— Сюда разве менты могут забрести, — хлопчина з великою червоною плямою на щоці засміявся й загасив цигарку об підлогу.
— Да, менты или педофилы, порнуху поснимать или так, перепихнуться, — дівчинка підвелася й поправила волосся.
— Да вчера, слышь, мне Жанна рассказала, — хлопчина підійшов до неї та поклав руку на плече. — Они на вокзале тусовались, к ним мужик такой подгребает, а ребята веселые, «дунули» уже, раскумарились, их прет по полной, ржут такие. Вот. И тут этот штрих, такой аккуратный весь, выбритый, пахнет, подсел к ним и давай ля-ля. Расценки сказал, четверо согласились, Жанна тоже ради прикола с ними пошла. Короче, он их в машину посадил, повез куда-то на Левый берег. У него дом, не дом — дворец. Представь, там менты на охране стоят. Завел их в подвал, в подвале там типа комната отдыха, бассейн, все дела, сидят мужики, тоже не первой свежести, в халатах, члены свои дрочат. Короче, они каждого из тех, кто согласился, по три раза отымели в рот, в задницу, Жанну тоже трахнули. Вот так. Притом они все это на видео снимали.
— А денег хоть дали?
— Немного, так, долларов по десять каждому. Они эти деньги уже пробухали.
— Слышь, лось, уйди, — хлопчина кинувся до того, що з червоною плямою, і з усього маху вдарив у вухо, той заточився й упав. — Куда ты лезешь, че ты его лапаешь? Он малой совсем, ему лет шесть или семь. Сколько лет тебе?
— Мене звуть Давид, мені шість років.
— Ты слышал? Ему шесть лет. Бля, увижу, что кто-то пацаненка обижает, пришибу на хер. Ты знаешь, откуда я его достал, ты знаешь?
— Да не. Чего орешь?
— Это мамка твоя орала, когда тебя рожала. Я его у цыган вырвал, они, суки, хотели ему ногу отрезать и посадить где-то денег просить. Мы с пацанами его еле отбили. Бля, наш пацаненок, малой совсем, свежий, видно, мать, курва, выгнала, а его цыгане уложили и калечить собираются. Я там одной старухе их голову разбил арматурой, Матвей и Кот ножами двоих порезали, а Клим пацана подхватил да на сматки. Еле ушли, они всем табором гонялись по Подолу, суки безбашенные. Я теперь вообще не хожу по их территории, правда, и они на нашу не залазят. А Жора вчера одну там цыганку, молодуху тупую, подхватил и трахнул, а нехер детей обижать.
— И что с ним делать будем? Пойдет с нами на базар воровать или по метро пустить его?
— Нет, в метро не надо: там менты могут забрать. Он дурак, не убежит, и малой еще очень, растеряется, надо хоть морду жалостливую сделать да стишки выучить типа: «Споможите, кто сколько есть…» Не, в метро не пойдет. На базар, будет хавчик тырить, научим, ноги быстрые, думаю. Малой, быстро бегаешь?
— Так, я дуже швидко бігаю, мене батько вчив бігати щоранку, поки його не вбили.
— Кого убили?
— Батька вбили.
— А кто батька-то твой, мент что ли?
— Ні, він злочинець, мені хлопці у дворі сказали, що він людей грабував і його за це вбили.
— Не повезло тебе, пацан, так бы батька тебя всю жизнь крышевал, а так самому доведется хлеб добывать. Да ты не бойся, — потріпав його за чуба. — Не пропадешь, главное — бегай быстро да ментам не попадайся.
— У мене була мама, я її бачив того дня, коли вмерла бабуся.
— А где она, мамка?
— Не знаю, я втік.
— Да молоток ты, пацан, нехер с родаками жизнь гробить, будем жить так, как хочется, ты только нас держись, мы тебя в люди выведем. Воровать умеешь?
— Ні, — дивився на них своїми великими, гарними-гарними, чистими, широко розплющеними очима.
— Научим. Тут же так: не уворуешь — не проживешь. Все воруют. А кто не ворует, тот живет бедно. Такие дела. Идем, за клеем пора сходить, а то ларьки позакрывают, хрен тогда подышишь.
Розділ 14 (Chapter 14)
Марк повернувся додому пізно. Після того, як він зустрівся з тими, хто хотів із ним зустрітися в Пироговому, він ще встиг з'їздити на роботу до Маші, хорошої дівчинки з провінції, якій ніде жити і яка вп'яте просить Марка пожити кілька місяців разом із ним, і Марк, який чотири рази їй відмовляв, нарешті сказав «так» і тепер думав, куди складатиме свої речі, якщо Маша займе своїми сукнями й трусиками його шухляди, і ще Марк не любив, коли в його ванні хтось миється. Тому його дуже непокоїло те, що Маша прийматиме ванну та ходитиме по квартирі в халатику. Хоча до цього Марк ставився спокійно: йому було зараз не до дівчат. Піднявся ліфтом і, стоячи біля дверей, довго рився в кишенях, намагаючись знайти ключ. Останнім часом Марк був дуже знервований, і терпець йому вривався досить швидко, тому він матюкнувся й ударив двері кулаком. Двері відчинилися, й Марк зрозумів, що у квартирі хтось був. Уже подумки розпрощавшись із ноутбуком, новим мобільним телефоном і кількома тисячами доларів, які лежали в столі і які вже, напевно, устигли проколоти наркомани, яких у районі було достатньо, Марк увійшов до квартири. Увімкнув світло і помітив, що ноутбук на місці, телефон також, відкрив шухлядку й перерахував гроші, — не пропало жодної купюри. Марка це здивувало. Він оглянув кімнату, і, коли думати про те, хто й за чим залазив до нього в квартиру, йому набридло, задзвонив телефон, Марк кинув ключі, які, виявляється, були в нагрудній кишені, на стіл і взяв слухавку.