, свой парень.
— Ти хочеш? — поглянула на нього.
— Зачем бы говорил?
— Ну то поїхали зі мною, процес опівдні.
— Та не вопрос, — підвівся, закинув на плече сумку, визирнув у вікно. Поїзд стишував ходу, на пероні стояли люди й намагалися заглянути у вікна.
— О, мой Міша, — жінка припала до вікна й енергійно замахала рукою, син її помітив і побіг за вагоном. — Встрічає, встрічає, синуля мой. Ну, все, пойду. Держіться, вам надо держаться, ваш Андрей хай бачить, шо ви сильна, шо ви не зламались, а я буду Бога за вас молить, — нахилилася та поцілувала жінку в губи, втерла сльози долонею і пішла в тамбур, така смішна й добра жінка.
— Ходімо й ми, — пішла, опустивши голову.
— Да, двигаєм, — рушив слідом.
На вокзалі було багато людей. Вони вийшли на площу, жінка попрямувала до таксиста. Вони швидко перемовилися, і вона махнула Володі рукою. Сіли на заднє сидіння.
— Кстати, так и не спросил. А как вас зовут-то? А то неудобно что-то, домой еду, а даже имени не знаю.
— Тамара, — зняла окуляри, і він помітив, що вона дуже гарна і ще зовсім молода. — Мені 53 роки, — помітивши його здивування, — це я просто так добре виглядаю, я маю свій салон краси, я дуже ділова жінка, — ледь видимо всміхнулася і прикусила нижню губу.
— Нормально, — відкинувся на сидінні й голосно зітхнув.
— Цілком, цілком нормально. Київ гарний вранці, — дивилася у вікно. — Я дуже люблю ранковий Київ навесні і вечірній Київ улітку.
— Да, хороший город, большой.
Машина звернула на бульвар Шевченка, і він заснув: не спав усю ніч. Вона розбудила його на Оболоні, була шоста ранку, за шість годин, як вона сказала, мав розпочатися процес. Вони зайшли до квартири, поїли, і вона пішла, сказала, що повернеться, а він ліг спати й обіцяв прокинутися за годину. Йому було дуже добре поряд із цією жінкою: просто вона була добра, а він за своє життя бачив дуже мало добрих людей.
Розділ 10 (Chapter 10)
— Так, ви в ефірі. Ми сьогодні говоримо про мораль.
— Я в общем-то за то, чтобы нормы морали оставались нормами. Но кое-что все же стоит изменить.
— Що саме, Олю?
— Незачем говорить молодым людям, что секс до брака аморален.
— Чому?
— Люди должны убедиться в том, что полностью совместимы.
— Але ж люди не комп'ютерні програми, які необхідно перевіряти на сумісність. Люди — це люди, їхні переживання не можна стерти з пам'яті, наче комп'ютерні файли. І як би почувала себе людина, якій сказали: «Ти мені не підходиш?»
— Марк, это общие слова. А зачем вот так жениться, а потом расходиться? И говорить, что не сошлись характерами, когда на самом деле люди просто не удовлетворяют друг друга сексуально?
— Вам двадцять?
— Двадцать два.
— А якби мама твоя запитала: «Олю, ти займаєшся сексом зі своїм хлопцем?» Що би ти їй відповіла?
— Сказала бы, что не занимаюсь. А какая ей разница, она все равно не поймет. Это мое дело, это моя жизнь.
— А дітей ти хочеш народжувати?
— Пока нет.
— Чому?
— А на что, на стипендию или зарплату в сто пятьдесят долларов? Хм, — мляво розсміялася в слухавку.
— І коли ж буде можна стати мамою?
— Когда все будет.
— Що саме?
— Да что-что? Квартира, машина, деньги нормальные.
— А що ти для цього робиш?
— Да ничего, пусть парень напрягается. Я ждать буду.
— А він тебе сексуально задовольняє?
— Вполне.
— І ти одружишся з ним?
— Нет. Зачем? Мы так жить будем. Просто вместе.
— I все?
— А зачем еще что-то? Захотим разойтись — разойдемся, без проблем, без претензий. Я ему ничего не должна, он мне ничего не должен.
— А якщо ти не зможеш без нього, захворієш, утратиш роботу, народиш дитину, а він піде?
— Не знаю, не думала. Да пока все нормально. А захочет уйти, пусть идет. Если человек не находит причин остаться, штамп в паспорте не удержит, поверь, Марк.
— Я вірю вам, бо це ваша думка. Залишайтесь на лінії, вам поставлять кілька запитань, а я кажу «па-па», і зі мною на зв'язку Леся.